Чи ми в боргу перед російським народом? (2)
Пʼятниця, 28 листопада 2008 р.

Продовжуючи наші публікації на “незручні” теми, редакція нашого сайту перш за все має на меті представити вдумливому читачеві цінний історичний матеріал минулих років, при цьому зовсім не бажаючи образити чиїсь релігійні почуття, та особисті переконання. Але історія - це невичерне джерело для аналізу нинішніх часів. Святійший Патріарх Димитрій був відвертою людиною, котра переживала

завжди за долю Церкви, тому в його словах завжди правди було більше, аніж бажання комусь догодити. Тому, просимо з розуміння сприйняти цей текст усіх без винятку читачів.

Від редакції Uaoc.Net

Чи ми є в боргу перед російським народом?

В усьому попередньо сказаному ми ні словом не пробували вибілювати колишнього екзарха. Він для нас був і є свідомим атеїстом. Він був і є свідомим «москалем». Це він по телевізії на всю Україну говорив: «Нікакой украінской церкві нє било, нєт і бить не может». Тепер він, безвірок, уже забув, що говорив. Та й чи багато російських архієреїв далеко відійшло від його життєвого стандарту? Але все там діється затаєно, замасковано, хоча й часто в газетах читаємо про мораль архієреїв РПЦ, про содомський гріх, який панує в монастирях та в житті славних «архієреїв».
Україна - суверенна держава, і як така має право мати свою єдину Помісну Православну Церкву. Київська Церква вже давно була відома між народами. Євроазіяти вкрали назву держави й присвоїли собі право на її Церкву. Свої Церкви мають народи Еллади, Грузії, Кипру, Сербії, Румунії, Болгарії. Чому один з найчисельніших і найдавніших слов’янських народів не повинен мати свою Церкву, яку мав у XII століттях, яку мав у козацькій державі? Хіба ж купівлю церковних прав яка-небудь Церква може визнати законом, як це зроблено в Константинополі стосовно Київської Митрополії?

Більшовики зробили з підкорених собі народів темну масу - Вавилон, і церковні кола безсоромно це затверджують і утримують саме відносно України. Комуністи-сатаністи збудували на місці царської Росії свій Вавилон, і хто тепер цей Вавилон помагає утримати? Саме Російська Церква своєю безбожністю. І православні народи на диво не бачать такої кривди України, її церковного, духовного стану. І де ж тоді правда в церквах? Чи це сатанинська імперія узурпувала право на українські душі і насильно веде їх у пекло? Скажіть, добрі люди, де ще таке можливе, крім України з її окупаційною «сталінською церквою»?

Коли ми в 1990 році відновили Автокефалію, то шукали для неї канонічних архієреїв, які вийшли з наданої Константинополем канонічної Автокефалії. Обрали свої Патріархом митрополита Мстислава, який був хіротонізований архієреями Польської Автокефалії і мав контакти з патріархами Афінагором і Димитрієм. У 1992 році наш Патріарх відбув поїздку в Константинопіль із проханням прийняти Автокефальну Церкву України в літургійне спілкування, але все перебив президент Кравчук, бо послав академіка Жулинського рятувати знятого вже з сану бувшого екзарха. Філарета не врятував, і нашу справу зіпсував.

В той час УАПЦ мала більше двох тисяч парафій. Філарет злякався сили нашої Церкви і зібрав театралізований «собор», який назвав «об’єднавчим». Але ніякого об’єднання не відбулося, бо весь його екзархат відбував тоді свій собор в Харкові. Людей було зібрано без попереднього оголошення, телеграмами. Зі сторони Філарета був тільки він, єпископ Яків та п’ять священиків, з УАПЦ були єпископи, змушені владою, бо з тринадцяти архієреїв було тільки п’ять: Володимир (Романюк), Василь (Боднарчук), Данило (Ковальчук), Роман (Балащук) та Антоній (Масендич). Було також від нас лише три священики і три члени Братства. Коли ми протестували, - нас присаджували депутати-комсомольці: «сідай!», «мовчи!». Депутати були такі: Скорик, Павличко, Поровський, Червоній, директор стадіону Калоша та професор-атеїст Колодний. Ці люди не мали ніякого поняття про Церкву, її закони та порядки, і все ж їх голоси на «соборі» стали вирішальними.

