Дочекалися Стеценкового Великодня…
Субота, 31 травня 2008 р.
30 травня відбулось відкриття ІІ музичного Фестивалю “Стеценків Великдень”, що присвячується творчості видатного українського композитора Кирила Стеценка, а також відзначенню 1020-ої річниці Хрещення Руси-України. Символічно, що у храмі Андріївського Собору, що належить до Української автокефальної церкви, почав лунати Стеценко цього року.
Адже саме він поруч з митрополитом Василем Липківським став одним із засновників першої незалежної та національної за духом і обрядом української церкви – Української Автокефальної Православної Церкви, отримавши 1921 р. сан протоієрея УАПЦ.
«Українська культура єднає християн України!» – саме до такого висновку підводить відкриття ІІ Фестивалю української музики і духовної культури «СТЕЦЕНКІВ ВЕЛИКДЕНЬ», яке розпочинається богослужінням «Літургії Св. Йоанна Златоустого» з музикою отця Кирила Стеценка (1882 – 1922).
Святкове дійство присвячується 1020-літтю Хрещення Руси-України і здійснюється українською мовою, за українським церковним обрядом почергово у трьох київських храмах різних християнських конфесій.
Фестиваль триватиме до 11 червня, в якому заплановані три богослужіння (Українська Автокефальна Православна Церква, Українська Греко-католицька церква та Українська Православна Церква Київського патріархату), а також “духовні концерти” в Софії Київській та Києво-Печерській Лаврі. У кожному храмі звучатиме «Літургія Св. Йоанна Златоустого» з музикою о. Кирила Стеценка, яка по праву вважається вершиною не лише української, а й світової музичної культури. Її антифон «Благослови, душе моя, Господа» став одним з найулюбленіших творів шанувальників хорового мистецтва в Україні. З величезним ентузіазмом Літургію сприймали і слухачі Ірландії, Великої Британії, Голандії, Бельгії та інших європейських країн. Блискучі студійні записи цього твору здійснили «Фрески Києва» (диригент Олександр Бондаренко) та хор «Київ» під орудою Миколи Гобдича.
Організаторами Фестивалю виступили Міжнародний Фонд ім. Кирила Стеценка та Міністерство культури і туризму України за підтримки Національної Ради з питань культури і духовності.
«Якщо музика – це поведінка душі, тоді музика К. Стеценка – це поведінка української душі в моменти її спілкування з Богом» – стверджує продюсер і режисер Фестивалю, президент Міжнародного Фонду ім. К. Стеценка, онук композитора – Кирило Стеценко (молодший).
Автор : Тіна Пересунько :: Uaoc.Net
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 10:42,
, links to this post
Хресний шлях митрополита Павловського
«Історичний календар Кіровоградщини на 2008 рік», впорядкований і виданий відомим в області краєзнавцем, лауреатом кількох обласних премій Володимиром Боськом, повідомляє, що наприкінці травня — ювілейна дата одного з фундаторів Української Автокефальної православної церкви, митрополита Харківського та всієї України Івана Павловського.
Очевидно, ці рядки так і залишилися б для мене сухою історичною довідкою, якби не знайомство із племінником митрополита, вже літнім чоловіком, але надзвичайно жвавим, цікавим і небайдужим співрозмовником Василем Трохимовичем Колісником.
Мешканець Кіровограда, він народився й виріс у селі Соснівці (колись Чигиринського повіту Київської губернії, а нині — Олександрівського району Кіровоградської області), де здавна жила і велика родина Павловських. Його мати — двоюрідна сестра митрополита. Неодноразово згадувала, як Іван приїздив у село, як любив збирати навколо себе односельців та родичів і як гарно розповідав про церкву, про віру, про Україну, про історію… Бачив Івана Даниловича під час одного з останніх його приїздів у село — в 1934 році — і малий Василько, який саме тоді пішов до першого класу.
Пізніше Василь Колісник дізнався, що його близький родич — непересічна особистість, діяч значного масштабу, але… ворог народу і радянської влади. Його тодішні спроби розпитати більше про митрополита Павловського наштовхувалися на мовчанку чи холодні відмовки або й на відвертий страх родичів. Тож не дивно, що й у часи незалежної України підходив Василь Трохимович до цієї теми боязко і обережно. Колишній військовий, він не мав навиків краєзнавчої роботи. І все ж переважно завдяки розлогим спогадам молодшої сестри митрополита Федосі, яка померла 2001-го у віці 96 років (в останні роки перед смертю вже не приховувала ні своїх думок, ні згадок), Василю Трохимовичу вдалося зібрати чимало матеріалів про митрополита Івана Павловського.
Дідусь — поводир до світу духовності
Поширені стереотипи про нестерпне життя українського селянства до революції, очевидно, стосуються тільки невеликого прошарку люмпенів. Ті ж, хто мав бодай невеликі земельні наділи або займався ремісництвом, не були, звісно, багатіями, але жили більш-менш заможно.
Село Соснівка, за спогадами односельців, у ті роки потопало в садах. «Поміж розлогих яблунь, вишень, груш, — пише у своєму життєписі митрополита Василь Колісник, — виднілися біленькі хатки. В центрі села з-за сріблястих осокорів голубів стінами і золотився банями храм. Трохи далі на схід, на високій горі, повільно махали крилами шість вітряних млинів. За горою височіли степові могили, рябіли смугами і квадратами поля, далеко, аж до Чорного лісу».
Тут, у Соснівці, 1893 року в побожній селянській родині народився Іванко — майбутній митрополит української церкви. Його батько, Данило Андрійович, — хлібороб, із колишніх реєстрових козаків, мав шість десятин землі. На ньому, власне, й трималося все господарство, з якого жила родина. Мати — Параска, донька священика Їхнякевича із сусіднього села Матвіївки, була освіченою на той час людиною: трохи володіла польською і німецькою мовами, співала в церковному хорі, грала на фортепіано, багато читала, зокрема й дітям (а їх, крім Івана, було ще четверо) вголос. Часто бував Іванко і в свого дідуся в Матвіївці. Дідусь правив у храмі службу Божу, а онук прислужував — подавав кадило, євангеліє, псалтир, запалював свічки. Із дідусем вони їздили у храми Чигирина, Медведівки, Суботова. Неодноразово бували в Холодному Яру.
Початкову освіту Іванко здобув у Соснівській церковно-приходській школі. Але, крім того, він постійно читав: удома було багато різного чтива — і духовного, і світського. Коли Іванко підріс, дідусь Їхнякевич потурбувався про його дальше духовне виховання. На той час це було не так і просто, адже побутувала думка, що діти з хліборобських родин не здатні до церковної служби. Та Іван Павловський закінчив Уманську духовну бурсу з відзнакою і успішно вступив до Київської духовної семінарії, де, крім основних предметів, спеціалізувався на вивченні іноземних мов. Знав їх п'ять: польську, німецьку, французьку, англійську і латинь, зрозуміло — й російську.
Вперше сан священика він отримав у 1915 році разом із приходом у відомому селі Лебедин Чигиринського повіту. Тут він зблизився зі священиками Микитою Кохном та Іваном Кульчицьким, які допомагали відкривати нові й нові українські парафії в навколишніх селах, а потім і в місті Зінов'євську (певний час так називався нинішній Кіровоград). У 1922 році в Софії Київській митрополит Василь Липківський висвятив отця Івана на єпископа Черкасько-Чигиринської округи.
«Ми мусимо стерпіти це випробування…»
Невдовзі Павловського обрали керуючим єпископом Чернігівщини. А наприкінці 1926 року, коли ДПУ арештувало архіпастиря Харківщини, Харківський окружний собор обрав на його місце нашого земляка. Він умів чудово володіти аудиторією. Його проповіді легко завойовували серця і мирян, і духовенства. Іван Данилович редагував журнал УАПЦ «Церква й життя», писав праці з історії Української Православної Церкви (усе потім було конфісковане НКВС).
У грудні 1930 року в Харкові відбувся надзвичайний Собор УАПЦ, який уже пильно контролювало ДПУ. Церква була фактично взята в облогу, але ще не розкладена зсередини і не знищена фізично: мала 300 парафій та десять єпископів. Саме той Собор і обрав митрополитом Харківським та всієї України Івана Павловського.
Про тодішнє становище митрополита свідчить такий промовистий факт: живучи з родиною при храмах (спочатку при Свято-Миколаївському соборі, а після його зруйнування — при храмі Івана Предтечі), отець Іван відробляв трудову повинність на будівництві Харківського тракторного заводу.
Коли столицю України перенесли до Києва, мусив переїхати туди і митрополит. Умови діяльності там були ще нестерпніші, ніж у Харкові. Влада фактично ізолювала його від парафій, взявши підписку про невиїзд, а на кафедральну парафію наклала непосильний податок — п'ять тисяч карбованців. Митрополит жив у нужденних умовах у прибудові до Успенського собору на Подолі. У той страшний час, коли в Україні лютував голод, закривалися храми, нищились ікони, заарештовували священиків, митрополит Іван Павловський підносить урочистість богослужінь в Успенському соборі, запроваджує під час літургій лаврські співи. Незабаром влада закрила Успенський собор, ніби для реконструкції.
Останні свої дні парафія митрополичої кафедри УАПЦ доживала при храмі святого Миколая Притиски, що на Подолі. Але в червні 1935-го влада забрала і цей храм, перетворивши його на складське приміщення. Митрополита неодноразово арештовували і відпускали. Йому заборонили проводити богослужіння, під час допитів залякували, вимагали відректися від віри й сану, перейти на службу до більшовиків. Сам Якір нібито обіцяв Павловському у разі згоди взяти його до себе помічником. Та Іван Данилович відповідав відмовою.
Тоді НКВС наказав йому покинути Україну. Попрощавшись із батьками та рідними у Соснівці, він виїхав невідомо куди. Майже півроку рідні не мали жодної звістки про нього. А в грудні, як розповідала вже в 90-х роках сестра митрополита Федося, листоноша приніс коротеньку записочку: «Дорогі мої і рідненькі, сповіщаю, що я від вас дуже далеко. З України нас тут тридцять сім. Кожної ночі виводять когось без повернення. Важко надіятись, що в цьому житті ми ще колись побачимось. Не журіться. Ми мусимо стерпіти це випробування. Благайте, мої любі, моліте милосердного Господа Бога, щоб став і заступився за нас, за наше діло Христове, на оборону й життя нашої церкви. Ваш Іван».
І лише у 1998 році племінник митрополита Василь Колісник отримав повідомлення від Служби безпеки Росії, що Івана Павловського у травні 1936 було арештовано в Білгородській області, а в серпні трійка НКВС винесла вирок: розстріляти. Вирок виконано, але де могила митрополита — невідомо.
Дзвін
Кілька років тому до Кіровограда (у гості й до Василя Колісника, з яким перед тим листувався) завітав громадянин США, українець із походження Віталій Кохно, син священика Микити Кохна, доброго товариша й однодумця Івана Павловського. Коли найбільший храм Кіровограда належав до УАПЦ (1927—1930 роки), Микита Кохно правив тут, а Віталій, тоді малий хлопчик, теж крутився біля храму. Пізніше, вже виїхавши за кордон, він став інженером-будівельником. Багато років пропрацював за спеціальністю, а коли вийшов на пенсію, всю свою енергію став віддавати розбудові української церкви. Пан Віталій розповів вражаючу історію, яка навіки закарбувалася в його пам'яті.
