Богословське осмислення Різдва Христового
Вівторок, 30 грудня 2008 р.
Свято Різдва Спасителя нашого Ісуса Христа наближається. Це помітно по всьому. Учні з нетерпінням чекають на волю від науки і повний відпочинок в колі своїх рідних і близьких. Працівникам різних установ вбачається вже бажана перерва в їх тяжкій праці. В домах все прибирається, миється. На базарах помітний особливий рух, метушня, і в крамницях теж саме.Що ж лежить в
основі цього руху, цього надзвичайного пожвавлення? Про це варто нам, християнам, поговорити.
З того часу, як людина порушила заповідь Божую і стягнула на себе і своїх нащадків всі наслідки гріха, — почалося для нього життя повне помилок, душевного смутку, постійних перешкод і частого падіння. Гріх людини одначе ж не переміг всевибачаючої любови Божої, і Господь не залишив грішника безпорадним. В божественній обітниці: «Сім’я жінки зітре голову змія» (Бут. III, 15), людина знаходила, хоч і єдину, але велику і вірну втіху. Здійснення ж цієї обітниці було ще далеко.
Спасіння людини мало бути справою ласки Божої, але сама людина мусила була підготуватись, стати гідною до прийняття її. Треба було, щоб людина була історично вихована для цього, на власному досвіді спробувала руйнуючої сили гріха, відчула б повну огиду до нього, визнала б власне безсилля вийти з цього безрадісного стану, але не втратила б надії на своє спасіння і, пам’ятаючи божественну обітницю, з усією силою переконання чекала б пришестя Спасителя і готувалася б до Його прийняття.
І от перед нами відкривається багатовіковий період такого загального приготування до зустрічі Месії. Через весь цей період чорною ниткою проходить свідомість відступлення від Бога, але разом з тим постійно підтримується і світла уява про краще майбутнє існування. Вся історія юдейського народу, що тягнеться на протязі цілих тисячоліть — являє собою приготування до християнства і служить ніби вступом до нього. Райська обітниця про сім’я жінки постійно поновлювалась. Численні нагадування пророків, починаючи від часів Мойсея, і кінчаючи Малахією та Іоаном, проповідником Месії в пустині, мали своїм предметом передвозвіщення життя та ділань на землі Месії.
Все було передвозвіщено: час і місце Його народження, походження від роду Давидового, невинність Його Матері, поклін Йому деяких членів поганського світу, втечу до Єгипту, різні чудеса, Його бідність і пониження серед людей, зраду Його одним із учнів, розсіяння апостолів по смерті, найголовніші обставини Його страждань і смерті, Його воскресіння і вознесення на небо, зіслання св. Духа на Апостолів і т. д.
Юдейський народ був таким чином цілком підготовлений до прийняття Спасителя, і десь біля того часу, коли Він мав з’явитися, внаслідок релігійно-моральної убогости, наслідок різних непорядків серед юдейського народу, у всіх кращих його представників бажання кращого стану речей досягло най вищого ступеню. Сімдесят сімок, про які пророкував прор. Даниїл, виповнились; скіпетр від Юди був віднятий; храм, у котрий, згідно з пророцтвом Агея, мав вступити Месія, наближався до руйнації; четверте всесвітнє царство прор. Даниїла — римське вже повстало, — час пришестя Спасителя наближався.
Навіть погани своїм природним чуттям відчували, що мусить щось змінитись, що так далі залишитися не може. «Скрізь пороки і злочини, — говорить римський філософ Сенека,—стільки їх є, що неможливо нічим виправити; кипить якась боротьба, хто кого перевищить в нечестії; з кожним днем все більш і більш росте жадоба гріха і нищиться всяка пристойність. До кращого, до того, як мусить бути, зовсім втрачена пошана; похоть — от що намальовано на обличчі кожного. Нині вже злочин не ховається в темряві, а відверто виступає перед очима. І як би це яка одна особа, або тільки кілька людей так нахабно порушували всякий закон! Кожний, ніби на даний знак, готовий є і поспішає зробити всяке можливе лиходійство».
Навіть погани відчували, що так, далі бути не може, що мусить прийти Хтось, хто пояснить людям, як треба жити. «Від богів і законодавців, — говорить Плутарх, — до поетів і філософів перейшов цей стародавній погляд, що не походить він ні від кого з людей» … «Вірування міцне і непереможне існує, що відкривається не тільки в словах, не тільки в переказах, але і в таїнствах і жертвах», що, з слів Платона, — «хіба тільки Бог, прийнявши на себе образ людини, пояснить нам і наші відношення до Нього, і наші обопільні обов’язки одне до одного».
