Омелян Мандзюк зробив п’ять вуликів-церков
Пʼятниця, 29 серпня 2008 р.
Дегустували та купували мед, вирізьблювали тарілки та розписувати писанки на святі меду а також ремесел та фольклору тернополяни у четвер, 28 серпня у парку "Національного відродження" у Тернополі. Щоразу на святі меду кожен пасічник намагається показати все найкраще що у нього є. Наприклад тернопільський бджоляр Омелян Мандзюк (65) до свята меду щороку готує новий вулик у вигляді церкви.
На його виготовлення пасічник витрачає близько року.
- Такий вулик в мене вже п’ятий по рахунку. Я щороку роблю нову церкву, кожна з них різна. Такий вулик для бджіл є цілком безбечним, адже є багато маленьких отворів для попадання сюди повітря, - розповідає пасічник Омелян Мандзюк (65). - Проте з цих вуликів меду я не беру, я їх тримаю лише, як виставковий варіант.
Спробувати меду давав кожен бджоляр. Багато хто обираючи мед керувався саме тим, щоб він був найбільш корисним, а інші, щоб був смачнішим. Мед цього року на святі купували по 20 грн. за 0,5 літр, в той час коли на ринку по 15 грн. за таку ж кількість, стверджують гості свята.
- Я почула що сьогодні будуть продавати мед, тому вирішила неодмінно прийти. В мене син щовечора з зеленим чаєм їсть хліб з маслом на який, ще зверху намащує мед, - розповідає тернополянка Марія Райфур (57). - Раніше мед купувала в спеціальному магазині на ринку, а оскільки є така нагода придбала на святі саме гречано-липовий мед, адже кажуть що він найбільш корисний. Правда туд дещо дорожчий, на ринку купувала по 15 грн. за 0,5 літр.
Куштувати меду давали з одноразових ложок, або ж невелику кількість наливали на руку. Хоча можна було зустріти й таких, що наливали мед на маленьку фарфорову тарілочку та давали куштувати мед фарфоровими ложечками. Проте пасічники стверджують, що смак від цього не міняється.
- Для себе я придбала меду з акації, адже з його допомогою, можна вилікувати багато хвороб. Крім того, я дуже люблю як пахне акація, - каже викладач образотворчого мистецтва Лариса Ткачук (60) - Мені дуже сподобалось що люди приходять сюди, щоб показати свою творчість. Відчувається справжній український дух.
Різьбили навіть дівчата
Показати свої найкращі витвори мистецтва з усієї області на свято ремесел та фолькльору приїхало близько 45 найкращих майстрів області різних видів та жанрів декоративно-прикладного мистецтва.
- Сьогодні на свято ми запросили вишивальниць, різблярів, майстирнь бісероплетіння, писанкарів, гончара та майстрів плетінння з рослинних матеріалів. Ми хочемо показати як це все робиться руками, - каже директор обласного медичного центру народної творчості Володимир Сушко. - Ми даємо усім можливість створити якийсь виріб власноруч. На наступний рік ми плануємо створити ще такий майстер-клас майстрів по каменю, зараз ми над цим активно працюємо.
Чимало тернополянок цікавились саме виробами з бісеру.Дівчата та жінки різного віку підбирали намисто чи то браслет який був найбільш до вподоби.
- Я сьогодні собі придбала браслет на руку червоного кольору. Він мені дуже сподобався. В деякій мірі, обрати саме його мені допомогла моя хресна мати, - каже тернополянка Софія Пронь (10). - Проте сьогоднішнє свято мене більше приваблює такою великою кількістю меду, адже я його дуже полюбляю.
Також гості та учасники свята мали можливість різьбити з дерева тарілки, писанки.
- Я спробували різбити орнамент на тарілочці. Мені здається, що це все-таки чоловіча робота, адже потрібно трохи прикласти сили. На моїй руці м’язи настільки напужені, що мені здається, завтра вона болітиме, - розповідає народний майстер, художник-графік Тетяна Окальська з Борщова.
Також увагу тернопільских дівчаток привернуло мистецтво розпису писанок. Багато, хто з них не проходив повз майстрині байдуже, а навпаки якнайшвидже приступали до роботи. Майстриня просто не встигала кожному показувати.
Автор: Іванна Онисько, 20minut.ua
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 06:01,
, links to this post
Міжконфесійні конфлікти повертаються?
Як повідомили прес-службу Патріархії УАПЦ з Івано-Франківщини, там і далі тривають міжконфесійні протистояння. Нещодавно черговий конфлікт спалахнув у селі Репуженці, Городенківського району. В неділю після Богослужіння, коли храм вже був зачинений, семінаристи греко-католицької семінарії м.Ів-Франківськ розбили двері церкви і забарикадувалися зсередини. Зі слів семінаристів на ці дії їх благословив владика Микола Сімкайло.
Православна громада одразу ж звістила про це правоохоронні органи.
Після восьмигодинних переговорів семінаристи здалися добровільно правоохоронним органам. Перебуваючи в храмі, вони нецензурними словами зсередини обзивали людей, які закликали їх опамятатися і не чинити гріха. А також залишили сліди осквернення храму на жертовнику і в храмі справляли свої людскі потреби.
Районна адміністрація прийняла рішення закрити храм і опечатати. І до сьогоднішнього дня храм охороняє наряд міліції, а в дні Богослужінь долучається спецпідрозділи «Беркут» і
«Грифон» і не позволяють здійснювати Богослужіння. Старенькі люди на колінах просять їх пустити до храму, але ніхто не реагує на їх прохання, посилаючись на те, що ключ від храму знаходиться в Райдержадміністрації.
Громада звернулася до Голови Райдержадміністрації Городенківського району з тим же проханням відкрити храм Божий, на що він відповів, що культова будівля є нашою і кому хочемо тому віддамо. А закритою буде до того часу, поки будемо вважати за доцільне.
Люди зі сльозами на очах зрозуміли, що продовжується традиція закриття церков радянською владою, після відновлення і вісімнадцяти років отримування храму православною громадою.
В селі Репуженці, Городенківського району, Ів-Франківської області на даний час до православної громади належить 253 парафіян, а до греко-католицької 50 парафіян. І не дивлячись на це вже довший час чиниться утиск від влади, щоб в храмі служив греко-католицький священник, хоча православний священник ні в яких духовних і Богослужбових проханнях не відмовляє парафіянам, які вважають себе греко-католиками.
Прес-служба Патріархії УАПЦ // Громада храму «Чуда Архистратига Михаїла» с.Репуженці
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 05:23,
, links to this post
День Успіння Пресвятої Богородиці
Середа, 27 серпня 2008 р.
День Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, якому передує строгий піст, велично святкується Церквою 28 серпня. Чудесним було життя Пречистої Діви, дивне і Її Успіння, як оспівує Свята Церква: «Бог всесвіту показує на Тобі, Царице, чудеса, що перевершують закони природи». Після Вознесіння Господа Матір Божа залишалася під опікою апостола Івана Богослова, а за його відсутності жила в домі його батьків коло Єлеонської гори.