Коли у 1930 році більшовики прийшли закривати храм, вони чомусь почали зі знімання дзвонів. Один із них — найбільший — усе не хотів проходити у пройму, через яку його намагалися скинути. Найголовніший комісар, який керував «операцією», поліз нагору, кричав, лаявся, та щойно він спустився вниз, дзвін піддався, посунувся і впав на крикливого комісара. Величезна маса відрубала голову, ноги й руки, залишивши під склепінням дзвону тулуб людини. Це видовище так вразило присутніх, що й невіруючі повірили в Господню кару. Більшовики облишили храм, передавши його тодішнім обновленцям (нині це — кафедральний собор Української Православної Церкви Московського патріархату). Очевидно, завдяки цій страшній події Грецький собор Кіровограда — чи не єдиний храм у всій окрузі, де за часів Радянської влади не переривалися богослужіння.
Вже пізніше, у 1937 році, багатьох священиків цього храму репресовували й розстрілювали. Та якби з погляду цих історій глянути на те питання, що нині безперервно дискутується — про єдність Української церкви, — то все було б і ясніше, і зрозуміліше.
Автор: Світлана ОРЕЛ (Кіровоград)
Copyright © 1994-2008. «Дзеркало тижня» Всi права захищенi.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 10:18,
, links to this post
31 травня - Усесвітній день без тютюну
Сьогодні відзначається Усесвітній день без тютюну. Цього року за пропозицією Всесвітньої організації охорони здоров'я він проводиться під девізом Молодь без тютюну. Останніми роками спостерігається виразна тенденція до збільшення поширення табакокуріння серед молоді. Особливо помітно збільшується поширення куріння серед молодих жінок.
Так, у віковій групі 20-29 років частка курящих жінок у 10 разів більша, ніж у віці старше 60 років. Відповідно до доповіді Всесвітньої організації охорони здоров'я ВОЗ Глобальне поширення тютюнової епідемії, 2008року, у XX столітті щорічно від уживання тютюну помирали 5,4 млн. осіб. Найбільш курящими країнами вважають Китай, Францію, Італію, Японію, США і Росію.
На думку експертів ВОЗ, найефективніший захід протидії табакокурінню - податкова. Так, збільшення акцизу на тютюнові вироби на 10% зменшує число курців на 4-8%. Проблема паління в Україні також залишається украй напруженою. За розрахунками Всесвітньої організації охорони здоров'я очікується, що до 2020 року на Україні вживання тютюну спричинить більше 22% смертей.
Тютюн є чинником ризику більше ніж 25 хвороб, що складають майже 75% структури смертності населення України.
За останні 3 роки ця звичка стала причиною смерті більше ніж 120 тисяч українців щорічно.
До Всесвітнього дня без тютюну у світі проводять різні антитютюнові акції. У Ріо-де-Жанейро влада міста розмістила на вулицях стенди, де всі бажаючі могли особисто переконатися в згубності шкідливої звички. Як модель виступала лялька-курець. У її тілі, виконаному з прозорого пластику, розміщалися легені з паперового фільтра. Ляльці вставляли в рот справжню сигарету, і можна було побачити, як тютюновий дим залишає на папері коричневий наліт.
Крім того, у рамках антитютюнової акції будь-який курець міг безкоштовно вимірити рівень моноксиду вуглецю у видихуваному повітрі, і порівняти його з аналогічними показниками некурящих людей.
За матеріалами РІА Новости, РБК
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 06:41,
, links to this post
Нині день святого мученика Феодота
Святий мученик Феодот жив в Анкирі Галатійській в III столітті. Він вирізнявся особливою добротою й чуйністю. У розпал гоніння при Діоклетіані (284 - 305) він постачав християн усім необхідним і надавав їм притулок у своєму будинку, де таємно відбувалися Богослужіння. Святий Феодот відвідував християн-в’язнів у темницях, викуповував їх, із благоговінням ховав тіла мучеників, кинуті на поживу звірам.
Одного разу він витягнув з води й поховав тіла семи святих мучениць, втоплених у море (пам’ять 18 травня). Про це донесли правителеві. Відмовившись принести жертву ідолам і викривши язичницькі омани, святий Феодот сповідував щиру віру в Христа, за що його піддали жорстоким катуванням і стяли мечем (+ 303). Тіло святого мученика хотіли спалити, але буря, що піднялася, зашкодила цьому, і його поховали за християнським звичаєм.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 06:37,
, links to this post
Господи помилуй! Кіріє Елейсон!
Пʼятниця, 30 травня 2008 р.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 07:55,
, links to this post
Кардинал Вальтер Каспер: Отношения между нами заметно улучшились
Четвер, 29 травня 2008 р.
- Ваше Высокопреосвященство, каковы ваши основные впечатления от нынешней поездки в Россию?
- Это был частный, неофициальный визит, хотя в ходе него я встречался с Его Святейшеством Патриархом Алексием и с митрополитами и епископами Русской Православной Церкви.
Прежде всего, мне хотелось лучше познакомиться с духовной, богословской традицией Русской Церкви – мне кажется, это очень важно для наших взаимоотношений.
Но самое большое впечатление произвело на меня то обстоятельство, что отношения между православными и католиками заметено улучшились. Встречи, в которых я участвовал, проходили в сердечной, братской обстановке. Если сравнить нынешнюю ситуацию с той, что была лет десять назад, то она изменилась в позитивном направлении.
- Как прошла ваша встреча с Патриархом Алексием?
- Это была очень позитивная, дружеская встреча. Мы обсудили ряд вопросов: я рассказал Патриарху о своей поездке, мы коснулись будущего диалога между нашими Церквами, причем была подчеркнута необходимость продолжать этот диалог. Во время беседы Патриарх также коснулся деятельности Греко-католической Церкви на Украине, однако этот вопрос не стал темой обсуждения.
- В начале вашей поездки вы сказали, что встреча Патриарха Алексия II с Папой Бенедиктом XVI пока что не стоит на повестке дня. Что можно сказать по этому поводу сегодня, когда ваш визит близится к концу?
- Мы затронули этот вопрос в беседе с Патриархом, однако ни о каких конкретных планах пока что речи не идет. Обе стороны хотели бы, чтобы такая встреча состоялась, но говорить о ее конкретных сроках еще рано.
- Если такая встреча все же состоится, в чем, по-вашему, было бы ее главное значение для христианского мира и для всего мира в целом?
- Эта встреча стала бы ярким свидетельством того, что Церкви, имеющие тысячелетнюю общую историю, имеют также одни и те же основы веры, что они готовы вместе засвидетельствовать о своей вере перед лицом проблем, которые возникают сегодня в условиях секуляризованного мира. Встреча Папы и Патриарха также стала бы знаком того, что мы хотим продолжить наш диалог.
- Могли бы вы привести примеры успешного сотрудничества между Римско-Католической Церковью с одной стороны и мировым православием – в частности с Русской Православной Церковью – с другой?
- Существует несколько уровней сотрудничества между Католической и Православной Церковью. Первый из них – местный. Если говорить о России, то в первую очередь хотелось бы напомнить, что еще в 2004 году была создана смешанная комиссия для обсуждения существующих проблем. Второй уровень – это контакты на уровне епископов, епархий. На глобальном уровне Католическая Церковь ведет диалог со всей Православной Церковью. Мы проводим конференции по межкультурным, межконфессиональным проблемам, мы вместе выступаем в защиту христианских ценностей, в защиту мира и солидарности во всем мире.
- Не могли бы вы сказать несколько слов о Равеннском документе? [в котором католическая и православная стороны постарались прийти к общему мнению о примате Римского епископа в Церкви – Благовест-инфо] Как известно, он вызвал не вполне однозначную реакцию.
- Текст, одобренный в Равенне, до сих пор не является официальным документом. Это документ богословской комиссии, и он не был официально утвержден ни Православной, ни Католической Церковью. Я считаю, что этот документ стал очень важным шагом вперед для обеих сторон. Мы очень рады, что такой документ есть, но следует признать, что все еще существует ряд проблем – в частности между поместными Православными Церквами. Однако мы продолжаем обсуждать роль Римского епископа в ходе первого тысячелетия христианской истории и надеемся, что постепенно все вопросы, возникающие в связи с Равеннским документом, будут прояснены. Документ стал лишь первым шагом в диалоге по этой теме – не более того.
Мы также надеемся, что Русская Православная Церковь останется участником диалога по данному вопросу, и со своей стороны делаем все возможное для поиска оптимального решения «эстонского вопроса».
- В своем послании к 60-летию фонда «Помощь Церкви в нужде» Папа Бенедикт XVI призвал уделить особое внимание апостолату в СМИ. Обсуждалась ли эта тема в ходе вашей поездки в Россию?
- Апостолат в средствах массовой информации поистине очень важен – ведь СМИ имеют огромное влияние в современном мире. Православная Церковь также уделяет этому вопросу большое внимание, мы касались его и в ходе сегодняшней беседы с Патриархом Алексием. Это вызов, который стоит перед обеими Церквами.
Что касается фонда «Помощи Церкви в нужде», о юбилее которого вы упомянули, то я хотел бы сказать, что эта католическая организация, которая действует независимо от нашего Совета по содействию христианскому единству, вносит очень позитивный вклад, оказывая помощь как Католической, так и Православной Церкви.
- Что бы вы хотели сказать в заключение этого интервью?
- Хотел бы выразить радость в связи с тем, что я снова побывал в России и еще раз увидел, как много общего между католиками и православными. Думаю, что мы просто обязаны делать все от нас зависящее ради достижения полного единства наших Церквей. Конечно, такое единство может стать только даром Божьим, но мы должны молиться о нем.
Беседовал Дмитрий Власов
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 22:17,
, links to this post
Парламент Канади визнав Голодомор актом геноциду
Президент України Віктор Ющенко вітає ухвалення Нижньою палатою Канадського парламенту рішення щодо визнання Голодомору 1932-33 років актом геноциду проти українського народу. В інтерв’ю журналістам Ющенко повідомив, що таке рішення було ухвалене 27 травня. "Це блискуча перемога", - сказав він.
Президент розповів, що під час його візиту були проведені дебати в парламенті Канади із цього приводу. "Ми провели виключно конструктивну дискусію з прем’єр-міністром Канади. Мені здається, що вдалося донести до влади Канади, чому для України є принциповим визнання Голодомору Нижньою палатою парламенту актом геноциду", - сказав Ющенко.
За матеріалами Інтерфакс-Україна
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 09:02,
, links to this post
На Буковині хлопець підпалив п’ять капличок і церкву
19-річний житель одного з сіл Вижницького району Чернівецької області підпалив п'ять капличок і церкву. Як повідомили у Центрі зв'язків із громадськістю МВС в Чернівецькій області, до Вижницького райвідділу міліції надійшло повідомлення від жителів села Іспас про те, що невідомий підпалив п`ять капличок і фасад церкви.
Пожежа знищила іконостас і дерев`яні конструкції споруд. Попередня сума збитків становить понад 30 тисяч гривень.
Оперативники Вижницького райвідділу міліції впродовж години встановили і затримали за скоєне 19-річного жителя села цього села.
За словами правоохоронців, затриманий скоїв підпал через нервовий розлад, пов'язаний з негараздами у сім'ї. Позбавлений належної уваги хлопець у такий спосіб вирішив привернути до себе увагу родини.
В п'яти капличках і церкві зловмисник підпалив рушники. У церкві підпалений рушник він засунув між дерев'яним і пластиковим перекриттям.
Займання у храмі вдалося швидко ліквідувати. Пожежі в капличках загасили завдяки активній участі жителів села.
Зловмисника затримано, він перебуває у камері ізолятора тимчасового тримання. Стосовно нього порушено кримінальну справу за умисне знищення або пошкодження майна, санкція за такий злочин передбачає позбавлення волі терміном від 3 до 15 років.
За матерiалами УНІАН
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 08:54,
, links to this post
Від землетрусу в Китаї уже 68 516 загиблих
Кількість загиблих у результаті землетрусу, який відбувся 12 травня в китайській провінції Сичуань, зросла до 68 516 чоловік, повідомила в четвер, 29 травня, прес-канцелярія Держради КНР. За її даними, на 12:00 пекінського часу 29 травня число зниклих безвісти складає 19 350 чоловік, число поранених - 365 399 чоловік, повідомило китайське офіційне агентство Xinhua.