Від УАПЦ забрали її статут, Філарета обрали «заступником» Патріарха без його присутності (навмисне не запрошували) та згоди. Нову «церкву» назвали УПЦ-КП. В усій Україні почалися напади силових структур на наші парафії, і силою переводили їх до КП. Діяла міліція, ОМОН, «Беркут», голови сільрад та колгоспів, тобто всі комуністичні структури, бо нова «церква», як досі російська, мала стати церквою для підтримки номенклатури. З Патріархом ще до якогось часу залишились дуже непевні архієреї.

1992 року неподатливого Патріарха Мстислава Кравчук виселив з України, і в 1993 році Патріарх помер у Канаді. Ми відвоювали право на існування, і прийшлося обирати наступного Патріарха, що відбулося 7 вересня в Будинку Вчителя.

Тепер УАПЦ має деякі контакти з давньою своєю Церквою-Матір’ю Константинопільським Патріархатом, але Церква-Матір досі не сказала свого рішучого слова. А російська ієрархія як обкрадала, так і обкрадає Україну, ту саму давню Русь-Україну, від якої отримала віру й культуру. І ще росіяни мають претензії називати себе «Святою Руссю». Чи може така злодійська держава, яка мучить стільки народів, зайнявши наїздом їх землі, називати себе «святою», тоді коли вона створила пекло на землі? І ось дванадцять мільйонів росіян в Україні присвоюють собі право панувати над майже сорока мільйонами українців.

Обрали ми неначе «нового президента» (як сказав він сам). Так чому ж він не думає й не діє по-новому, чому і далі віддає «пальму першості» УПЦ, цій колонізаторській організації? Російська ієрархія в Україні шаленіє. На її думку, в Україні мусить бути лише російська Церква. Вони радуються й філаретівщиною, аби тільки вона допомогла всіх українців зіпхнути в пекло. Для них лише російська Церква є святою. Чи свята вона тому, що була царською? Чи тому, що її опікував «батько Сталін»? А за росіянами йдуть наші темні «хохли». Ну що вони за люди? Невже так зачаровані пишними російськими ризами? Навіть деякі мудрі росіяни зрозуміли, як далеко від святості їх Церква, а ті, кого в неволі тримають «архієреї та попи», мають, безсумнівно, виполоскані більшовиками мізки. Чи може їх запаморочила «православна водка»? Та хіба ж росіян поселив на Україні Бог? Чи не сатана стояв за царицею Катериною, за Сталіним та більшовиками? Для чого ж в Україні така Церква, що величала й не забуває «добродійства» Сталіна?

До речі: в СССР, крім офіційного московського, був другий Патріархат - Грузинський. Існував він при Сталіні, існує при всіх його наступниках. Ото ж, грузинська Церква може існувати з Патріархом, а українська - не може (мабуть, тому, що українці не любили Сталіна).

Досі ми перечислювали кривди України передусім на церковному полі. Ще мусимо сказати, скільки натерпівся народ. Ми ж знаємо про похід на Київ «святого» Андрія Боголюбського. В літопису говориться, що Андрій «ікони содра», «церкви облупи». А наш гетьман Петро Сагайдачний, коли був під Москвою, міг добре помститися, навіть зруйнувати Москву, але тому, що це випало під празник Покрови Богородиці, - відступив і не став руйнувати ворожого міста. А зовсім інакше вчинили москалі: обманули Хмельницького під Переяславом і присвоїли собі незаконно Україну. А як багато козаків замучив до смерті Петро І, їхніми руками копаючи канали в Петербурзі! А що робив з Україною, особливо з Батурином? Наш народ ніколи не чинив московщині ніяких кривд, а прагнув тільки спокою. Росіяни ж у Києві чи в Україні не народились, і не повинні мати претензій до України. Київ, хоч він і є «мать городрв русских», то це ще не значить, що він належить росіянам. Адже Києва ніхто не перекидав з півночі на південь.