Для апостолів і всіх віруючих Вона була розрадою й повчанням.
Розмовляючи з ними, Матір Божа розповіла про чудесні події Благовіщення, безсіменного зачаття й нетлінного народження Христа від Неї, Його дитинства та всього земного життя. Подібно до апостолів, Вона насаджувала й утверджувала Християнську Церкву Своєю присутністю, словом і молитвами. Пояс Богоматері, Її святі шати, збережені із благоговінням і розподілені окремими частинами по всій землі, творили й творять чудеса.
Її численні ікони усюди виливають струмені зцілень і знамень, а Її святе тіло, взяте на Небо, свідчить про наше майбутнє перебування з ним. Воно не залишене на випадкові зміни минущого світу, але незрівнянно більше підвищене преславним піднесенням на Небеса.
Дивіться також:
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 12:27,
, links to this post
Конопля на своєму подвір’ї - “дар Божий”
Поліція болгарського міста Петрич вирішила встановити цілодобове стеження за місцевим священиком отцем Кирилом Папудовим. В дворі його будинку щорічно виростає ціле поле конопель, повідомляє Lenta.ru з посиланням на Ananova. Сам отець Кирил стверджує, що не займається культивацією рослини, коноплі ростуть самі, тому вони є “даром Божим”, на який він не сміє зазіхати.
Поліція сім разів заарештовувала священика, однак поки так і не змогла довести, що отець Кирило навмисно саджає коноплі й збирає з них врожай. Як відзначив один з поліціянтів, досить сумнівно, щоб власник цілого поля конопель просто сидів і любувався ним.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 12:14,
, links to this post
Промова Президента України Віктора Ющенка
Вівторок, 26 серпня 2008 р.
Дорогий Український народе, Дорогі співвітчизники, Світове українство, Славні українські воїни, Вітаю Вас із Сімнадцятою річницею Незалежності України! Вітаю увесь наш великий народ і кожного українця поза межами Батьківщини. Вітаю рідну Державу і рідне Військо. Вітаю і схиляюся перед рідним Прапором. Вітаю рідну зброю, славу і перемогу.
Вітаю героїв - вітаю українських олімпійців, які дарують найважливіше - почуття загальнонаціональної єдності і гордості.
Наше перше золото у Пекіні здобув переможний удар наймолодшої дівчинки з юної команди фехтувальниць. Це - Оля Харлан. Їй - сімнадцять років. В її долоні була воля, сила і пристрасть сімнадцятилітньої України.
Я хочу, щоб дух перемоги увійшов у наше серце.
Ми є. Ми - народ перемоги.
Жодні стихії - природні чи політичні - нездатні зламати нас.
Я прошу згадати сьогодні людей, які постраждали від повені на заході нашої країни.
З вами - вся Україна. З вами - Українська держава.
У момент потрясінь і в мить перемоги плекаймо одне - загальнонаціональну, єдину для всіх солідарність.
Браття і сестри,
Наші сімнадцять років незалежності - це сконцентрований згусток часу, в якому зосереджена надія і воля тисячолітньої історії нашого народу.
Цей військовий парад присвячуємо всім перемогам українського духу і української зброї.
Рівно 360 років тому, після переможних битв під Жовтими Водами і Корсунем, Гетьман Богдан Хмельницький звернувся до всього українського світу з такими словами:
«Не бійтеся… Станьте за благочестя святе, за цілість вітчизни і бороніть давні права та вольності…»
«Станьте за свою шляхетну правду» - нехай Богданове слово благословить наші знамена і кожне українське серце.
Ми живемо у час великих змін.
Ми відновлюємося як єдина політична нація.
Цей процес, безумовно, незворотній. Він має охоплювати всіх - незалежно від поглядів, походження і віри. Його гарант - Українська держава. Його мета - успішна, стійка й модерна організація життя України у XXI столітті.
Ми відроджуємо найважливішу ознаку нації - її пам’ять.
Наш історичний портрет є дуже складний. Його відтворення потрібне не для померлих і не для абстрактного знання.
Нація зобов’язана зробити висновки. Нація зобов’язана взяти відповідальність за власне минуле і власну долю. Нація повинна не спостерігати, а творити і відстоювати власне життя.
Через два місяці в Києві відбудеться вшанування 75-тої річниці Великого Голодомору 1932-33 років. Ця подія має стати маніфестом нашої незламності, маніфестом правди Українського народу.
Це - відповідь українофобству і ненависті до нашого духу. Це - слово нації до майбутнього.
Ми повертаємось на природні для нас політичні, суспільні і духовні дороги.
Україна продовжує логіку геополітичних процесів Об’єднаної Європи.
Демократія та європейська приналежність є природою нашого народу.
Наше повноцінне повернення до єдиного європейського дому - це справа найближчої, вже досяжної перспективи.
Ми вперше за сотні років відновили процеси духовного об’єднання нашого народу і творення його Помісної церкви.
Цей історичний шлях пройдемо з мудрістю і в злагоді.
Він вже є реальністю. Він - праведний, бо відновлює всю повноту нашої історичної та національної справедливості.
Ми - Український народ - господар на рідній землі.
Ніхто і ніколи не вирішуватиме за нас, якою мовою спілкуватися і в якій церкві молитися.
Ніхто і ніколи не вказуватиме нам, яку обирати дорогу.
Ніхто і ніколи не відмірятиме наші кордони, острови і півострови.
Ми - відкрита і вільна країна.
З доброю волею ставимося до кожного нашого сусіда і нашого партнера.
Наша зовнішня позиція - чітка: добросусідство, вигідна співпраця і суворе додержання норм міжнародного права.
Однак, ми добре усвідомлюємо загрози, які все гостріше виявляються у нашому регіоні і в глобальних світових зносинах.
Україна засуджує будь-які спроби підірвати нинішній світовий порядок та його демократичні цінності.
Ми засуджуємо акти силових втручань й агресії.
Події у Грузії не залишили Україну байдужою.
Я висловлюю слова найглибшого співпереживання з усіма без винятку постраждалими людьми неподільної грузинської землі.
У нашому серці - ваш біль.
Україна зробить все, щоб не допустити жодної силової ескалації в нашому регіоні, і зробить все, щоб згуртувати світ у мирному, правовому і справедливому вирішенні загроз «заморожених конфліктів» супроти «права сильного».
Це - наша доктрина.
Наш парад - це гордість за кожного українського воїна, який оберігає рідну Батьківщину.
Це - знак безпеки і захищеності, на які може розраховувати кожна українська сім’я.
За сімнадцять років Україна впевнилась у власних силах.
Ми стали на шлях державної зрілості.
Немає місця для слабкості. Ми зобов’язані досягти набагато більших результатів.
Альтернативи немає - зовнішні небезпеки і інтереси розвитку країни повинні мобілізувати всі здорові сили України.