Водночас у Китаї почали з'ясовувати причин масового руйнування шкільних будинків у районі епіцентру землетрусу в провінції Сичуань 12 травня.
“Це питання дуже хвилює усіх, на нього звернули увагу наші керівники і дали чіткі вказівки розібратися”, - заявив на брифінгу в четвер заступник начальника держуправління з контролю якістю Чжі Шупін.
Він зазначив, що в даний час триває вивчення руїн, “якщо виникають підозри в тому, що причинами руйнувань була низька якість будівництва, то на місці беруться відповідні проби. Низка проб будматеріалів у даний час уже вивчається, висновки будуть зроблені після завершення досліджень, додав чиновник.
Раніше повідомлялося, що серед житлових будинків у районі землетрусу найбільше постраждали саме школи, що привело до багатотисячних жертв серед дітей.
Землетрус амплітудою 8 балів за шкалою Ріхтера відбувся 12 травня 2008 року, його епіцентр знаходився в провінції Сичуань. Цей землетрус став найбільшим у Китаї за останні 30 років. Загальне число постраждалих від землетрусу і його наслідків перевищує 45,61 млн чоловік, близько 15 млн чоловік переселено з зони лиха в безпечні райони.
У районах, які постраждали від землетрусу, ведеться масштабна пошуково-рятувальна операція. На місці завалів працюють тисячі китайських військових. Під час рятувальних робіт з-під завалів живими витягнуто 6 тисяч 541 чоловік.
За матеріалами NEWSru.com
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 08:51,
, links to this post
Заява Державного комітету України у справах національностей та релігій
Держкомнацрелігій України висловлює занепокоєння з приводу опублікованої на інтернет-сайті http://unso-obolon.livejournal.com «Запам'ятати в обличчя: чорний окупант Мрідула Гош». Пані Мрідула Гош є членом Ініціативи з питань збереження етнічної різноманітності — мережі, що охоплює понад 30 міжнародних, державних та неурядових організацій, а також представників низки посольств
та дипломатичних місій в Україні, які співпрацюють у питаннях боротьби зі злочинами, скоєними на расовому грунті в Україні.
Державний комітет України у справах національностей і релігій звернувся до Служби безпеки України, Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України із проханням надати правову оцінку діям осіб, що розмістили статтю ксенофобського характеру. Україна, як багатонаціональна держава, виховує своїх громадян у толерантному ставленні до представників інших національностей. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, в Україні проживає близько 168 тисяч громадян інших країн.
Питання про недопущення використання засобів масової інформації з метою розпалювання расової, національної та релігійної ворожнечі закріплене у статті 3 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», статтею 2 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» та статтею 46 Закону України «Про інформацію». З метою попередження розповсюдження ксенофобії, расистської та антисемітської інформації через комп'ютерні системи, у квітні 2005 року Україна підписала Додатковий протокол до Конвенції про кіберзлочинність, який стосується криміналізації дій расистського та ксенофобського характеру, здійснених через комп'ютерні системи.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 07:15,
, links to this post
Станьте співавтором “Української Автокефалії”
Середа, 28 травня 2008 р.
Редакція сайту Uaoc.Net запрошує усіх бажаючих долучитись до когорти творців сайту ”Українська Автокефалія”. В планах нашої редакції розширення тематики представлених матеріалів, більш вдосконалена структура, та зовсім новий підхід до подачі церковної інформації.
Ми зацікавлені в професійній та неупередженій презентації церковних та історичних
матеріалів, заради чого готові на своїх сторінках давати можливість висловлювати самі різноманітні погляди. Тільки в діалозі можливо знайти істину. Тоталітаризм та сектанство у Православ’ї - це тоді, коли не слухати, чи слухати але не чути опонента. Для нас ваша думка дуже важлива.
Ви завжди можете подати свій матеріал в редакцію, просто надіславши його на електронну адресу:
uaoc@uaoc.net
Приймаються авторські матеріали українською, російською та англійськими мовами, з перевагою, звісно, нашої рідної мови. Будемо раді вашій увазі, цікавим дописам, статтям та фото.
Ми свідомі того, що для багатьох наших авторів справжній підпис під матеріалом був би рівноцінний кар’єрному самогубству. Розуміючи це ми ніколи не будемо публікувати імена авторів без їх на те згоди.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 13:13,
, links to this post
Мер Тернополя відвідав Предстоятеля УАПЦ
В дні святкувань усією повнотою Української Автокефальної Православної Церкви днів пам’яті святих рівноапостольних Мефодія і Кирила, учителів і просвітителів словянських, на адресу Предстоятеля УАПЦ, Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Мефодія надійшло багато вітань з нагоди тезоіменитства Його Блаженства.
Владику привітали найвищі особи Держави, Президент України, міністри, члени дипломатичного корпусу, депутати, науковці.
Багато вітань пролунало на адресу Предстоятеля нашої Церкви від імені представників влади у регіонах. Так з привітаннями митрополита Мефодія відвідав мер міста Тернополя Роман Йосипович Заставний. У своєму вітальному слові Роман Йосипович висловив глибоку радість з приводу тісної і плідної співпраці Автокефальної Церкви та Тернопільської міської влади, та особистої тісної дружби, що пов’язує мера та Предстоятеля.
В свою чергу Його Блаженство, митрополит Мефодій висловив подяку за вітання, та побажав пану Роману подальших успіхів та Божого благословення на відповідільному посту. Владика завірив Тернопільського міського Голову у тому, що не дивлячись на молодий вік очільника міста усі розумні тернополяни підримують прогрестивні погляди мерії, і готові усіляко помагати для того, щоб зробити Тернопіль ще кращим.
Прес-служба Патріархії УАПЦ, Uaoc.Net
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 09:25,
, links to this post
Історія трьохсотлітньої дружби. Тільки факти.
1703 – 1720 рр. – Тисячі українських селян та козаків були насильно зігнані на будівництво Петербурга і загинули від хвороб в тамтешніх болотах. 1704 р. -Придушення посланими Московією військами антипольского повстання Семена Палія на правобережній Руси-Україні, яка перебувала під окупацією Польщі.
1708 р. – Масове знищення українських сіл та міст московітами ще до переходу гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла ХІІ.
1708 р. – Зруйнування столиці Гетьманщини м. Батурина московськими військами, які вирізали усіх мешканців столиці та біженців (15 тис.), переважно жінок та дітей, церкви та місто пограбували, потім спалили. “Україна залита кров’ю, зруйнована грабунками й виявляє скрізь страшну картину варварства переможців”, – доповідавфранцузький посол у Париж (В. Сергійчик. Кого зрадив гетьман Мазепа, К., 1991, с. 59).
1709 р. – Петро Кривавий видав постійно діючий наказ страчувати кожного запорожця. початок руйнування Січі. Після захоплення Січі москалі “…товариству нашому голови обдирали. шиї на плахах рубали, вішали й інші
тиранські смерті завдавали, яких і в поганстві за стародавніх мучителів не водилося – не тільки тих, хто з товариства, а й з домовин мертвих ченців викопували, голови їм відтинали, шкіру здирали й вішали”, – писав самовидець, кошовий Стефаненко.
1713 р. – Московія наказом Петра Кривавого привласнює собі нашу назву Русь – Росія. У такий спосіб завжди ворожі до Руси-України московити, основу яких складали угро-фінські та тюркські племена, підміною понять, тобто шахрайством, привласнюють собі нашу тисячолітню історичну та духовну спадщину (Грецька назва Руси звучить як “Росія”). “У всіх курантах (газетах) друкують державу нашу Московською, а цього ради звольте застерегти, щоб друкували Російською, про що й іншим по всіх дворах писано” (з розпорядження послу Московії у Копенгагені, 1713 р.). З цією метою для підкупу журналістів та “дворів” була виділена значна сума грошей. Але будучи штучною по відношенню до Московії, назва “Росія” приживалася дуже довго і ще за Катерини ІІ не мала прикметника в національному значенні. Лише в кінці 18 ст. урядово запроваджена і національність “рускій”. Так отримали ми
“старшого брата”, який вийшов на історичну арену на кілька тисячоліть пізніше від “молодших братів” (Ю. Липа, Розподіл Росії, Львів, 1995 р., стор. 27-28).
1718 р. – Московити спалили архіви та книгозбірню Києво-Печерського монастиря (збиралася понад 700 років). яка витримала навали монголів, поляків, татар. “…численна і найдавніша книгозбірня, зібрана і збагачена великим князем Київським Ярославом Володимировичем і збережена в печерах від усіх ворожих нападів і руїн, але нині, …серед добробуту і тиші полум’ям пожерта. В ній зберігалось багато тисяч рукописних і всіляких дорогоцінних манускриптів, писаних різними мовами, і багато з-поміж них такими, що й ученим тодішнім мужам не були відомі, а особливо всі записки й документи щодо історії правління слов’янських племен та царів стосувались” (”Історія Русів”, ст… 303-304, вид. 1956 р.).
1720 р. – Указ Петра Кривавого про заборону друкувати в Руси-Україні будь-які книги, крім церковних, які необхідно “для повного узгодження з московськими, з такими ж церковними книгами справляти…, щоб ніякої різниці і ніякого окремого наріччя в них не було”.
1721 р. – Наказ про цензурування українських книжок. Накладені штрафи на Київську та Чернігівську друкарні за книги “не во всем с велороссийскими сходные”. Знищення Чернігівської друкарні.
1722 – 1727 рр. – Перше скасування гетьманства і утворення Малоросійської колегії під керівництвом московського генерала.
1729 р. – Наказ Петра ІІ про переписання в Україні державних постанов та розпоряджень з української на московську мову.
1734 – 1740 рр. – Друге скасування гетьманства і утворення Гетьманського Уряду під керівництвом московського намісника.
1735 р. – Придушення московськими військами антипольского повстання Верлана на окуповані Польщею Правобережній Руси-Україні.
1737 р. – Московський намісник у Києві арештував Київський магістрат, забрав і відіслав до Петербургу грамоти з привілеями м. Києву, сподіваючись, що українці забудуть про свої права, бо “ссылаться им в вольностях будет не на что”.
1750 р. – Придушення московськими військами антипольського повстання гайдамаків на окупованій Польщею Правобережній Руси-України.
1752 р. – На землі запорізьких козаків між річками Дніпром та Синюхою Московія указом від 18 жовтня створює Новосербію і забороняє там селитися українцям. Українські селяни мусили покинути свої угіддя. В 1760 році українцям було заборонено також селитися у слободах за межами Новосербії.
1753 р. – Указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.
1755, 1766, 1775, 1786 рр. – Заборона Петербурзького Синоду друкувати українські книжки.
1762 – 1763 рр. – Московська цариця Катерина ІІ, німкеня за походженням (її справжнє ім’я Софія Фредеріка Августа), видала два маніфести про іноземну колонізацію Руси-України: вербувалися серби, болгари, молдавани, німці з Пруссії, Австрії та інших кран. Іноземцям надавали по 65 десятин землі на душу, звільняли від податків. Українці зобов’язані були безплатно виділяти підводи для перевезення своїх майбутніх поміщиків.
“Запорозька земля німіла від наруги, кривди і болю. Як чорні ненаситні круки зліталися сюди поміщики й генерали, сановники й німці-чужинці. На козацькії могили… На козацьку кров… (М. Киценко. Хортиця в героїці і легендах. Дніпропетровськ, “Січ”, 1991, стор. 70).
1764 р. – Третє скасування гетьманства і утворення Малоросійської Колегії під керівництвом московського намісника.