Знаємо, що робили царські вельможі з селянами, накинувши їм кріпацтво (а вони ж були вільними). Знаємо, що чинилося після різних указів, які мали за мету знищити українців як народ. А скільки людей вивезли на Сибір! Скільки замучили великих людей! І ще відважуються виставляти Україні претензії?! А скільки народу замучили, вистріляли більшовики в тюрмах та на засланнях! Скільки закопали в міських парках, гаях та поблизьких лісах! І все ж РПЦ в Україні голосує за комуністів та їх номенклатуру. То що ж це за «церква»?

Була в Україні УАПЦ від 1921 року. Грузинський Патріарх погодився посвятити перших архієреїв, але війська Колчака й Денікіна заступили дорогу на Кавказ. Росіяни стали пекельною стіною проти УАПЦ, хоч самі в той час мали «обновленців» та «сергіанство». Більшовиків настановили так, що ті вистріляли 29 архієреїв УАПЦ, понад триста священиків та тисячі віруючих, тобто - більшовики стали «сергіянами». І тепер половина номенклатурників тужить за СССР, бо це було й є їх підсобне господарство. А наш президент ставить РПЦ, можливо, вище за весь український народ!

Наприкінці звернемось до всіх православних. У світі мала б існувати православна солідарність. Ми ж усі повинні працювати на одного Христа й одну Церкву. Така солідарність неначе відчувається, та бачимо, що не у вірі, з Христом, а лише в політиці і лише з православ’ям російським. Що ж можемо ми, українці, триста літ мучені царями та атеїстами, тепер очікувати від того російського православ’я? Ясна справа, що нічого. Тому тепер багато українців, які не встигли за час діянь УАПЦ зрозуміти ні віри, ні Христа, - ходять у номенклатурні «церкви». Для них існує тільки зовнішність, як і було досі в РПЦ. Та й не належить винити за це тільки народ, бо треба зрозуміти міжправославні обставини. Люди бачать Філарета таким же патріархом, як Алексія (Рідіґера), і з великою втратою віри змушені піти в УПЦ КП, бо УПЦ МП - російська.

Інші навіть готові перейти в католицтво, бо й там служать українською мовою. Так настирливе комуністичне російське Православ’я штовхає багатьох українців або до Філарета, або навіть до унії, і остання переможно займає Україну, бо дійсне українське Православ’я не має від південно-східних Церков підтримки. Серби, болгари та інші, навіть Константинопільський Патріархат, як і Єрусалимський, Дамаський, Александрійський ніяк не думають про свою місію та обов’язок допомогти давньому, великому й славному народу України, і доводять наш народ до розпачу.
Як тоді таких православних, що підтримують войовничу Москву, а не хочуть підтримати тих, які звільняються з неволі, повинні розуміти православні українці? Як замаскованих прихильників більшовизму?

На тому можна зробити висновок, що ті «християни» (як католики, так і православні), які, піклуючись про християнство політичне, стараються не допустити Бога в Україну, - пов’язані не тільки з масонством, а з цілим антихристиянським світом. Тобто - це вже ознака кінця світу. Всі служать кесареві і мамоні. Вся їх віра, як виходить, базується тільки на розширенні своїх імперій - на противагу вбогому Ісусові з Назарету, страждаючому Богові, якого вони ще нібито проповідують людям, але в своїх чорних душах вже відкинули, як фарисеї та садукеї. Багато таких формальних православних і католиків хизується тільки своєю давньою славою, а масонство зводить цю славу на нуль. І, як виходить, немає чого дивуватися росіянам православним, нашим вихованцям комуністів, і навіть нашому президентові у його пролетарському безвір’ї. Так його виховали.

( Далі буде… )

Святійший Патріарх Димитрій, (Ярема)
З праці "Розмови про страшне сьогодення".
Київ 2001 р. Браство УАПЦ