Мірило - одне: національні інтереси.
Із їхнього переліку хочу виділити три.
Перше. Це - безпека нації.
Ми повинні прискорити роботу з набуття членства в загальноєвропейській системі безпеки і підвищення обороноздатності нашої країни. Лише ці кроки ефективно гарантують нашу безпеку, недоторканність наших кордонів і цілісність нашої землі.
Кожен, хто дбає про Україну, має сказати відверто: членство в євроатлантичній системі безпеки - це єдиний спосіб повноцінно захистити життя і добробут наших сімей, дітей і внуків.
Нагадаю слова В’ячеслава Липинського: «Нації, де переважують «нейтральні»… неминуче засуджені на смерть і рабство».
Другий пріоритет - безпека і добробут людини.
Я вимагаю проголосити мораторій на політичне протистояння у питаннях, що безпосередньо стосуються добробуту людей.
Пропоную невідкладно розпочати спільну, позаполітичну роботу парламенту й уряду над пакетом рішень з головних проблем соціальної і гуманітарної політики.
Це - підвищення купівельної спроможності людей, зайнятість, врегулювання тарифів і реально доступне житло.
Цей пакет має доповнити загальнодержавна програма «Здорова нація».
Третій пріоритет - це докорінне економічне оновлення.
В його основі - нова ефективна енергетична політика і реальний перехід до інноваційної моделі економічного розвитку.
Ми маємо ясне бачення завдань й інструментів роботи.
Ми здатні якісно змінити ситуацію в країні в досяжні і конкретні строки.
Ми зобов’язані переступити через постійні виборчі змагання. Ми здатні на це.
Я закликаю націю і українських політиків об’єднатися навколо інтересів нашої держави.
Я прошу Вашої волі і віри у себе. Ми однозначно очистимо свій простір і відкриємо нову перспективу України.
У наше серце повинен увійти дух перемоги.
Я вірю у нашу силу.
Я вірю у нашу юність.
Я вірю у нашу зрілість.
Вітаю Вас, вельмишановний Український народе, з найбільшим святом нашої землі.
Слава Вам, дорогі співвітчизники.
Слава українським героям.
Слава нашим воїнам.
Слава Україні.
24.08.2008 10:46
Промова Президента України Віктора Ющенка з нагоди Дня Незалежності України
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 12:33,
, links to this post
Синод РПЦ переноситься з невідомих причин
Засідання Священного Синоду РПЦ МП, призначене на 2 вересня, на якому повинна була бути розглянута справа єпископа Анадирського і Чукотського Діомида (Дзюбана), перенесено на невизначену дату, повідомляє кореспондент “Порталу–Credo.Ru”. Єпископ Діомид отримав телеграму такого змісту: “Ваше Преосвященство, повідомляю Вам - засідання Священного Синоду, призначене на 2 вересня, на яке Ви запрошувалися відповідно до визначення
Архієрейського Собору, переноситься. Дату й час чергового засідання Священного Синоду буде повідомлено додатково. Керуючий справами митрополит Калузький Климент” (23.08).
Єпископ Діомид надіслав у відповідь телеграму такого змісту: “Наповнившись довготерпінням, чекаємо покаяння єретичествуючих архіпастирів у єресях цареборства, глобалізації, екуменизму і нехтуванні канонами Церкви. Керуючий Анадирскої та Чукотської єпархії овдовілого МП єпископ Діомид”.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 11:10,
, links to this post
Тернистий шлях українства
Понеділок, 25 серпня 2008 р.
1686 р. — Ліквідація автономії української церкви, незаконне й насильницьке приєднання Київської митрополії до Московського патріархату і встановлення Московським патріархом контролю в Україні над церквою, освітою і культурою.
1687 р. — Вимоги Москви до гетьмана України сприяти збільшенню кількості змішаних шлюбів між українцями та росіянами («Коломацькі статті»).
1689 р. — Заборона Києво-Печерській лаврі друкувати будь-які книжки без дозволу Московського патріарха.
1690 р. — «Анафема» Московського собору на «киевские новые книги» — книжки П. Могили, К. Ставровецького, І. Галятовського, Я. Барановича, А. Радивиловського, І. Славинецького та інших, писані тодішньою українською літературною мовою.
1693 р. — Заборона Московського патріарха привозити до Москви українські книжки.
1708 р., листопад — Зруйнування за наказом Петра І гетьманської столиці Батурина (з винятковою жорстокістю було замордовано всіх його мешканців — 6 тис. чоловіків, жінок і дітей, а місто дощенту зруйновано і спалено).
1709 р. — Указ Петра І про запровадження цензури при друкуванні українських книжок у Москві.
1720 р. — Указ Петра І про заборону друкування нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки перед друкуванням було наказано привести у відповідність з російськими, «дабы… особливого наречия в оных не было».
1721 р. — Указ Петра І про цензурування українських книжок. Знищення Чернігівської друкарні.
1729 р. — Указ царя Петра II (внука Петра І), який зобов’язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.
1755, 1766, 1769, 1775, 1786 рр. — Заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки.
1764 р. — Інструкція Катерини II князю О. В’яземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.
1764 р., 10 листопада — Указ Катерини II про ліквідацію в Україні гетьманського правління.
1769 р. — Указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.
1775 р., 3 серпня — Маніфест Катерини II «Об уничтожении Запорожской Сечи и причисления оной к Малороссийской губернии» та про закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
1783 р., 3 травня — Указ Катерини II про закріпачення селян у Лівобережній Україні.
1784 р. — Русифікація початкової освіти в Україні.
1786 р. — Заборона церковних відправ українською мовою, запровадження російської вимови церковнослов’янських текстів. Наказ про обов’язковість «чистого российского языка» в Київській академії.
1800 р. — Наказ Павла І про запровадження в Україні будівництва церков у московському синодальному стилі й заборона церковного будівництва в стилі козацького бароко.
1817 р. — Закриття Києво-Могилянської академії.
1817 р. — Запровадження викладання польською мовою в усіх початкових і вищих народних школах Галичини, яка входила в той час до Австро-Угорської імперії. 1831 p. — Скасування царським урядом Магдебурзького права (це поклало край неросійському судочинству, виборам урядовців та місцевій автономії в Україні).
1834 р. — Відкриття Київського імператорського університету з метою русифікації «Юго-Западного края».
1847 р., березень—квітень — Розгром «Товариства св. Кирила і Мефодія» у Києві, арешт його учасників і покарання ув’язненням та засланням у віддалені губернії Росії. Посилення переслідувань української мови, літератури та культури.
1847 р., 5 квітня — Арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І «під найсуворіший нагляд, із забороною писати й малювати», що було рівнозначне ув’язненню (пробув там до 2 серпня 1857 р.).
1859 р. — Заміна австро-угорською владою української абетки латинською у Східній Галичині та на Буковині.
1862 р. — Закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих.