1764 р. – Інструкція Катерини ІІ князю О. В’яземському про московщення України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини: “якщо розумні люди будуть поставлені начальниками цих провінцій. Коли ж в Україні не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб час і назва гетьманів зникла…”
1765 р. – Ліквідація московською владою козацького устрою Слобожанщини.
1768 р. – Придушення московськими військами антипольского повстання на правобережній Руси-Україні під проводом Гонти і Залізняка, відомого під назвою “Коліївщина”, після підступного і зрадницького захоплення москалями, які воювали з поляками, його керівників: москаль полковник Гур’єв, виконуючи завдання старшого москаля Кречетнікова, з’явився до повстанців з полком донських козаків як спільник у боротьбі з ляхами, увійшов у дружбу з ватажками повстання, влаштував веселу пиятику, а темної ночі з шостого на сьоме липня
підступно перев’язав у своєму наметі старшину і захопив у табір 900 повстанців. Москалі та ляхи киями били українців до оголення кісток, з живих здирали шкіру, палили, саджали на палі, четвертували.
Ліквідація української Гетьманської держави на Правобережжі.
1769 р. – Указ московського “священного Синоду” про заборону друкування українських букварів, вилучення їх та українських церковних книг у населення.
1775 р. – Підступний напад московських військ на Запорізьку Січ і зруйнування її після допомоги запорожців москалям у московсько-турецькій війні 1768 – 1774 рр. Пограбування козаків, захоплення їх майна та висилка багатьох з них у Сибір. Закриття українських шкіл при полкових канцеляріях. Двадцятип’ятирічне ув’язнення на Соловках кошового гетьмана Петра Калнишевського.
“… в травні 1775 р. рада “при височайшему Дворі” постановила: “истребить кошевых казаков как гнездо их своевольства”… Близько 40 полків загальною кількістю сто тисяч чоловік оточили Запорозьку Січ. І це тоді,
коли за вказівкою того ж царського командування значна частина козаків перебувала далеко від коша…” (М. Киценко, стор. 64).
1777 р. – План виселення кримських татар з Криму, українців – з України, а на обжиті ними місця переселення московітів з Московії. На здійснення цього плану А. Суворов за лічені дні виселив з півдня України 32 тисячі душ чоловічої статі.
1780 р. – Спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, щоб збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек Руси-України.
1781 р. – Знищення решток козацького самоврядування на Лівобережжі та запровадження загальномосковської системи управління в 1783 р.
1780 – 1783 рр. – Перше закріпачення українських селян на окупованих Московією землях Руси-України (Порівняйте: в 1771 р. у Криму татари скасували рабство).
1784 р. Переведення викладання у Києво-Могилянській академії на московську мову.
1786 р. – За розпорядженням Синоду київський митрополит наказав, аби в усіх церквах дяки та священники читали молитви та правили службу “голосом, свойственным российскому наречию”. Те ж саме було заведене і в школах
Руси-України.
1793 р. – Москалі придушили повстання в селі Турбаї і жорстоко розправилися з селянами: понад два десятка селян померли, не витримавши катувань, або були розстріляні, решту після покарання батогами вислали до Сибіру або в інші губернії
(Далі буде..)
Джерело: А.Куліш “Книга пам’яти українців”
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 08:59,
, links to this post
Билан: победить на Евровидении мне помог Бог
Певец Дмитрий Билан считает, что победил на "Евровидении-2008" во многом благодаря молитвам к Богу. "Хочу сказать, что я сходил в храм Святого Саввы за день до полуфинала. Храму 80 лет, там потрясающая энергетика. Об этом, может быть, не говорят… В общем, в момент нашего выступления кое-что стояло на сцене и в гримерке", - рассказал он в интервью
, опубликованном в среду в газете "Комсомольская правда".
По словам продюсера Д.Билана Яны Рудковской, в гримерке певца горела свеча - та, которая была и на сцене у бэк-вокала, - сообщил "Интерфакс-Религия" .
"Она горела даже во время голосования. Мы ее не тушили", - рассказал певец.
В свою очередь венгерский скрипач Эдвин Мартон, который принимал участие в номере Д.Билана, признался, что до выступления молился в католической церкви.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 08:32,
, links to this post
Міжнародно-правові засади захисту права на свободу думки, совісті та релігії
Право на свободу думки, совісті та релігії є одним із засадничих і невід'ємних прав людини, якому гарантується міжнародний захист. Механізм його реалізації на міждержавному рівні розкритий в численних міжнародно-правових актах, зокрема у Загальній декларації прав людини 1948 р., Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 р., Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії або переконань 1981 р.,
Декларації про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних або мовних меншин 1992 р., європейських регіональних правових актах.
Кожному гарантується право на свободу думки, совісті та релігії. При цьому слід зауважити, що людина в даному випадку з точки зору міжнародного права виступає лише дестинатором його норм, і не є суб'єктом права. Основні обов'язки покладаються на держави, що пов'язано із специфічною сферою регулювання. Держави приймають зобов'язання гарантувати суб'єктам національного права певний обсяг прав і свобод.
Так, право на свободу думки, совісті та релігії розкривається через ряд індивідуальних і колективних свобод (мати або приймати релігію або переконання за своїм вибором, сповідувати свою релігію або переконання одноосібно або разом з іншими, у публічному або приватному порядку, у відправленні культу, виконанні релігійних або ритуальних обрядів і вчень).
Будучи суто індивідуальним, це право набуває колективного виміру при наданні людині свободи сповідувати свою релігію і висловлювати свої переконання не тільки одноосібно, але й разом з іншими. Найчастіше така свобода реалізується шляхом об'єднання громадян для спільного задоволення своїх релігійних потреб у відповідні релігійні організації. Цей процес і викликав необхідність розширення кола свобод, які включає право на свободу думки, совісті та релігії, і їх нормативного закріплення на міжнародному рівні. Так, якщо ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачає лише можливість колективного сповідування своєї релігії і висловлення переконань, то Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії або переконань поряд з традиційним формулюванням цього права містить незвичайний, але досить дієвий перелік свобод, які входять до права на свободу думки, совісті та релігії (ст.6 Декларації). Ці свободи стосуються, перш за все, колективного виміру цього права, тобто основними дестинаторами цих норм є громадяни як члени релігіних об'єднань.
Водночас слід звернути увагу на юридичну природу міжнародно-правових актів, які містять норми, що стали основою соціально значущої діяльності релігійних організацій. Якщо гарантія реалізації права на свободу думки, совісті та релігії, закріплена Міжнародним пактом про громадянські та політичні права є нормою, обов'язковою до виконання державами, що підписали, або приєдналися до цього пакту, а відтак його невиконання може бути відповідним чином оскаржене, то норми Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії або переконань є за юридичною природою іншими. Вони констатують спільну позицію держав-членів ООН, що проголосували за її прийняття, з певного кола питань, проте не покладають на держави-учасниці жодних обов'язків. Кожна з них реалізує ці норми, виходячи з реалій внутріполітичного життя і слідуючи настановам чинного внутрішнього законодавства, обов'язковим є лише дотримання гарантованого мінімума свобод.
Разом з тим в сучасному міжнародному праві визначені і підстави, на яких може бути обмежена реалізація права на свободу думки, совісті та релігії. Так, до них відносяться здійснення основних прав і свобод інших осіб, захист національної безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я та моральності населення в рамках, встановлених національним законодавством.
Чинне законодавство України про свободу совісті та релігійні організації ( у розумінні комплексного міжгалузевого масиву норм) в різному обсязі містить гарантії свобод, які входять до права на свободу думки, совісті та релігії.
Юлія Фисун, кандидат юридичних наук
спеціально для Uaoc.Net
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 01:40,
, links to this post
Російське подвір’я в Софії перейшло на новоюліанський календар
Вівторок, 27 травня 2008 р.
Новий настоятель подвір’я Російської Православної Церкви в Софії ігумен Ісидор (Мінаєв) відмовився від практики, що заведена на подвір’ї, відзначати великі церковні свята двічі, за новим і за старим стилем. Відтепер вони будуть святкуватися тільки один раз відповідно до нового стилю (новоюліанського календаря), повідомляє сайт «Двері.Бг».
Отець Ісидор заявив, що в російському храмі в ім’я святителя Миколая Чудотворця варто звершувати богослужіння за календарем, якого дотримується Болгарська Православна Церква — як благословили Святійші Патріархи Алексій і Максим.
«Питання церковного календаря не є догматичним. На Болгарському подвір’ї в Москві служать за старим календарем, як і у всій Росії. Не бачу сенсу відзначати те саме свято двічі», - заявив отець Ісидор.
Новий настоятель зізнався, що ніколи раніше не дотримувався нового стилю, тому що був на служінні в Росії і Єрусалимі, але сподівається звикнути. Ігумен Ісидор повідомив про своє рішення парафіянам і пояснив їм значення змін: поєднання двох календарів спричинить велику плутанину й виникнення непорозумінь при звершенні богослужіння в храмі.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 23:19,
, links to this post
Молдованки порушили спокій афонських ченців
Четверо молдованок випадково порушили заборону й висадилися на грецькому півострові Афон, де існують 20 православних монастирів і куди з 1060 року не ступала нога жінки, повідомляє «Бі-бі-сі». Перебування не лише осіб жіночої статі, але навіть і самок свійських тварин на Афоні строго заборонено. За переказом, навіть птахи не в’ють тут гнізд і не виводять пташенят.
Чотири жінки розповіли поліції, що приплили з Туреччини. Вони заплатили 6300 доларів двом українцям, які орґанізовують незаконні перевезення міґрантів. Про те, що закон забороняє перебування жінок у цій частині Греції, вони, за їхніми словами, не знали.
За словами одного поліцейського, ченці пробачили порушниць їх провину.
Група із чотирьох громадянок Молдови віком від 27 до 32 років і одного чоловіка, також з Молдови, була виявлена мешканцями монастиря на території Афона в неділю ввечері. Ченці викликали поліцію.
“Вони сказали поліцейським і ченцям, що дуже шкодують про те, що трапилося, але не могли знати, що ступили на заборонену територію”, - повідомив аґентству «Ройтер» офіцер поліції. “Їх простили”, - додав він. За грецьким законодавством, порушення заборони може каратися позбавленням волі терміном до одного року.
Гора Афон вважається оплотом православного християнства. Тут перебуває Іверська ікона Божої Матері, копії якої перебувають у Росії й шануються вірянами як чудотворні. В 1060 році імператор Візантії Костянтин Мономах видав указ, що забороняє жінкам приїжджати на Афон, щоб позбавити православних ченців від спокус.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 22:09,
, links to this post
Греція вважає неприйнятними заяви Македонської Православної Церкви
Греція вважає “абсолютно неприйнятними” заяви, зроблені в Римі главою невизнаної в православному світі Македонської Православної Церкви архієпископом Стефаном, що назвав Салоніки “рідним містом македонців”. Про це, як повідомила 26 травня прес-служба МЗС Греції, заявила міністр закордонних справ Греції Дора Бакоянні.
“Ці винятково провокаційні й абсолютно неприйнятні заяви, зроблені в присутності прем’єр-міністра колишньої югославської республіки Македонії, доводять, по-перше, правильність аргументів, позицію й політику Греції, що наполягає на необхідності вирішити питання про її назву”. “По-друге, доти, поки дана проблема буде залишатися невирішеною, вона буде знаряддям застарілі й історично необґрунтованого ірредентизму (руху за звільнення рідної території), що представляє небезпеку для регіонального співробітництва й стабільності в непростому регіоні Балкан”, - сказала Бакоянні.
Македонська Православна Церква (МПЦ) була створена в порушення канонів у Югославії в роки правління Тито за рахунок відділення трьох митрополій від Сербської Православної Церкви без її згоди. Сербія визнає Македонію й македонську мову, але не визнає МПЦ, «самочинну» автокефалію, що була проголошена в 1960 році.