Таким чином, ми бачимо, що цілий стародавній світ об’єднала одна спільна думка: мусить прийти Месія Всім керуючий Промисел Божий привів поганців до почуття необізнаності щодо правдивого Бога, і це виявилось між іншим у тому, що афиняни навіть збудували капище, на котрому було написано: «Незнаному Богові» (Діян. XVII. 23). Чеканння Месії носилося в повітрі по всіх просторах стародавнього світу, як серед юдеїв, так і серед поган. Волхви, що прийшли до Єрусалиму, питали не коли народиться, а де народиться Христос. Настав час до звершення надії, що падала новий напрям всій всесвітній історії.
Відповідно до того, як в Старому Завіті, в міру наближення до Народження Христа, прообрази, обітниці і пророцтва ставали все ясніші; віра в Месію, Який має прийти, просвітлялася все більше; радість і опікування Христа ставали все сильнішими; різні пророцтва і обітовання з’являлись все частіше — згідно з таким послідовним розкритям і уясненням божественних обітниць про Месію, — свята Церква запровадила такий самий порядок і приготовлення віруючих до свята Різдва Христового.
З цією власне метою свята Церква встановила піст, що триває шість тижнів, званий від самого свята Різдвяним, або Пилипівкою, бо починається після 14 листопада, коли святкується пам’ять святого апостола Филипа. Початок нього посту треба шукати вже в найдавніші часи християнства. Християне взагалі мали звичай перед великими святами проводити час у пості, молитві і духовній бадьорості. Щодо Пилипівки, то, починаючи від IV ст. зустрічаємо численні і виразні вказівки на існування Різдвяного посту, хоча спочатку і не у всіх християн він однаково був довгим. Тому на соборі, що відбувся при патріархові Луці і імператорові Мануїлові 1166 року, було ухвалено, щоб всі християни додержували посту перед великим святом Різдва Христового 40 днів. Вальсамон, патріярх Антіохійський, навівши підстави, згідно з якими призначено було собором постити перед святом Різдва Христового 40 днів, говорить: «Оскільки мали сумнів деякі в тому, що ніде не окреслено кількості днів постів Богородичного і Різдвяного, — то сам найсвятіший патріярх сказав, що хоч днів цих не окреслено правилом, однак мусимо постити від першого дня серпня і 15 дня листопаду».
Зі слів Симеона Солунського видно, що «піст Різдвяний знаменує собою піст Мойсея, котрий сорокоденного посту отримав на кам’яних плитах начертаний закон Божий. А ми, додержуючи 40 денного посту, як би наперед бачимо і приймаємо живе Слово від Діви, що не на камені є накреслено, але що втілилося і: вродилося, а ми приєднуємось до його Божественної часті».
Починаючи від дня Введення в храм Пресвятої Діви Марії, що вже своїм появленням в храмі Христа всім пророкувала, свята Церква починає співати ірмоси урочисто-величнього канону на честь Різдва Христового, які належать святому Кузмі Маюмському (VII), і що вказують на велику подію, яка має відбутися. Цей канон починається словами святого Григорія Богослова: «Христос рождається, славіте; Христос з небес, — срящіте», а закінчується словами св. Іоана Золотоустого: «Таїнство дивне вижу і преславне». Тут і люди, і вся земля закликаються славити Христа, що має народитись. З побожністю прославляючи Богочоловіка, що зійшов на землю, пісноспівець, нарешті, в непевності став перед самою подією Різдва Христового.
Він є вражений таємницею втілення Сина Божого, таємницею втілення Сина Божого, таємницею, котру бажають збагнути самі ангели, — і тому закінчує канон виразом свого нерозуміння: «Бачу незвичайну і чудну таємницю: вертеп-небо, Діва-престол херувимський, ясла-вмістилище, в котрому лежить невмісти мий Христос Бог: Йому ми, співаючи, славимо».
Передостання неділя перед святом Різдва Христового зветься Неділею св. св. Праотців. В цю неділю у церковній службі згадуються разом всі святі праведники, що жили до закону, але по закону, старозаповітні патріярхи і пророки. Остання неділя перед святом зветься Неділею Святих Отців. На службі Божій неділі цієї згадуються ті старозавітні праведники, з роду котрих походив тілом обітований Месія. Тому в цю неділю читається главу Євангелії (Матф. зач. І), в котрій розповідається про плотське походження Ісуса Христа, себто перелічуються предки Його по плоті, починаючи від Авраама, отця віруючих, до Йосифа, обручника Пресвятої Діви Марії. А в апостольському читанні (Євр. XI, 9—40) згадуються старозавітні святі, що жили вірою в майбутнього Месію.
Таким чином, весь період Різдвяного посту, зі службами в неділі підготовчі, нагадує той до християнський період, коли праведні люди бачили грядучого Месію, що має прийти в образах обітницях і пророцтвах, очікували Його приходу і готувались до гідної зустрічі Обітованого.
“Українська Актокефалія”, Uaoc.Net
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 02:13,