1863 р., 18 липня — Циркуляр міністра внутрішніх справ Роси П. Валуєва про заборону друкування книг українською мовою в Російській імперії («Валуєвський циркуляр»).
1869, 1886 рр. — Укази царської адміністрації про доплати чиновникам «в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев», за успіхи в русифікації України.
1876 р., 18 травня — Таємний Емський указ Олександра II про заборону ввезення з-за кордону до імперії будь-яких українських книг і брошур, заборону українського театру й друкування українською мовою оригінальних творів художньої літератури, текстів українських пісень під нотами.
1881 р. — Циркуляр міністерства внутрішніх справ на роз’яснення Емського указу всім губернаторам Росії.
1881 р. — Заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.
1883 р. — Заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля). Ця заборона діяла протягом 10 років (до 1893 р.).
1888 р. — Указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.
1895 р. — Заборона українських книжок для дітей.
1899, 1903 рр. — Заборона української мови на Археологічному з’їзді в Києві та на відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві.
1907 р. — Закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в роки революції 1905—1907 рр. української літератури, репресії проти діячів української культури.
1908 р. — Указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности».
1910 р. — Циркуляр П. Столипіна про заборону створення «инородческих товариществ, в том числе украинских и еврейских, независимо от преследуемых ими целей».
1914 р., березень — Заборона царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка.
1914 р., вересень — Арешт і страта відступаючими австрійцями та угорцями сотень українців без слідства й суду за підозрою в проросійських симпатіях (30 тис. галичан і буковинців було інтерновано в концтаборах).1914 p. — Указ Миколи II про скасування української преси. Заборона в окупованих російською армією Галичині та на Буковині вживання української мови, друкування книг, газет і журналів українською мовою. Розгром товариства «Просвіта», зруйнування бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка. Депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.
1918 р., 7 січня — Наступ більшовицьких військ під проводом В. Антонова-Овсієнка на Лівобережжя й Південну Україну.
1918 р., 29 січня — Битва під Крутами між 4-тисячною більшовицькою армією М. Муравйова та 300 національно свідомими київськими студентами (всі юнаки загинули в нерівній борні).
1918 р., 11 листопада — Румунські війська захопили Чернівці, а згодом — і решту Північної Буковини.
1918 р., листопад — Польські війська окупували Лемківщину, Надсяння, Холмщину та Підляшшя.
1918 р., 21 листопада — Поляки захопили Львів.
1918 р., 28 листопада — Скликаний румунами «Генеральний конгрес Буковини» проголосив злуку Буковини з Румунією.
1918 р., початок грудня — Другий наступ більшовицьких військ на Україну.
1918 р., 18 грудня — Французько-грецький десант в Одесі.
1919 р., січень—березень — Війська Антанти захопили Південно-Західну Україну з м. Одесою, Миколаєвом, Херсоном.
1919 р., 15 січня — Чеські війська захопили Ужгород.
1919 р., 23—31 січня — Хотинське повстання проти румунської окупації Бессарабії.
1919 р., травень—червень — Окупація Східної і Південної України військами А. Денікіна.
1919 р., 31 серпня — Захоплення Києва денікінцями.
1919 р., жовтень — Армія А. Денікіна зайняла Правобережну Україну.
1919 р., 7 листопада — Початок третього наступу більшовиків на Україну (до середини лютого 1920 р. вони витиснули війська А. Денікіна з України).
1919 р., 16 грудня — Більшовики втретє захопили Київ.
1920 р., 20 січня — Скасування поляками Галицького Крайового Сейму та Крайового Виділу і поділ Галичини на 3 воєводства. Заборона української преси, підпорядкування шкільництва польському міністерству освіти.
1920 р., 26 травня — Контрнаступ більшовиків на Україну (12 червня вони зайняли Київ, у липні— серпні — майже всі українські землі, за винятком Галичини).
1921 р., серпень — Більшовики розгромили загони Н. Махна.
1921 р., 22 листопада — Розстріл більшовиками 359 полонених бійців армії УНР під проводом Ю. Тютюнника під м. Базар на Житомирщинні.
1921—1923 рр. — Голод у степових районах України, спричинений політикою «воєнного комунізму» та продовольчою розверсткою на селі, унаслідок якого загинуло до 1,5 млн. селян.
1924 р., 26 липня — Прийняття в Румунії закону, на підставі якого українців проголошено тими румунами, що «забули свою рідну мову». Посилена румунізація всіх видів шкільної освіти (завершена 1927 р.).1924 р., 31 липня — Заборона української мови в польських державних та самоуправних установах Західної України.
1926 р., 25 травня Вбивство С. Петлюри в Парижі.
1929 р., вересень — Арешт визначних діячів української науки, культури й УАПЦ за «належність» до вигаданих ОДПУ Спілки Визволення України (СВУ) та Спілки Української Молоді (СУМ).
1929—1930 рр. — Перша фаза колективізації й «розкуркулення» в Україні. Виселення сотень тисяч українських заможних селян до Сибіру та на Далекий Схід.
1930 р., 28—29 січня — Надзвичайний Церковний Собор у Києві ліквідував УАПЦ і Всеукраїнську Православну Церковну Раду (ВПЦР). Арешт митрополита М. Борецького та інших церковних діячів.
1930 р., 9 березня—19 квітня — Судовий процес у Харкові над 45-ма діячами української науки, літератури, культури, УАПЦ за належність до так званої «Спілки Визволення України» (СВУ).
1930 р., вересень—листопад — «Пацифікація» (жорстокі репресивні акції за наказом Ю. Пілсудського проти українського населення та провідних діячів українського політичного і культурного життя) в Галичині. Нищення українських культурних установ, кооперативів, масові арешти.
1931 р., лютий — Арешти колишніх діячів УНР (В. Голубович, П. Христюк, М. Шраг та ін.).
1931 р., лютий Депортація М. Грушевського до Москви.
1932 р., 23 квітня — Постанова ЦК ВКП(б) про ліквідацію літературних організацій і утворення єдиної Спілки письменників СРСР.
1932 р., 7 серпня — Ухвалення ЦК ВКП(б) і Раднаркомом СРСР закону «Про охорону соціалістичної
власності», який за «присвоєння» селянами навіть жмені колгоспного зерна карав розстрілом або концтабором.
1932 р., 23 грудня — Поляки стратили бойовиків ОУН В. Біласа і Д. Данилишина.
1933 р., 13 травня — Самогубство М. Хвильового як протест проти погрому більшовицьким керівництвом української культури.
1933 р., 7 липня — Самогубство М. Скрипника, доведеного до відчаю більшовицькою владою.
Кінець 1932 — весна 1933 року — Організація більшовицьким режимом штучного голодомору в Україні, унаслідок якого загинуло 8 млн. українських селян. Масове переселення росіян у вимерлі українські села.
1933 р. — Погром українців на Кубані.
1933 р., 22 листопада — Постанова ЦК КП(б)У про припинення українізації.