Джерело: ІТАР-ТАРС/Uaoc.Net
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 03:37,
, links to this post
Цей день в історії: 27 травня 1753 року
В цей день 27 травня 1753 року завершилось будівництво Андріївської церкви у м.Києві. Перлина бароко — Андріївська церква закладена 1744 р. в зв`язку з приїздом імператриці Єлизавети I до Києва. Зведена 1749 — 1754 рр. за проектом В. В. Растреллі на Андріївській горі, на початку Андріївського узвозу (назва від Андрія Первозванного). Це єдина в Україні збережена робота архітектора.
Будівництвом керував зодчий І. Мічурін. Висота церкви — 60 м (без стилобату — 40), довжина — 30 м, ширина — 23 м. Однокупольний храм з п`ятиглавим завершенням має форму хреста, в кутах якого розміщені декоративні вежі на масивних стовпах, що відіграють роль своєрідних контрфорсів. Зовні контрфорси прикрашені пілястрами й прикриті трьома парами колон з капітелями корінфського ордену. До Андріївської церкви з боку вулиці ведуть круті чавунні сходи. Вся маса церкви спирається на двоповерховий будинок-стилобат з вісьмома кімнатами на кожному поверсі, стіни якого являють собою фундаменти церкви.
Навколо церкви — тераса з балюстрадою, з якої відкривається мальовнича панорама Подолу й Дніпра. Внутрішнє оздоблення церкви, розроблене В. В. Растреллі, ближче до стилю рококо. Воно було виготовлене за формами українських різьбярів М. Чвітки, Я. Шевлицького, московських майстрів І. та В. Зиміних, П. Ржевського та інш. Іконостас церкви оздоблено різьбленим позолоченим орнаментом, скульптурою й живописом, який 1754 — 1761 рр. виконали О. П. Антропов та І. Я. Вишняков.
Антропову належать картини “Зішестя святого духа на апостолів”, “Нагорні проповіді Христа” (прикрашають кафедру), композиція “Таємна вечеря” (у вівтарі) та інш. В церкві є полотна “Вибір віри князем Володимиром” (невідомого автора) і “Проповідь апостола Андрія скіфам” (бл. 1847, укр. художника П. Т. Бориспольця); живопис у вівтарній частині церкви на зворотній стіні іконостаса створено художниками І. Роменським й І. Чайковським.
На будівництво Андріївської церкви витрачено 23 500 шт. цегли, 28 970 пуд. цвяхів; на позолоту верхів — 1590 книжок і 20 аркушів листового золота. У 1978 — 1979 рр. проведено чергову реставрацію, у ході якої церква набула вигляду часів В.Растреллі. З 1958 р. А. Ц. — філіал заповідника Софійський музей.
На місці Андріївської церкви з 1215 і до початку 17 ст. існувала Хрестовоздвиженська церква, на її місці згодом була споруджена однойменна дерев`яна церква, що згоріла і більше не поновлювалася.
Дивіться також:
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 02:07,
, links to this post
Той, кого маєш тепер, не муж він тобі…
Понеділок, 26 травня 2008 р.
Сьогодні євангельське читання (Неділі про Самарянку) дуже чітко показує думку самого Господа нашого Ісуса Христа на шлюб, блуд і так зване "життя на віру". Чесно кажучи, оте цілком звичне для нас співжиттям двох молодих (а часто й не дуже молодих людей), це не є життям на віру, але швидше співжиттям без віри, ти навіть довір'я.
Розсудіть самі: якщо я люблю свою жінку, і я вірю в неї, вірю усіма часточками своєї душі в те, що це почуття в мене вічне, чому ж нам не вступити у шлюб, якщо формальна легалізація наших відносин допоможе нам у майбутньому краще виконувати свої громадянські відносини, а на випадок вагітності наше немовля буде мати справжніх батьків?
Підкреслю, що тут я говорю не про вінчання, не про Таїнство шлюбу, але лише про "фармальну" легалізацію шлюбу у держорганах. Життя "громадянським шлюбом" яке чогось на зразок розпутного "Заходу" стало вірусом розповсюджуватися і у нас як норма, звичайно свідчить тільки про страшний упадок духовності, моральності, та відкриту деградацію суспільства.
Багато пар вважають, що завжди варто пожити "для проби", що вияснити, чи можна саме з цим партнером пов'язувати свою долю назавжди. Оскільки "штамп у паспорті" нічого не дає для справжніх, нормальних відносин. І в принципі, це вірно. Наявність чи навпаки - відсутність штампу в паспорті ніяк не впливає на видиму якість нашого співжиття з шлюбним партнером.
Інша справа, що відносини між двома людьми мають не тільки зовнішню складову. Людей пов'язкують поміж собою багато інших, значно тонших ниточок, з яких і складається успішне сімейне життя. Справжня любов - це почуття не тільки емоційне, але й цілком тверезе й в багатьох речах прагматичне. Там де немає довіри - тим більше немає й любові.
І от дивіться: чоловік на колінах клянеться у своїх почуттях, у силі свого кохання, але брати за дружину - не бере. Чому так? Бо не любить! Любов це не тільки вірші та екзотика, але й в першу чергу - віміння та основне щира воля мудро жертвувати собою. Якщо ваш хлопець не спішить з вами одружуватися - він просто чекає на іншу. І це факт.
А новомодний "громадянський шлюб" просто дає нині дуже зручні для цього способи нічим не жертувати, ні за що не відповідати. Більш того, якщо в нього є зараз нормальний і дуже зручний запасний варіант: найчастіше його годують, поять, перуть за ним, миють посуд і навіть спати з собою ложать. Чого ще треба для сучасної людини?
Якщо лише він знайде когось кращого ніж ви - ось його паспорт, він чистенький. Ну, а вам на кращий випадок : величезний привіт за втрачені роки. Котрі, до речі, заради справедливості таки назвемо, даруйте, безкоштовною проституцією.
Тому, слухаючи і читаючи ці Євангельскі слова, нехай в наших душах і серцях народиться відраза до гріха, відраза до блуду, до усього того, що віддаляє нас від Господа. В ці дні ми ще співаємо великодній тропар "Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим що у гробах життя дарував" оскільки віримо, що вічне життя яке приніс своїм Воскресінням Христос належить не тільки тим, хто уже помер. Ми віримо, що Христос подолав і нашу смертність, тлінність і страсність, і зробив усе, щоб нас піднести з багнюки гріха у котрій ми перебуваємо.
Як колись мудру самаритянку, сьогодні Спаситель духовно відновлює нас цим богослужінням, обіцяючи таку воду, напившись якої ми більше ніколи не будемо спрагнені. Зараз ми спрагнені до гріха, до розпусти і всякої нечистоти, за якими женемося. Христос же кличе нас до храму і Святих Таїнств.
Жінку блудницю у час Христа закон наказував побити камінням. Спаситель же знав, що самарянка варта була смерті вже п'ять разів. Що він зробив? Негайно побіг до законників, чи на велелюдній площі звинуватив у блуді ворожу євреям самарянку? Ні! Він почав проповідувати їй, і привів словами до Царства Божого. Нехай же цей день стане і для нас добрим уроком справжнього християнського покаяння, і уроком Господньої любові до усіх нас. Амінь.
Зі слова у неділю про Самарянку прот.Євгенія Заплетнюка
Джерело: сайт prosfora.org
Новый Завет > Книга От Иоанна > Глава 4
16. Иисус говорит ей: пойди, позови мужа твоего и приди сюда.
УПО: Говорить до неї Ісус: Іди, поклич чоловіка свого та й вертайся сюди.
KJV: Jesus saith unto her, Go, call thy husband, and come hither.
17. Женщина сказала в ответ: у меня нет мужа. Иисус говорит ей: правду ты сказала, что у тебя нет мужа,
УПО: Жінка відповіла та й сказала: Чоловіка не маю… Відказав їй Ісус: Ти добре сказала: Чоловіка не маю.
KJV: The woman answered and said, I have no husband. Jesus said unto her, Thou hast well said, I have no husband:
18. ибо у тебя было пять мужей, и тот, которого ныне имеешь, не муж тебе; это справедливо ты сказала.
УПО: Бо п'ятьох чоловіків ти мала, а той, кого маєш тепер, не муж він тобі. Це ти правду сказала.
KJV: For thou hast had five husbands; and he whom thou now hast is not thy husband: in that saidst thou truly.
19. Женщина говорит Ему: Господи! вижу, что Ты пророк.
УПО: Каже жінка до Нього: Бачу, Пане, що Пророк Ти.
KJV: The woman saith unto him, Sir, I perceive that thou art a prophet.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 22:13,
, links to this post
Сьогодні день памяті мученика Ісидора Хіоського
Святий мученик Ісидор жив у III столітті на острові Хіосі, родом був з Александрії
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 22:02,
, links to this post
Македонці відстоюють своє право на існування
Делегація Македонії, що відвідала Рим у зв’язку зі святкуванням Дня слов’янської писемності, спровокувала міжнародний скандал. Предстоятель невизнаної в православному світі Македонської Православної Церкви митрополит Стефан у присутності прем’єр-міністра Македонії перед гробом св. Кирила Філософа сказав, звертаючись до святого: “Святий отче Кириле, сьогодні у твоїй і нашій Солуні все скам’яніло.
У твоєму рідному місті лише порох і попіл, і ні букви не залишилося від твоєї й нашої мови. В області, де всі говорили як ти і як ми, сьогодні македонцям не можна не лише говорити власною мовою, але й зовсім існувати. На жаль, все македонське там переслідується й викорінюється, піддається сумніву навіть і ім’я нашої країни, і нашої церкви, і сама істина”.
Ці слова сколихнули всі Балкани, тому що в македонський вузол сплелися протиріччя чотирьох країн: Македонії, Болгарії, Сербії й Греції. Македонія стверджує, що македонці споконвіку існували як окремий народ з окремою мовою, що старослов’янська мова є в сутності старомакедонською, що, відповідно, слов’янська писемність є, по суті, писемністю македонською, і що ті, хто це заперечують, відмовляють Македонії в праві на національне й державне буття.
Болгарія наполягає на тому, що македонці - це етноґрафічна група болгар, а сучасна македонська мова - це група західноболгарских діалектів, на основі якої аж в середині ХХ століття було штучно створено літературну норму й для віддалення від болгарської насичено сербськими й нововигаданими словами. Відповідно, старослов’янська мова в Болгарії називається староболгарською.
Сербія визнає незалежність Македонії, македонців як окремі нації й македонську як окрему мову, але Македонію вважає канонічною територією Сербської Церкви. Тому Сербія прагне підтримувати канонічну Охридську архієпископію, а офіційне Скоп'є, навпаки, противиться “церковній гегемонії Белґрада” і підтримує розкольників.
Врешті, Грецію лякають насамперед слова “Македонія” і “македонський”. Після розпаду СФРЮ греки домоглися, щоб слово “Македонія” не стала офіційною назвою країни: у міжнародних документах вона називається “Колишня югославська республіка Македонія”. Атени побоюються, що в іншому разі Македонія зможе претендувати й на Егейську Македонію (північне узбережжя Егейського моря, де, зокрема, розташовані Салоніки, вони ж Солунь - батьківщина свв. Кирила й Мефодія й одне із двох наявних у країні великих міст). Після Другої світової війни населення Егейської Македонії було піддане еллінізації, що провадилася досить жорсткими заходами, і тепер у Греції свого слов’янського населення практично не залишилося.
Слова македонського архієпископа, що нагадали про цю сторінку історії, вже викликали офіційний протест Атен.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 21:50,
, links to this post
Президент вручив орден кардиналові Тарчізіо Бертоне
25 травня Президент України Віктор Ющенко провів зустріч із Державним секретарем Ватикану, кардиналом Тарчізіо Бертоне. Під час зустрічі обговорювалися питання подальшого поглиблення українсько-ватиканських відносин, державно-церковного співробітництва та міжконфесійного діалогу в Україні.
