Цей день в історії: 30 листопада 1517 року
Неділя, 30 листопада 2008 р.

У цей день, 491 років тому католицький священик і чернець Мартін Лютер висуває свої тези проти католицьких зловживань і на його думку, антихристиянських практик, що врешті поклали початок Реформації. Він народився в Айслебені в багатодітній побожній родині шахтаря мідних копалень Мансфельду. З п’яти років малий Мартін вже був відданий на навчання у міську школу в Мансфельді. Очевидно він

був дуже вразливою людиною, бо навіть у похилому віці згадував, як його били батьки і вчитель за найменшу провину. Чотирнадцятирічним батько його посилає на подальше навчання до Магдебургу, а потім до Айзенаху. У 1501 Лютер поступає до університету в Ерфурті.

Одного разу, переживши велике потрясіння під час громовиці, він дає обітницю піти у ченці і проти волі батька переступає поріг монастиря августинців, де у 1507 дістає посвячення в священники. Взимку 1510-11 Лютер з іншим монахом-августинцем здійснює прощу до Риму, який вразив його фальшивою побожністю місцевого духовнства і повною відсутністю очікуваної атмосфери святості у столиці католицизму. Розчарований, але непохитний у вірі, Лютер повертається додому і продовжує начання і 1512 захищає докторську дисертацію у Віттенберзькому університеті. Минає п’ять років і він, обурений поширенням продажу індульгенцій на відпущення гріхів, складає свої 95 знаменитих тез з метою їх теологічного обговорення.

Перекладені з латини на німецьку і видрукувані великим тиражем тези несподівано знаходять великий розголос у суспільстві, його підтримують такі самі вільнодумці, як він, - рицарського стану Ульріх фон Гуттен, вчений європейського рівня, професор Віттенберзького університету Філіпп Меланхтон, навіть курфюрст Фрідріх Мудрий. Їхня підтримка додає Лютеру впевенності і він відмовляється на вимогу вищого духовенства визнати свої помилки. Більше того, він ставить під сумнів саме існування не тільки папства, але і Церкви взагалі. У відповідь папа Лев Х своєю буллою від 15 червня 1520 року погрожує йому відлученням від Церкви і дає 60 днів на роздуми і покаяння. Лютер далекий від покаяння і тоді на вимогу папи новообраний імператор Карл V, який ще чекає на коронацію папою, видає едикт про спалення усіх друкованих праць Лютера. В багатьох містах Європи, зокрема у Льєжі, Кельні, Майнці книги, брошури, плакати були кинуті у вогонь, що зробило велике враження на публіку.

Тим не менше у Лютера лишається багато прихильників і у відповідь на той акт студентство Віттенберга спалює католицькі книжки і серед них Кодекс канонічного права. Присутній при цьому Лютер кидає у вогонь папську булу. Вісті про спалення Кодексу, неповага до якого каралася вічним прокляттям, блискавично поширюються по всій Німеччині і робить ще більше враження, ніж спалення праць Лютера. Папі не лишається нічого іншого, як відлучити єретика від Церкви і він робить це 3 січня 1521. Одночасно Карл V скликає у Вормсі райстаг і викликає туди Лютера. Від нього вимагаться зректися своїх поглядів, але Лютер в чемній формі відмовляється це зробити. Вже після його від’їдзу райхстаг оголошує його поза законом, але він на той час з допомогою курфюрста Фрідріха вже встиг надійно сховатися у замку Вартбург під виглядом "рицаря Йорга".

Тут, а пізніше у Віттенбергу він перекладає на німецьку мову Біблію і піклується організацію лютеранських громад, які виникають всюди в Німеччині. Своїм досконалим перекладом він зробив вагомий внесок в розвиток німецької мови - Біблія стала зрозуміла простим людям, хоча Лютер не користався певним німецьким діалектом і широко застосовував власні новотвори. Лише у 1534 році він закінчує цю титанічну працю і жодна літературна праця в ті часи не мала такого попиту, як Біблія Лютера. За двадцять років було випущено понад 400 її видань.

За допомогою прибічників Лютера, особливо Меланхтона, процес реформації набирає силу. Демонструючи свій розрив з Католицькою церквою, багато священників починають одружуватися, деякі цівільні особи беруть на себе сміливість виконувати ритуал причастя, а вірні - нищити образи і церковну скульптуру. Реформація йшла як "зверху", так і "знизу". Поступово виникає загроза соціальних заворушень і Лютер виходить з підпілля у Віттенбергу, щоб пом’якшити радикальність руху і тим, з одного боку, запобігти введенню в місто військ для встановлення порядку, а здругого, не наражати на прихильних йому купфюрстів, допомога яких була йому ще потрібна. Тим часом у Римі папський престол займає Гадріан VI, який розглядає процес реформації як кару Божу за гріхи і намагається прийти до примирення з Лютером.

А в Німеччині дедалі неспокійніше. Спочатку повстання піднімає рицарство, а у 1525 починається Селянська війна, духовним лідером якої став Томас Мюнцер. Лютер намагається переконати його у хибності насильницького шляху, але намарно. Мюнцер звинувачоє його в тому, що він зрадив загальній справі, але він, Мюнцер, цю справу продовжить. Та сталося інакше. Об’єднаними зусилллями феодально-княжої аристократії повстання було стлумлене і Мюнцер потрапив в руки ворога, а через кілька днів був страчений після нелюдських катувань. Тим не менше, реформація продовжується мирним шляхом, однак у цій ситуації Лютер робить несподіваний крок - він одружується на черниці, яка два роки перед тим втікла з монастиря. Цим актом він хотів подати приклад духовенству, і, дійсно, багато ченців і священників його наслідувавли, але найближчі прибічники були дуже розчаровані тим, що їхній лідер фактично покинув їх у тяжкий час, надавши перевагу влаштуванню особистого життя.

Цей крок Лютера разом з іншими обставинами спонукали деяких діячів Реформації, здебільшого з числа гуманістів, повернутися в лоно Католицької Церкви. Зокрема, цьому немало сприяло загострення стосунків між Лютером і визнаним лідером гуманістів Еразмом Роттердамським, який спочатку займав нейтральну позицію у відношенню до Реформації, однак відверто висловлювана до нього неповага в листах Лютера викликала адекватну реакцію. Розходження у поглядах мало місце і серед самих реформаторів, спроби найти спільну точку зору у теологічних і обрядових питаннях не мали успіху і кінець-кінцем розгалудження реформаторських церков стало неминучим. Решту свого життя Мартін Лютер провів у родинних турботах. Обтяжений фінансовими проблемами, він, тим не менше не вимагає гонорару за свої книги, задовільняючися скромною професорською платнею в Віттенберзькому універистеті. Час від часу він бере участь процесі ствердження протестантської Церкви, але цей процес вже йде незалежно від його волі. Він помирає в рідному Айслебені, куди виїхав залагодити суперечку про спадщину місцевого графа. Гінці рознесли цю вістку по всій Європі.