1934—1941 рр. — Знищення архітектурно-культурних пам’яток у різних містах України, арешт і страта 80% української інтелігенції.
1934 р., 18 червня — Створення польським урядом концентраційного табору в Березі-Картузькій, у якому перебувало значна кількість українських політичних діячів.
1934 р., 13—15 грудня — У зв’язку з убивством С. Кірова засудження до розстрілу діячів української культури, серед яких — письменники Г. Косинка, К. Буревій, Д. Фальківський, О. Близько, І. Крушельницький та ін.
1936 р., 13 січня — Варшавський процес над 12-ма членами ОУН, звинувачених у вбивстві Б. Пєрацького. Засудження керівників ОУН С. Бандери, М. Лебедя та М. Карпинця до смертної кари. 1936 р., квітень — Арешт і розстріл Ю. Коцюбинського як нібито керівника українського троцькістського центру.
1936 р., жовтень — 1938 р., листопад — Чергова чистка КП(б)У і масовий терор в Україні (так звана «єжовщина»).
1937 р., 19—20 квітня, 23 червня — Два політичні процеси румунського військового суду над українськими націоналістами на Буковині, яких було звинувачено в революційній діяльності та в заперечуванні законності румунської влади над українськими землями.
1937 р., 30 серпня - Самогубство голови уряду УРСР П. Любченка.
1937 р., друга половина — Ліквідація майже всього складу уряду УРСР і всього ЦК КП(б)У.
1937 р., листопад — Масовий розстріл ув’язнених на Соловках українських письменників та інших діячів української культури (до 20-річчя жовтневого перевороту).
1938 р. — Сталінська постанова «Про обов’язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР».
1938 р., 24 квітня — Впровадження російської мови як обов’язкової в усіх школах України.
1938 р., 23 травня — Вбивство Є. Коновальця більшовицьким агентом у Роттердамі.
1938 р. — Посилення русифікації України у зв’язку з рішеннями XIV з’їзду КП(б)У 13—18 червня.
1939 р. — Розгром польською владою української православної церкви на Холмщині (знищено 189 церков, а 149 було передано римо-католикам).
1939—1941 рр. — Широкомасштабні репресії органів ДКВС проти українців західних областей. Масові депортації українського населення у віддалені райони СРСР.
1941 р., січень «Процес 59» членів ОУН у Львові.
1941 р., 22 червня — Початок Великої Вітчизняної війни. Захоплення німцями Львова (30 червня), Галичини (липень), згодом — усієї України (19 вересня — Києва, 26 жовтня — Одеси, 24 жовтня — Харкова, у липні—серпні 1942 р. — Слобожанщини й Кубані). У ході війни на фронтах загинуло 8,8 млн. українців (загальні втрати України у Другій світовій війні становлять 17 млн. осіб), зруйновано 30 тис. сіл та 870 міст, знищено щонайменше 45% економіки.
1941 р., 12 липня — Арешт німецькими фашистами організаторів Українського Державного Правління у Львові на чолі з Я. Стецьком, а згодом — і С. Бандери (перебував у концтаборі до вересня 1944 р.).
1941 р., кінець липня — серпень — Знищення більшовиками під час відступу радянських військ до 15 тис. українських політичних в’язнів, що перебували у в’язницях Львова, Золочева, Дубна, Рівного, Луцька, Києва, Харкова та інших міст. Розстріл у Києві агентами НКВД групи видатних діячів української культури, серед яких — українська письменниця й громадська діячка Л. Старицька-Черняхівська, оперний співак М. Донець та ін. Депортація відомих українських діячів у віддалені райони СРСР, під час якої багато з них загинуло або були знищені НКВД (В. Свідзінський, І. Юхименко, А. Кримський, К. Студинський, П. Франко та ін.).
1941 р., 1 серпня — Включення німцями Галичини до Генеральної Губернії (дистрикт Галичина).
1941 р., 19 серпня — Передача Румунії української території між Дністром і Бугом (так звана «Трансністрія») на підставі німецько-румунського договору.
1941 р., 20 серпня — Створення Рейхскомісаріату України на чолі з Е. Кохом зі столицею в м. Рівному.1941 р., 30 серпня — Вбивство в Житомирі провідних членів ОУН О. Сеника та М. Сціборського.
1941 р., 15 вересня — Масовий арешт німецькими фашистами членів ОУН С. Бандери. Початок підпілля й активної боротьби ОУН проти німецько-фашистських окупантів.
1941 р., грудень — Арешт і розстріл (у лютому 1942 р.) в Києві німецькими фашистами групи українських націоналістів, у тому числі поетеси Олени Теліги.
1942 р., 13 лютого — Початок примусового вивезення українців («остарбайтерів») з центральних і східних областей на роботу до Німеччини (протягом 1941—1944 рр. було вивезено до 2,5 млн. осіб).
1942 р., 25 липня — Німецькі фашисти розстріляли в Києві крайового провідника ОУН С. Банд ери Д. Мирона-Орлика.
1942 р., 25 липня — Три військові угорські суди над приблизно 150 членами націоналістичного підпілля на Закапратті.
1944 р., червень — У німецькому концтаборі Шаксенгаузен закатовано українського письменника Олега Ольжича-Кандибу (сина О. Олеся).
1944—1955 рр. — Каральні акції органів НКВД СРСР проти українських сил опору, в процесі яких було вбито понад 150 тис. бійців УПА та ОУН, заарештовано понад 100 тис. і депортовано до Сибіру понад 200 тис. осіб із західних областей України.
1945 р., Ув’язнення українських греко-католицьких владик з митрополитом Й. Сліпим.
1946 р., 8—10 березня — Ліквідація греко-католицької церкви і підпорядкування її Російській православній церкві.
1946 р., березень — Закритий судовий процес у Києві над греко-католицькою церковною ієрархією на чолі з митрополитом Й. Сліпим.
1946 р., 24 серпня — Постанова пленуму ЦК КП(б)У «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури у «Нарисі історії української літератури», різка критика часописів «Вітчизна» і «Перець» (ця постанова була згодом підтверджена XVI з’їздом КП(б)У 25—26 січня 1949 р.).
1946—1949 рр. — Ліквідація російськими шовіністами українських культурних здобутків під час Другої світової війни («ждановщина»).
1947 р., З березня — Призначення Л. Кагановича першим секретарем ЦК КП(б)У і нова «чистка» серед українських культурних кадрів, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі».
1947 р., квітень—травень — Депортація лемків та українців з Холмщини до північної та західної Польщі (операція «Вісла»).
1949 р. — Чергова «чистка» в КП(б)У у зв’язку з рішеннями її XVI з’їзду 25—28 січня (за звинуваченням в українському націоналізмі від січня 1949 р. до вересня 1952 р. було виключено з партії 22 175 її членів).
1949 р., 28 серпня — Скасування уніатської греко-католицької церкви на Закарпатті на релігійному з’їзді в Мукачеві.