Президент України передав запрошення Папі Римському Бенедикту ХVI відвідати Україну з візитом. Україна високо цінує активну діяльність Папи Римського Бенедикта XVI, спрямовану на дотримання загальнолюдських цінностей та миру в усьому світі, зазначив В.Ющенко.
Окремої уваги на зустрічі було надано питанню щодо проведення науково-дослідницької роботи у Секретному Ватиканському архіві, а саме, йшлося про дослідження історичних документів, що стосуються історії Української держави, зокрема тих, в яких згадується про Голодомор в Україні. Сторони обговорили питання створення для цього відповідної робочої групи.
Під час зустрічі делегацією Ватикану було позитивно відзначено зусилля України задля покращення міжконфесійного діалогу в нашій державі. Кардинал Тарчізіо Бертоне також передав запрошення Президентові України відвідати у цьому році Ватикан з офіційним візитом.
Президент України Віктор Ющенко також вручив Державному секретареві Святого Престолу, кардиналові Тарчізіо Бертоне орден князя Ярослава Мудрого І ступеня. Згідно з Указом Президента, високої нагороди Тарчізіо Бертоне удостоєно за визначний особистий внесок у поширення у світі ідеалів миру, справедливості та гуманізму.
Участь у зустрічі взяли Архієпископ Митрополит Римо-Католицької Церкви Кардинал Мар’ян Яворський, Апостольський Нунцій в Україні Архієпископ Іван Юркович, Архієпископ-коад’ютор Римо-Католицької Церкви Мечислав Мокшицький.
Довідка:
Кардинал Тарчізіо Бертоне, Державний Секретар, Камерленго Святої Римської Церкви, Архієпископ-емерит міста Генуя (Італія), народився в Романо Канавезе (П’ємонт) 2 грудня 1934 року.
Папа Бенедикт XVI 15 вересня 2006 року призначив його на посаду Державного Секретаря, а 4 квітня 2007 року - також і на посаду Кардинала-Камерленго Святої Римської Церкви (тимчасово виконуючий обов’язки під час вакантного Папського Престолу).
За матеріалами прес-служби Президента
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 10:44,
, links to this post
День тезоіменитства Предстоятеля УАПЦ
В суботу Тернопільський кафедральний митрополичий собор Різдва Христового був дощенту наповнений вірними. Ще з самого ранку в Тернопіль спішили богомольці, монахи, священики і архиєреї з різних областей України для того, щоб зустрітись зі своїм Предстоятелем, та привітати Його Блаженство зі світлим днем тезоіменитства
- днем Святих Рівноапостольних Кирила і Мефодія, учителів та просвітителів Слов'янських народів.
Святковий молебень перед Тернопільською Чудотворної іконою Божої Матері зібрав однодушно увесь народ у молитві. Співав чудовий священичий хор Тернопільського благочиння. Після молебню зі словом повчання до усіх присутніх у храмі звернувся Предстоятель Української Автокефальної Православної Церкви, Блаженніший митрополит Київський і всієї України Мефодій.
У своєму слові Його Блаженство подякував усім присутнім у храмі богомольцям за те, що вшанували увагою та молитвою пам’ять Святих Мефодія і Кирила, великих просвітителів та подвижників. Владика підкреслив їх величезну роль у становленні України як культурного і релігійного центру.
Говорячи про сучасний стан УАПЦ Владика зазначив, що не дивлячись на усі перешкоди і негаразди, які зустрічаються нині на шляху, наша Церква хоч помалу, зате впевнено розвивається, і якщо колись більшість наших парафій було на Заході та у Центральній Україні, то сьогодні єпархії УАПЦ активно діють навіть у російськомовному Криму чи Одесі.
А той факт, що всупереч усім злим силам Свято-Андріївський храм у Києві було передано Українській Автокефальній Православній Церкві у власність говорить тільки про те, що на нашій почиває Благодать Божа, і Господній Промисел веде нас і нашу Церкву до рівноправного служіння серед інших Автокефальних Церков Православного Світу.
Після натхненного слова Блаженнішого Владику вітали парафіяни, священики області, гості. Від імені духовенства єпархії митрополита Мефодія привітав секретар єпархії митр.прот.Богдан Скасків. Від духовенства Тернопільського благочиння владику вітав обласний благочинний митр.прот.Анатолій Залізницький. Він Тернопільської духовної школи на святкуваннях були присутні митр.прот. Ярослав Пиріг, духівник Академії, прот.Євгеній Заплетнюк, проректор, та прот.Роман Стефанюк, класний наставник ІІ курсу ТПДА.
По завершенні офіційних святкувань для духовенства та почесних гостей у честь свята був даний святковий обід.
Прес-служба Патріархії УАПЦ, Uaoc.Net
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 06:29,
, links to this post
Храмове свято у Тернопільській духовній школі
Неділя, 25 травня 2008 р.
24 травня ще рано-вранці академічний храм святих Рівноапостольних Кирила і Мефодія рясно наповнився богомольцями. Усі вірні Української Автокефальної Православної Церкви світло вшановували одразу дві важливих події: храмове свято у Тернопільській Духовній Академії і семінарії, та день тезоімеництва нашого Предстоятеля, блаженнішого Митрополита Мефодія.
З цієї нагоди святкову Божественну літургію у співслужінні викладачів та студентів у сані очолив прот.Євгеній Заплетнюк, проректор Тернопільської Академії УАПЦ. Напередодні духівник школи - митрофорний протоієрей Ярослав Пиріг очолив відправу святкового Всенічного бдіння.
Після літургії протоієрей Євгеній зварнувся до братії зі словом повчання, у котрому розкрив велич подвигу святих просвітителів Кирила і Мефодія, а також закликав наслідувати сучасним душпастирям ту ж віру, надію та любов до Церкви, яка була у цих солунських братів.
Богослужіння закінчилось уставним многоліттям Предстоятелю, день тезоіменитства якого вшановували в цей день, та урочистим молебнем з цієї нагоди.
Після богослужіння в честь свята студентам було дано святковий обід.
Власна інформація Uaoc.Net
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 09:25,
, links to this post
“Война миров” или Кто такие инопланетяне
Для православного человека ответ на затёртый вопрос “Есть ли жизнь на Марсе?” (слово “Марс” употребляется здесь в широком смысле, как “иные миры”) однозначен: человек и человечество в силу своего богоподобия совершенно исключительны, и потому никаких иных разумных существ во Вселенной, кроме Сущего - Бога, человека и ангелов (и падших ангелов) быть просто не может.
Для православных это очевидно хотя бы потому, что мнимое бытие подобных существ никак не отражено ни Св.Преданием в целом, ни Священным Писанием в частности, а их авторитету православный человек не может не доверять. Поскольку с этой стороны вопроса нет, попробуем ответить на сопутствующие вопросы: “Зачем?” и “Кто они, инопланетяне?” Зачем они, инопланетяне, тревожат землю?
А вот зачем. Затем, чтобы унизить человека - венец Творения, образ и подобие Божие. Кроме того, если поверить римо-католическому астроному, а не Писанию, тогда выходит, что есть фундаментальные знания, коих Писание - Слово Божие - не знает. Таким образом, под вопрос ставится не только человеческое достоинство, но и авторитет Писания и Предания в целом. Не случайно конфессия, к которой принадлежит падре-астроном, проводит научную конференцию, посвященную Дарвину. Сначала папство приравняло латынь и, значит, прочие (такие, как греческий, арамейский, арабский, коптский, сирский, славянский, санскрит, авестийский, готский, геэз, древнеармянский и т.п.) сакральные (священные) языки к новоязам, поставив под сомнение миф об адамическом праязыке, к коему сакральные языки, в их числе и латынь, и славянский, по происхождению ближе, нежели новоязы, и, таким образом, историческое бытие самого Адама. Правда, некоторые языки, не будучи изначально сакральными, освящались Словом Божием: староанглийский язык времен “Кинг Джеймс” (Библии короля Якова I Стюарта), Джона Донна и Шекспира, Томаса Мора и Джона Ди - или алеутский, который в момент перевода на него Слова Божия не был сакральным, но после его вытеснения английским приобрёл значение такового. Близки к сакральным и архаичные языки, например карельский язык Калевалы.
Но вернемся, однако, к папству. Затем оно смирилось и с тейяризмом, и в его, Тейяр де Шардена и тейяризма “лице” - с эволюционной теорией, так называемым дарвинизмом. Это очень важный этап. Дело в том, что эволюционная теория сыграла особую, исключительную роль в разрушении сакрального сознания и традиционного общества в Европе. Ещё в позднее Средневековье некоторые раввины в Европе настаивали на том, что гоим (”народы смешения”, нееевреи) произошли не от Адама, как евреи, а от связи некоей Ноамы с бесноватой обезьяной. Далее, в ХVII веке английский философ Гоббс приходит к выводу, что “человек человеку волк”, а не в полной мере и в буквальном смысле богоподобное существо, и что “выживает сильнейший” - и “жизнь - это борьба за существование”.
Дарвин, наконец, подвёл под эту философию солидную научную базу. Естественно, эволюционизм тут же взяли на вооружение антиклерикалы, а представители многих традиционных религий встретили его в штыки. Католицизм первоначально не был исключением, хотя в его недрах и встречались отдельные люди, чаще всего миряне, снисходительно относившиеся к эволюционной теории. Иезуит Тейяр де Шарден, страстный поклонник дарвинизма, показал, что среди духовенства отношение к эволюционизму меняется, хотя многие высшие иерархи и выражали недовольство его взглядами. Нынешнее торжество дарвинизма в Ватикане оказалось не за горами.
Таким образом, мы вплотную подошли к ответу на вопрос, а “зачем инопланетяне?”. Затем, что в “цивилизованном человечестве” должны быть истреблены, уничтожены, добиты даже жалкие остатки сакрального сознания. Сознание “цивилизованного человека” должно быть абсолютно секулярным. Но есть ещё и духовный смысл во всём этом: современный “цивилизованный человек” должен считать падших духов (бесов) своими “братьями по разуму”. Поэтому я считаю подобные заявления своего рода едва прикрытой бесовщиной или, если угодно, сатанизмом.
В книге о.Серафима (Роуза), как бы ни относиться к личности автора, но интересной уже самой постановкой вопроса, “Православие и религия будущего” содержится большое количество конкретных фактов явлений “энлонавтов”, свидетельствующих о безусловно демоническом характере всех этих и подобных им явлений. Там же приводится и любопытный случай, связанный с “энлонавтами” из Жития преп. Нила Сорского ( ХVI век!). Впрочем, нет смысла и нужды пересказывать часть книги, а такие примеры можно множить до бесконечности. Прибавлю только то, что из нескольких лично известных мне больных белой горячкой двоим являлись… инопланетяне, причём один из них был “контактёром”.
Для автора сего текста очевидно, что “контакт” с “братьями по разуму” - общение с бесами и душевное помрачение.
Между “братьями по разуму” происходит вековая “война миров”. Это интуитивно понимает даже секулярное сознание: в большинстве фильмов, беллетристических текстов и комиксов инопланетяне злы и жестоки, или, по крайней мере, представляют некую угрозу для людей. Яркий пример - повесть Г.Ф.Лавкрафта “Хребты безумия”. И очень жаль, что в этой войне миров Ватикан, похоже, готов искать консенсус с “нечеловеческим разумом”.
Ответив на вопрос “Кто такие инопланетяне?”, ответим и на вопрос, “А как с ними бороться?” - Словом Божием: “Род сей изгоняется токмо постом и молитвой”.
Автор: Андрей Езеров
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 04:09,
, links to this post
Поздравление до Дню Ангела
Блаженнейшому Мефодию, митрополиту Киевскому и всея Украины, Предстоятелю УАПЦ. Поздравление до Дню Ангела.
Ваше Блаженство, Всемилостивый Первосвятитель и отец! Разрешите от имени клира и паствы Украинской автокефальной Православной Церкви в Одессе и области поздравить вас с Днём вашего тезоимеництва.
В этот день мы от всего сердца молим Господа нашего Иисуса Христа чтобы Он даровал вам многие лета здравия и мудрости.
Православие во всём мире знает вас как величайшего церковного лидера Украины. Ваша многогранная духовная деятельность содействует укреплению межнационального мира и межконфессиональных связей направленных на создание в Украине единой Поместной церкви.
Ваш духовный опыт привлекает в храмы множество верующих, которые благодатно оценивают ваши святительские труды во благо Святой Матери Церкви.
Позвольте пожелать вам многих и радостных дней земнаго бытия, верных помощников а также нового творческого вдохновения в Архипастырском служении и благополучия во славу Божию.
Протоиерей Константин Поликопа
Благочинный Украинской Автокефальной Православной Церкви в Одессе.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 03:14,
, links to this post
Недільна проповідь. Неділя Самарянки
Дорогі Брати і Сестри! Різні біди й різні злидні били наш український народ. То княжі міжусобиці відбирали силу, то татарські лихоліття руйнували наш добробут і просвіту, то сусідні держави розграбовували нашу країну, нашу милу Батьківщину. А найгірше потерпіла наша держава, коли вона, за нещасливого гетьмана Богдана Хмельницького, Переяславською угодою підпала під кормигу Московії
, яка більш ніж 300 років, по нинішні часи всіма нелюдськими способами використовувала й визискувала наш нарід і нашу Батьківщину, намагаючись зрусифікувати нас і стерти нашу націю з лиця землі.
Але Бог ласкавий і милостивий: прийшли часи полегші й відродження не тільки нашої державности, а й відродження нашої Святої Православної Церкви, яка дас нашому народові оту “живу воду”, про яку говориться в нинішньому читанні святої Євангелії, записаної а постолом Іваном.
“Бог є Дух, і ті, що поклоняються Йому, духом і правдою повинні поклонятися” (Іван 4, 24)
Який прекрасний зміст! Які глибокі повзання дає нам наш Спаситсль! Він, як добрий пастир, шукає все і всюди заблуканих овечок. Ані втома, ані голод, ані спрага не зраджували Його в цій місійній праці…
Ісус вибрався з Юдеї й пішов у Самарію. По дорозі зупинився поблизу міста Сихар. Там була криниця патріарха Якова. Втомлений Ісус і апостоли спочили біля цієї криниці. В цей час прийшла по воду жінка-самарянка. Це була знана грішниця. Ісус захотів навернути її на дорогу праведну й почав із нею розмову. “Дай мені напитися води”, —сказав Ісус до самарянки. Вона, дуже здивована, відповідала: “Як Ти, жидовин, просиш у мене, самарянки, води? Адже жиди не живуть в любові з самарянами…” А на те Ісус відповів їй: “Коли б ти знала дар Божий, коли б ти знала, хто говорить із тобою, то ти б попросила Його, а він дав би тобі живої води…”
- “Господи, Ти ж черпака не маєш, а криниця глибока, -звідки Ти візьмеш живої води? Хіба Ти більший від нашого патріарха Якова, що дав нам цю криницю?” - спитала самарянка. Ісус же відповів їй: “Хто нап`ється води, що Я дам, не буде спраглим довіку; а вода, що Я дам, буде джерелом води, що тече у вічне життя”. - “Дай мені, Господи, цієї води”, - сказала самарянка, а Ісус їй сказав: “Поклич свого чоловіка й прийди з ним сюди”. Самарянка відповіла: “Не маю чоловіка”. А Ісус на це зауважив: “Ти добре сказала. Ти вже мала п`ятьох чоловіків, а той, що його маєш тепер, не с твоїм чоловіком”. На це сказала жінка: “Господи, я бачу, що Ти -пророк!” Самарянка захотіла пізнати правдиву віру й запитала Ісуса, де і як треба поклонятися Богові. На цс Ісус сказав: “Прийде час, коли справжні поклонники поклоняться Отцеві духом і правдою, бо Бог є Дух, і хто поклоняється Йому духом, Богові поклоняється.
Над цією відповіддю Ісуса хочу зупинитися і прошу уважно слухати. Що ж, властиво, означає - поклонятися Богові духом? Ми духом почитаємо Бога, коли, усвідомлюючи розумом Його досконалість, а наші недомагання і слабості, доходимо до переконання, що ми є Його сотворіння, які від Нього одержали життя, і що доля й наше майбутнє є в Його руках. Таке постійне переконання нашого розуму та почуття нашого серця зроджує в нас покору. А покора відганяє від нас гордощі й зарозумілість і згинає наші коліна перед маєстатом Божим в сердечному визнанні: “Нехай вихваляють Тебе, Господи, усі діла Твої, і Святі Твої нехай благословляють Тебе. Царство Твоє - це Царство віків і володіння Твоє на всі роди й народи. Кожне створіння нехай благословляє ім`я святе Твоє повіки” (Псалом 10, 13—21).
Почитати Бога й коритися Його святій волі ми повинні у всіх обставинах нашого життя - чи в радісні дні, дані нам Богом, чи в сумні, чи в добробуті, чи в горі і злиднях. Бо саме в тім буде наша заслуга, коли ні достатки, ні нещастя не зможуть відвернути наших очей від Бога і не потраплять захитати нашої віри в Боже Провидіння, що повсякчасно витає над нами. Якраз у тому річ, що, коли нам добре ведеться, ми мусимо бути свідомі, що цей добробут - то не наша заслуга, а Божа. Бог нам дає достатки, щоб ми пізнали в Нім наймилосерднішого Батька, якому від нас належиться повсякчасна слава й подяка. Навіть нещастя, ані терпіння, ані тяжкі випробування не мусять нас виводити з рівноваги.
А таке, на превеликий жаль, часто стається! Не вільно в таких випадках нарікати на Бога чи питати: “За що це нам стається?” Не можете судити Бога! Будьмо непохитно переконані, що, не зважаючи на всі труднощі, Бог все ж є наймилосерднішим суддею, нашим володарем і Батьком. Бог знає нас краще, ніж ми самі себе знаємо. Треба також усвідомити, що Бог засилає на нас хрести й нещастя не тільки як кару за гріхи, але часто тільки для того, щоб нас випробувати й загартувати. Терпіння наші приносять Господню нагороду. “Претерпілий до кінця спасенний будеш”.
Пригадаймо собі терпеливого Іова, що по-геройськи витерпів випробування: він терпів у глибокій покорі, незмінно славлячи Бога: “Що Бог дав мені, те Бог взяв від мене, нехай Ім`я Господнє буде благословенне повсякчасно”. 1, як знаємо, Іов мужньо витримав випробування, не відрікся від Бога, і Господь його достойно винагородив: він після видужання із прокази вдруге оженився, мав багато дітей і доробився достатків, і в глибокій старості пішов на лоно Авраама.
Тож почитаймо Бога правдою! Нехай наше життя буде постійним ушануванням Бога з великою охотою. Любіть свого ближнього і, коли зайде потреба, поможіть йому, бо що зробимо доброго для ближнього, зробимо це для Бога.
В розмові з самарянкою Спаситель виразно зазначив, що Бог, як Дух, перебуває не тільки в Єрусалимі чи Самарії, але Він є всюди, і тому на кожному місці Йому треба поклонятися і шану віддавати.
Не про розкоші грішного світу дбайте, дорогі мої, а дбайте разом із усім нашим боголюбивим народом про вічну нагороду, якою всіх нас за наше Богопочитання духом і правдою, за наші добрі вчинки нагородить найсправедливіший і наймилосердніший Спаситель - вічною славою в Царстві Небеснім. В єдності нашого народу, у взаємнім доброчинстві, у спільних молитвах і спільних діях є вияв нашої вірности Творцеві нашому. Амінь.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 03:05,
, links to this post
Недільна проповідь. Неділя Самарянки
Дорогі Брати і Сестри! Різні біди й різні злидні били наш український народ. То княжі міжусобиці відбирали силу, то татарські лихоліття руйнували наш добробут і просвіту, то сусідні держави розграбовували нашу країну, нашу милу Батьківщину. А найгірше потерпіла наша держава, коли вона, за нещасливого гетьмана Богдана Хмельницького, Переяславською угодою підпала під кормигу Московії
, яка більш ніж 300 років, по нинішні часи всіма нелюдськими способами використовувала й визискувала наш нарід і нашу Батьківщину, намагаючись зрусифікувати нас і стерти нашу націю з лиця землі.
Але Бог ласкавий і милостивий: прийшли часи полегші й відродження не тільки нашої державности, а й відродження нашої Святої Православної Церкви, яка дас нашому народові оту “живу воду”, про яку говориться в нинішньому читанні святої Євангелії, записаної а постолом Іваном.
“Бог є Дух, і ті, що поклоняються Йому, духом і правдою повинні поклонятися” (Іван 4, 24)
Який прекрасний зміст! Які глибокі повзання дає нам наш Спаситсль! Він, як добрий пастир, шукає все і всюди заблуканих овечок. Ані втома, ані голод, ані спрага не зраджували Його в цій місійній праці…
Ісус вибрався з Юдеї й пішов у Самарію. По дорозі зупинився поблизу міста Сихар. Там була криниця патріарха Якова. Втомлений Ісус і апостоли спочили біля цієї криниці. В цей час прийшла по воду жінка-самарянка. Це була знана грішниця. Ісус захотів навернути її на дорогу праведну й почав із нею розмову. “Дай мені напитися води”, —сказав Ісус до самарянки. Вона, дуже здивована, відповідала: “Як Ти, жидовин, просиш у мене, самарянки, води? Адже жиди не живуть в любові з самарянами…” А на те Ісус відповів їй: “Коли б ти знала дар Божий, коли б ти знала, хто говорить із тобою, то ти б попросила Його, а він дав би тобі живої води…”
- “Господи, Ти ж черпака не маєш, а криниця глибока, -звідки Ти візьмеш живої води? Хіба Ти більший від нашого патріарха Якова, що дав нам цю криницю?” - спитала самарянка. Ісус же відповів їй: “Хто нап`ється води, що Я дам, не буде спраглим довіку; а вода, що Я дам, буде джерелом води, що тече у вічне життя”. - “Дай мені, Господи, цієї води”, - сказала самарянка, а Ісус їй сказав: “Поклич свого чоловіка й прийди з ним сюди”. Самарянка відповіла: “Не маю чоловіка”. А Ісус на це зауважив: “Ти добре сказала. Ти вже мала п`ятьох чоловіків, а той, що його маєш тепер, не с твоїм чоловіком”. На це сказала жінка: “Господи, я бачу, що Ти -пророк!” Самарянка захотіла пізнати правдиву віру й запитала Ісуса, де і як треба поклонятися Богові. На цс Ісус сказав: “Прийде час, коли справжні поклонники поклоняться Отцеві духом і правдою, бо Бог є Дух, і хто поклоняється Йому духом, Богові поклоняється.
Над цією відповіддю Ісуса хочу зупинитися і прошу уважно слухати. Що ж, властиво, означає - поклонятися Богові духом? Ми духом почитаємо Бога, коли, усвідомлюючи розумом Його досконалість, а наші недомагання і слабості, доходимо до переконання, що ми є Його сотворіння, які від Нього одержали життя, і що доля й наше майбутнє є в Його руках. Таке постійне переконання нашого розуму та почуття нашого серця зроджує в нас покору. А покора відганяє від нас гордощі й зарозумілість і згинає наші коліна перед маєстатом Божим в сердечному визнанні: “Нехай вихваляють Тебе, Господи, усі діла Твої, і Святі Твої нехай благословляють Тебе. Царство Твоє - це Царство віків і володіння Твоє на всі роди й народи. Кожне створіння нехай благословляє ім`я святе Твоє повіки” (Псалом 10, 13—21).