1950 р.,. 5 березня — У сутичці із загонами МВД біля м. Львова загинув головний командир УПА Т. Чупринка (Р. Шухевич).
1950 р., 28 квітня — Скасування унії на Пряшівщині (Чехословаччина).
1951 р., 2 липня — Погромні статті в московській газеті «Правда» проти «націоналістичних ухилів в українській літературі» (різка критика вірша В. Сосюри «Любіть Україну» та лібрето опери «Богдан Хмельницький» О. Корнійчука і В. Василевської).
1954 р., 23—26 березня — XVIII з’їзд КПУ схвалив набір юнаків і дівчат з України на Сибір і до Казахстану для освоєння цілинних і перелогових земель (протягом 1952—1956 рр. туди виїхало приблизно 100 тис. осіб).
1954 р., 7 липня — Таємна постанова ЦК КПРС про посилення антирелігійної пропаганди.
1957—1961 рр. — Посилені антирелігійні акції в УРСР, ліквідація приблизно половини церковно-релігійних установ (парафій, монастирів, семінарій).
1958 р., 12 листопада — Постанова Пленуму ЦК КПРС «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток народної освіти», на основі якої Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилену русифікацію України (зокрема, про необов’язкове, а «за бажанням батьків» вивчення української мови в російських школах України).
1959 р., 15 жовтня — Убивство С. Бандери агентом КДБ Б. Сташинським.
1961 р., січень — Закритий суд у Львові над членами Української Робітничо-Селянської Спілки (Л. Лук’яненко, І. Кандиба, С. Вірун та ін.), які обстоювали право виходу УРСР зі складу СРСР. Засудження Л. Лук’яненка до смертної кари.
1961 р., жовтень — Прийняття нової програми КПРС її XXII з’їздом, яка проголошувала політику «злиття націй» і подальшу русифікацію союзних республік.
1962 р. — Судовий процес над 20 членами Львівського Українського Національного Комітету, чотирьох з яких було засуджено до розстрілу.
1963 р. — Підпорядкування національних Академій наук союзних республік московській Академії наук СРСР.
1964 р., 24 травня — Умисний підпал Державної Публічної Бібліотеки АН УРСР у Києві; протест громадськості (самвидавний матеріал «З приводу процесу над Погружальським»).
1965 р., серпень—вересень — Перша велика хвиля арештів українських діячів в Україні (Богдан і Михайло Горині, П. Заливаха, С. Караванський, В. Мороз, М. Осадчий, А. Шевчук та ін.).
1967 р., З серпня — Арешт В: Чорновола (був засуджений на 3 роки ув’язнення в таборах суворого режиму).
1968 р., 26 листопада, 14 грудня — Зумисні підпали у Видубицькому монастирі в Києві.
1969 р., червень — Лист українських політичних в’язнів (М. Гориня, І. Кандиби, Л. Лук’яненка) до Комісії охорони прав людини в ООН про отруювання політв’язнів.
1970 р., січень — Судовий процес проти І. Сокульського, М. Кульчицького В. Савченка — ініціаторів «Листа творчої молоді Дніпропетровська» проти русифікації.
1970 р., 28 листопада — Трагічна смерть (убивство) української художниці А. Горської у Василькові на Київщині.
1971 р., 22 травня — Виступ А. Лупиноса біля пам’ятника Т. Шевченкові в Києві і його арешт.
1971 р., 17 червня — Помер у таборі Дубровлагу український політичний в’язень М. Сорока.
1971 р., літо — Нищення могил Українських січових стрільців на Янівському цвинтарі у Львові.
1972 р., січень—травень — Друга велика хвиля арештів в Україні [В. Чорновіл, Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба, М. Осадчий, В. Стус, І. Калинець, І. Стасів-Калинець, о. В. Романюк (згодом — патріарх Володимир УПЦ КП), Н. Світлична, Ю. Шухевич та ін.].
1972 р., травень — Усунення з посади першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста за український націоналізм; чистка керівних кадрів КПУ.1977 р., 5 лютого — Арешт членів Української Гельсінської групи (УГГ) М. Руденка й О. Тихого; суд над ними 23 червня — 1 липня і вирок М. Руденкові 7 років ув’язнення та 5 років заслання й О. Тихому відповідно 10 та 5 років.
1977 р., 4 квітня — Арешт членів УГГ М. Матусевича і М. Мариновича (засуджені 23—30 березня 1978 р. на 7 років ув’язнення в таборах суворого режиму і 5 років заслання).
1977 р., 12 грудня — Другий арешт Л. Лук’яненка в Чернігові (був засуджений у липні 1978 р. на 10 років ув’язнення і 5 років заслання).
1978 р., 11 листопада — Директива колегії Міністерства освіти УРСР «Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки» (посилення русифікації).
1979 р., березень—жовтень — Нові арешти українських діячів в Україні: О. Бердника (6 березня), Ю. Бадзя (23 квітня), Ю. Литвина (6 серпня), М. Горбаля (23 жовтня) та ін. (усі вони були засуджені до максимальних строків ув’язнення в таборах суворого режиму й заслання у віддалені райони Росії).
1979 р., 18 травня — Загадкове вбивство композитора В. Івасюка біля Львова.
1979 р., 29 травня — Ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо неросійських народів СРСР.
1980 р., червень — Арешт засновника УГГ Оксани Мешко.
1981 р. — Арешт українських політичних діячів С. Набоки, Л. Мілявського, Л. Лохвицької.
1983 р. — Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови та літератури («Андроповський указ») та директива колегії
Міністерства освіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення русифікації.
1984 р. — Померли в таборах О. Тихий, Ю. Литвин, В. Марченко.
1985 р., 4 вересня — У концтаборі помер поет В. Стус.
1986 р., 26 квітня — Катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції (побудованій за рішенням Москви всупереч протестам українських учених і широкої громадськості), яка призвела до тяжких наслідків, рівнозначних геноциду.
1989 р. — Постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову [російську] в СРСР.
1990 р., квітень — Постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови в СРСР.
Подається за виданням: Григорій Петрович ПІВТОРАК
“ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНЦІВ, РОСІЯН, БІЛОРУСІВ ТА ЇХНІХ МОВ”
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 22:16,
, links to this post
Математик видав «Церковні піснеспіви – псалми»
Математик з Рівного впорядкував та видав «Церковні піснеспіви – псалми». Відомий в Україні науковець, кандидат фізико-математичних наук, автор першого в Україні збірника задач з астрономії та книги «Історія Української церкви» Олекса Новак впорядкував та видав книгу «Церковні піснеспіви – псалми». Про це повідомила ЗІК. Як розповів вісімдесятирічний автор, впродовж трьох років він їздив православними парафіями Рівненської та Волинської областей.
У виданні книги, яка вийшла тисячним накладом посприяло багато відомих у краю людей. Серед них – представники міської влади, банківських установ.