Почитати Бога й коритися Його святій волі ми повинні у всіх обставинах нашого життя - чи в радісні дні, дані нам Богом, чи в сумні, чи в добробуті, чи в горі і злиднях. Бо саме в тім буде наша заслуга, коли ні достатки, ні нещастя не зможуть відвернути наших очей від Бога і не потраплять захитати нашої віри в Боже Провидіння, що повсякчасно витає над нами. Якраз у тому річ, що, коли нам добре ведеться, ми мусимо бути свідомі, що цей добробут - то не наша заслуга, а Божа. Бог нам дає достатки, щоб ми пізнали в Нім наймилосерднішого Батька, якому від нас належиться повсякчасна слава й подяка. Навіть нещастя, ані терпіння, ані тяжкі випробування не мусять нас виводити з рівноваги.
А таке, на превеликий жаль, часто стається! Не вільно в таких випадках нарікати на Бога чи питати: “За що це нам стається?” Не можете судити Бога! Будьмо непохитно переконані, що, не зважаючи на всі труднощі, Бог все ж є наймилосерднішим суддею, нашим володарем і Батьком. Бог знає нас краще, ніж ми самі себе знаємо. Треба також усвідомити, що Бог засилає на нас хрести й нещастя не тільки як кару за гріхи, але часто тільки для того, щоб нас випробувати й загартувати. Терпіння наші приносять Господню нагороду. “Претерпілий до кінця спасенний будеш”.
Пригадаймо собі терпеливого Іова, що по-геройськи витерпів випробування: він терпів у глибокій покорі, незмінно славлячи Бога: “Що Бог дав мені, те Бог взяв від мене, нехай Ім`я Господнє буде благословенне повсякчасно”. 1, як знаємо, Іов мужньо витримав випробування, не відрікся від Бога, і Господь його достойно винагородив: він після видужання із прокази вдруге оженився, мав багато дітей і доробився достатків, і в глибокій старості пішов на лоно Авраама.
Тож почитаймо Бога правдою! Нехай наше життя буде постійним ушануванням Бога з великою охотою. Любіть свого ближнього і, коли зайде потреба, поможіть йому, бо що зробимо доброго для ближнього, зробимо це для Бога.
В розмові з самарянкою Спаситель виразно зазначив, що Бог, як Дух, перебуває не тільки в Єрусалимі чи Самарії, але Він є всюди, і тому на кожному місці Йому треба поклонятися і шану віддавати.
Не про розкоші грішного світу дбайте, дорогі мої, а дбайте разом із усім нашим боголюбивим народом про вічну нагороду, якою всіх нас за наше Богопочитання духом і правдою, за наші добрі вчинки нагородить найсправедливіший і наймилосердніший Спаситель - вічною славою в Царстві Небеснім. В єдності нашого народу, у взаємнім доброчинстві, у спільних молитвах і спільних діях є вияв нашої вірности Творцеві нашому. Амінь.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 03:05,
, links to this post
Feastday Greetings To Predstoyatel Of Uaoc
// May 24, 2008. Feast of SS. Kyril & Mefodiy, Equals to the Apostles & Teachers of the Slavs
Khrystos Voskres! Vladyko Blahosolvit! Our clergy, monastics and faithful of the Ukrainian Autocephalous Orthodox Church in Anglo and Latin America send you our prayerful greetings as you celebrate the Holyday of your heavenly patron, St. Mefodiy, bishop and apostle to the Slavs.
As the two holy brothers, Kyril and Mefodiy brought the Orthodox faith to our Slavonic people in the language and culture of their times, so too, Your Beatitude has done so much to preserve our faith and liturgical expression according to our precious Ukrainian heritage in its contemporary circumstances. For your prudent and untiring leadership in this and other matters which are central to our Ukrainian Autocephalous Orthodox Church, we continually express our heartfelt thanks.
In all of the churches of our Metropolia in America of the North and of the South, prayers will ascend to God’s throne for Your Beatitude’s peace, health, happiness and furtherance in all good things on this blessed day of the Equals to the Apostles, Kyril and Mefodiy. We pledge our continued faithfulness to you, Vladyko, as the visible head of the UAOC throughout the world.
Many years, Master - Muchos años, Señor - Mnohaya l’ita, Vladyko!
+Mykhayil
Metropolitan of New York
The Very Rev. Protopresbyter Yuriy Kasyanov
Protosyngellos
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 02:58,
, links to this post
День Святих Рівноапостольних Мефодія та Кирила
Пʼятниця, 23 травня 2008 р.
Святі рівноапостольні першовчителі й просвітителі слов’янські, брати Кирило й Мефодій походили зі знатної й благочестивої родини, що жила в грецькому місті Солунь. Святий Мефодій був старшим із семи братів, святий Костянтин (Кирило - його чернече ім’я) - наймолодшим. Святий Мефодій спочатку був у військовому званні й був правителем в одному з підлеглих Візантійської імперії слов’янських князівств, очевидно, болгарському, що дало йому можливість навчитися слов’янської мови.
Пробувши там близько 10 років, святий Мефодій прийняв потім чернецтво в одному з монастирів на горі Олімп. Святий Костянтин змалку відрізнявся великими здібностями і вчився разом з малолітнім імператором Михаїлом у найкращих вчителів Константинополя, у тому числі в Фотія, майбутнього патріарха Константинопольського. Святий Костянтин у досконалості осягнув всі науки свого часу й багато мов, особливо ретельно вивчав він твори святителя Григорія Богослова. За свій розум і видатні знання святий Костянтин одержав прізьвисько Філософа (мудрого). Після закінчення навчання святий Костянтин прийняв сан ієрея й був призначений хоронителем патріаршої бібліотеки при храмі святої Софії, але незабаром залишив столицю й таємно пішов у монастир.
Розшуканий там і повернутий у Константинополь, він був призначений вчителем філософії у вищій Константинопольській школі. Мудрість і сила віри ще зовсім молодого Костянтина були настільки великі, що йому вдалося перемогти в дебатах вождя єретиків-іконоборців Аннія. Після цієї перемоги Костянтин був посланий імператором на диспут для дебатів про Святу Трійцю із сарацинами (мусульманами) і також здобув перемогу. Повернувшись, святий Костянтин відбув до свого брата святого Мефодія на Олімп, проводячи час у безперестанній молитві й читанні творів святих отців.
Незабаром імператор викликав обох святих братів з монастиря й направив їх до хазарів для євангельської проповіді. На шляху вони зупинилися на якийсь час у місті Корсунь, готуючись до проповіді. Там святі брати чудесним чином знайшли мощі священномученика Климента, папи Римського (пам’ять 25 листопада). Там же в Корсуні святий Костянтин знайшов Євангеліє й Псалтир, написані “руськими літерами”, і людину, що говорить по-руськи, та почав навчатися в цієї людини читати й говорити на його мові. Після цього святі брати відбули до хазарів, де здобули перемогу в дебатах з юдеями й мусульманами, проповідуючи Євангельське вчення. На шляху додому брати знову відвідали Корсунь і, взявши там мощі святого Климента, повернулися в Константинополь. Святий Костянтин залишився в столиці, а святий Мефодій одержав ігуменство в невеликому монастирі Поліхрон, недалеко від гори Олімп, де він колись в подвигу проводив час.
Незабаром прийшли до імператора посли від моравского князя Ростислава, гнобленого німецькими єпископами, із проханням надіслати в Моравію вчителів, які могли б проповідувати рідною для слов’ян мовою. Імператор покликав святого Костянтина й сказав йому: “Необхідно тобі йти туди, тому що краще за тебе ніхто цього не виконає”. Святий Костянтин з постом і молитвою взявся до нового подвигу. За допомогою свого брата святого Мефодія й учнів Горазда, Климента, Сави, Наума й Анґеляра він склав слов’янську абетку й переклав на слов’янську мову книги, без яких не могло відбуватися Богослужіння: Євангеліє, Апостол, Псалтир та вибрані служби. Це було 863 року.
Після завершення перекладу святі брати відбули в Моравію, де були прийняті з великою почестю, і стали вчити Богослужінню слов’янською мовою. Це викликало злість німецьких єпископів, що служили в моравських церквах Богослужіння латинською мовою, і вони повстали проти святих братів, стверджуючи, що Богослужіння може відбуватися лише одною із трьох мов: єврейською, грецькою або латинською. Святий Костянтин відповідав їм: “Ви визнаєте лише три мови, гідних того, щоб славити на них Бога. Але Давид викликує: Співайте Господеві вся земля, хваліть Господа всі народи, все що дихає хай хвалить Господа! І у Святому Євангелії сказано: Ідіть навчіть всі народи..”.
Німецькі єпископи були осоромлені, але озлобилися ще більше й подали скаргу в Рим. Святі брати були покликані до Риму для вирішення цього питання. Взявши із собою мощі святого Климента, папи Римського, святі Костянтин і Мефодій відбули до Риму. Довідавшись про те, що святі брати несуть із собою святі мощі, папа Адріан із кліром вийшов їм назустріч. Святі брати були зустрінуті з пошаною, папа Римський затвердив богослужіння слов’янською мовою, а перекладені братами книги наказав помістити в римських церквах і правити літурґію слов’янською мовою.
Перебуваючи в Римі, святий Костянтин занедужав і, у чудесному видінні сповіщений Господом про наближення кончини, прийняв схиму з іменем Кирило. Через 50 днів після прийняття схими, 14 лютого 869 року, рівноапостольний Кирило помер у віці 42 років. Відходячи до Бога, святий Кирило заповів братові своєму святому Мефодію продовжувати їхню спільну справу - просвіту слов’янських народів світлом щирої віри. Святий Мефодій благав папу Римського дозволити відвезти тіло брата для поховання його на рідній землі, але папа наказав покласти мощі святого Кирила в церкві святого Климента, де від них стали відбуватися чуда.
Після кончини святого Кирила папа, відповідно до прохання слов’янського князя Коцела, послав святого Мефодія в Панонію, рукоположив його в архієпископа Моравії й Панонії, на давній престол святого Апостола Андроніка. У Панонії святий Мефодій разом зі своїми учнями продовжував поширювати Богослужіння, писемність і книги слов’янською мовою. Це знову викликало лють німецьких єпископів. Вони домоглися арешту й суду над святителем Мефодієм, що його було заслано в ув’язнення у Швабію, де протягом двох з половиною років витерпів багато страждань. Звільнений за наказом папи Римського Іоанна VIII і відновлений у правах архієпископа, Мефодій продовжував євангельську проповідь серед слов’ян і хрестив чеського князя Боривоя і його дружину Людмилу (пам’ять 16 вересня), а також одного з польських князів. Втретє німецькі єпископи почали гоніння на святителя, за неприйняття римського вчення про похождення Святого Духа від Отця й від Сина. Святитель Мефодій був викликаний у Рим, але виправдався перед папою, зберігши в чистоті Православне вчення, і був знову повернутий у столицю Моравії - Велеград.
Тут в останні роки свого життя святитель Мефодій за допомогою двох учнів-священиків переклав на слов’янську мову весь Старий Завіт, крім книг Макавеїв, а також Номоканон (Правила святих отців) і книги святих отців (Патерик).
Передчуваючи наближення кончини, святий Мефодій вказав на один зі своїх учнів - Горазда як на гідного собі спадкоємця. Святитель пророчив день своєї смерті й помер 6 квітня 885 року у віці близько 60 років. Відспівування святителя було здійснено трьома мовами - слов’янською, грецькою і латинською; він був похований у соборній церкві Велеграда.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 20:57,
, links to this post