Книга Олекси Новака користується великою популярністю серед священнослужителів УАПЦ та УПЦ КП, церковних хорів, науковців. У майбутньому Олекса Новак планує видати свою іншу фундаментальну працю – «Світ симетрії».
Прес-служба Патріархії УАПЦ щиро вітає пана Олексу з черговою працею, і бажає шоновному автору сил і натхнення на подальше служіння Святій Українській Автокефальній Церкві.
Прес-служба УАПЦ за матеріалами ZIK
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 04:36,
, links to this post
Україна відзначає 17-ту річницю Незалежності
Неділя, 24 серпня 2008 р.
Фото прес-служби Президента
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 13:25,
, links to this post
Предстоятель УАПЦ взяв участь у Молитві за Україну
Президент України Віктор Ющенко разом з дружиною пані Катериною Ющенко та дітьми взяв участь у Молитві за Україну та український народ, яка відбулася у Софійському соборі в Києві з нагоди Дня Незалежності. Молебень спільно проводили керівники різних релігійних конфесій. Українську Автокефальну Православну Церкву представляв Її Предстоятель - Блаженіший Митрополит Київський і всієї України Мефодій.
У молитві також взяли участь Прем’єр-міністр України Ю. Тимошенко, Голова Верховної Ради України А. Яценюк, урядовці, народні депутати, представники київської міської влади.
Традиція починати святкування Дня Незалежності нашої держави зі спільної Молитви за Україну та український народ започаткована Віктором Ющенком.
В той же день Президент України - Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України - був присутній на параді військ на Майдані Незалежності, що відбувся з нагоди Дня Незалежності, а також мав виступ із традиційною промовою.
За матеріалами Прес-служби Президента
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 13:02,
, links to this post
Проповідь на десяту неділю по Пятидесятниці
Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. У сьогоднішній Євангелії ми ще й ще раз бачимо розпачливий людську нужду та нездатність Христових учнів зцілити людину. Нещодавно ми читали в Євангелії про те, що вони відчували, що вони не в змозі нагодувати народ, що оточував Христа. І запитали в Нього, чому, чому вони такі безсилі, чому вони не можуть допомогти тим, які з великою надією до них приходять?
І Спаситель сказав дві речі. Спочатку, до їх запитування, Він сказав, приведіть хворого хлопчика до Мене. Це перше, що кожний з нас у стані зробити, коли перед нами нестатки, хвороба, розпач, розгубленість.
Ми так часто намагаємося своїм розумом допомогти. І часом, якоюсь мірою ми це можемо зробити, але в врешті гранична гармонія, цілісність людини може бути відновлена тільки Самим Богом. І тому ми повинні пам’ятати, що ми послані в цей світ для того, щоб кожного нужденного привести до Самого Христа, стати настільки прозорими, настільки непомітними, щоб люди ввійшли у спілкування із Христом, тому що ми їх за руку до Нього привели, і все.
Друге питання було поставлене конкретно учнями: Чому ми не змогли його зцілити? Тому що не вистачило віри. Не віри в те, що в них є сили це зробити, а віри в те, що Бог може це створити; і що роль учня в тому, щоб розгорнути якомога ширше двері для Бога, щоб Він міг вступити в життя й вчинити чудо.
Але для того, щоб бути здатним так вчинити, як Спаситель їм сказав, треба пройти шляхом молитви й посту. Не посту в тому розумінні, у якому ми про нього говоримо так часто, тобто помірності в їжі. А посту в тім основному значенні, у якому святі отці розуміють це слово: відмова, або вірніше свобода від усього того, що нас поневолює, свобода від усього того, що нас приваблює, царственна незалежність, при якій ми можемо до кінця належати Богові й бути здатними до Нього повернутися й слухати в глибинах нашого буття Його животворче слово.
У цьому, врешті-решт, й полягає молитва. У тому, щоб ми, струсивши із себе всі кайдани, забувши про небо, про землю й про себе, стали перед Богом у глибокім мовчанні, слухаючи, вслухуючись всім нашим єством в Його присутність, у Його безмовність, у Його животворче слово, і відповідаючи Йому часом лиш одним словом: Амінь. Так, Господи, приймаю, так.
І не дарма наприкінці цього уривку каже нам Христос про те, що Йому через кілька днів призначено бути відданим у руки людей, які піклуються тільки земним, і що вони Його вб’ють, тому що такий Свідок свободи в Бозі є нестерпним для них.
Це межа того, до чого Він закликає учнів: Відречіться від себе до кінця, ввійдіть у Бога до кінця. Тоді ви станете, ймовірно, далекими тим людям, для яких Бог далекий, у яких не живе справжнє співчуття і любов. Дотримуйтеся Мого прикладу, візьміть свій хрест і підіть за Мною, але без страху. Тому що Я нікуди вас не поведу ніяким шляхом, яким Я Сам не пройшов. І цей шлях веде через хрест до воскресіння. Амінь.
+ митрополит Антоній /Сурожський /
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 12:39,
, links to this post
Патріарх благословив вигнати заколотників
Пʼятниця, 22 серпня 2008 р.
Патріарх Константинопольський Варфоломій закликав вигнати із чернечої республіки Афон заколотну громаду монастиря Есфігмену, повідомило в п’ятницю Афінське агентство новин. Патріарх Варфоломій, під юрисдикцією якого перебуває тисячолітня федерація монастирів на півночі Греції, відвідує Афон з пастирським візитом. “У монастирі Есфігмену має місце невластивий ченцям непослух”, - заявив Святійший Патріарх Варфоломій, якого напередодні врочисто зустріли на Афоні.
Патріарх Варфоломій призвав грецьку владу прискорити виселення близько 80 ченців, які вже багато років живуть фактично на облоговому положенні за кріпосними стінами монастиря Есфігмену.
Конфлікт між древнім монастирем Есфігмену й Константинопольським Патріархатом, влада якого визнає Афон, почався в 1965 році. Приводом для цього стала зустріч Константинопольського Патріарха Афінагора з Папою Римським Павлом VI, і подальше співробітництво з католиками, що есфігменіти розцінили як відступництво Патріарха від православної віри.
З початку 70-х років на кріпосних стінах монастиря розвівається чорний прапор з девізом: “Православ’я або смерть!” Громада заколотних ченців люто пручалася спробам церковної влади відновити контроль над монастирем. Їх підтримують ревнителі так званого щирого Православ’я - розбитого на безліч рухів, які при цьому розходиться з офіційною Церквою головним чином у поглядах на екуменізм (політика зближення християнських конфесій, головне, Православ’я й католицтва).
В 2003 році грецька влади за розпорядженням уже церковної влади, послали невеликий поліцейський загін, щоб виселити ченців з монастиря. Однак його “облога”, що тривала кілька тижнів, не дала результатів, оскільки влада не зважилися на насильницькі дії.
В 2005 році за підтримкою церковної влади була створена “альтернативна” громада монастиря Есфігмену, лояльна Константинополю. Патріархат визнав за нею юридичне право на володіння монастирем, а згодом підтвердив розпорядження виселити есфігменітів з їхнього монастиря.
Uaoc.Net за матеріалами преси
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 02:26,
, links to this post
Сьогодні вшанують пам’ять жертв катастрофи Ту-154
Родичі загиблих в авіакатастрофі Ту-154 авіакомпанії Пулково в п’ятницю, 22 серпня, в річницю трагедії, зберуться на місці аварії літака під Донецьком. Як повідомили в організації Перерваний політ, яка створена родичами загиблих, з Петербурга до Донецька вирушили 17 людей. “Донецька влада виділила автобус, який доставить родичів жертв катастрофи до місця аварії літака. Для них також заброньовані місця в місцевому готелі.
Спочатку всі підуть до церкви, в якій відбудеться панахида, потім родичі разом зі священиком, медичними працівниками і представниками обласної адміністрації прибудуть на місце катастрофи”, - розповів співбесідник.
З його слів, тут буде організований спеціальний шатер, в якому відбудеться поминання загиблих за російським звичаєм. О 14.38 - час аварії літака присутні вшанують пам’ять жертв трагедії хвилиною мовчання.
Представник організації Перерваний політ також розповів, що поминання загиблих пройде і в Петербурзі. В п’ятницю вранці близько 50 родичів жертв авіакатастрофи відправляться на виділених міською владою автобусах в селище Мале Карліно, в якому побудована каплиця в пам’ять про загиблих. Тут буде відслужено молебень.
Нагадаємо, катастрофа російського літака Ту-154, що виконував рейс Анапа-Санкт-Петербург, сталася 22 серпня 2006 року біля селища Суха Балка під Донецьком. В результаті катастрофи загинули 170 людей.
22 серпня минулого року біля Сухої Балки під Донецьком пройшла жалобна церемонія відкриття пам’ятника загиблим в катастрофі російського літака Ту-154.
За матеріалами Интерфакс
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 02:17,
, links to this post
У Вірменії почався період підготування до чину освячення Мира
Четвер, 21 серпня 2008 р.
«19 серпня, після вечірнього богослужіння, Католикос всіх вірменів Ґареґін II у супроводі представників духівництва відбув до кафедрального собору, де перед алябастровою посудиною, наповненою маслиновою оливою, з вуст Його Святості пролунала перша молитва й було прочитано Святе Євангеліє», — повідомили в середу аґенству «Новости-Армения» у прес-канцелярії Першопрестольного Святого Ечміадзина.
«Його Святість закликав благочестивий народ разом зі священнослужителями за допомогою ревних молитов до Бога бути спільником у цій важливій для нашого церковного життя події, тому що Святим Миром повинні освячуватися наші храми й монастирі, наші святині й наші особистості», - зазначили в прес-службі.
Відповідно до канонів Вірменської Церкви, протягом 39 днів після вечірніх богослужінь у кафедральному соборі Святого Ечміадзина звершуватимуться спеціальні молитви.
Чин освячення Святого Мира буде здійснений Католикосом всіх вірменів Ґареґіном II 28 вересня.
Довідка (за матеріалами сайту Седмица.ru) :
Cвяте Миро - одна з головних святинь Вірменської Церкви. За переказом, освячений Ісусом Христом єлей приніс у Вірменію апостол Фадей. Він побудував монастир і сховав там посудину зі священною оливою. Святий Григорій Просвітитель знайшов її і змішав єлей зі своїм освяченим миром. Відтоді лишень Католикос всіх вірменів має право освячувати Миро й змішувати стару розчину з новою. З Першопрестольного Ечміадзина Святе Миро розвозять всім світом, де живуть вірменські діаспори.
Основний компонент Мира - цільна маслинова олива, до якої додаються 40 видів різних ладанів, квіти, коріння і листя ароматних рослин, а також бальзам - сік особливого вічнозеленого дерева, що росте в Єгипті. В одному казані вариться маслинова олива й бальзам, в іншому - ароматні трави, змішані з маслиновою оливою, вином і рожевою водою. Отвір казана з рослинами заліплюють тестом, щоб пахощі не випаровувалися. Так Миро вариться три дні й три ночі. Обидва казани зберігаються окремо до освячення Мира, і тільки тоді змішується їхній уміст і в нове Миро вливається старе.
За сорок днів до освячення Мира казан накривається спеціальною вуаллю і встановлюється на головному вівтарі кафедрального собору.
У день освячення Мира під спів гімну «Дивнославний Боже» Патріарша хресна хода вирушає з кафедрального собору до спеціально збудованого вівтаря святого Трдата. Священники підносять на вівтар святі реліквії Вірменської Церкви - спис, яким було простромлено Господа, частку Дерева Животворящого Хреста і правицю святого апостола Фадея.
Миро варять і освячують раз на 7 років. Чергове освячення Святого Мира відбулося у вересні 2001 року, у день святкування 1700-річчя прийняття Християнства Вірменією.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 10:46,
, links to this post
Під час повені в Івано-Франківську бачили Христа (відео)
У дні липневої стихії в Івано-Франківську сталося видіння Розп’яття Хрис�
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 09:35,
, links to this post
Як цариця Катерина обмосковлювала Церкву Українську
1. Нищення України.
Цариця Катерина (1762 - 1796) повела рішучу русифікацію України і всіма силами пильнувала, щоб зруйнувати старожитні вольності українські, пильнувала, “чтобы век и имя гетманов исчезло, не токмо б персона какая была произведена в оное достоинство”. Катерина домагалася зрівняти в усьому Україну з Росією, провести нівеліровку по всім українськім житті; вона пильнувала вирвати з українців “развратное мнение, по коему поставляют себя народом от здешняго совсем отличным…”
Цариця ненавиділа українців за їхню культуру і вже 1764 р. призначила в правителі України графа П. А. Румянцева й наказувала йому добре стежити за нашою Київською духовною Академією. “Не безызвестно, - писала вона, - что обучающиеся богословию и определяющие себя здесь к чинам духовным заражаются многими ненасытнаго честолюбия началами…”
I Катерина вміло та рішуче повела ворожу нам політику і за довге життя своє дощенту зруйнувала Україну…
Року 1775 серпня 3 дня вона видала маніфест про скасування Січі Запорізької.
Останнього кошового Січі Запорізької, старого Петра Калнишевського без жодної провини його, бо він навіть стояв за Москву, з наказу цариці схопили, закували в кайдани й відвезли на край світу - на Біле море, в Соловецький монастир, вкинули його в страшну тісну тюрму, замурували в льох, де старий і просидів один-одинцем аж 25 років і в цій в’язниці 4 грудня 1803 р. (за новим стилем) й Богові душу віддав…
І тоді ж, зруйнувавши Січ Запорізьку, Катерина забрала багато старих козачих клейнодів, старі грамоти, знамена і т. ін.; усе це забрали до Петербурга й потім сховали в Ермітажі…
Того ж таки самого 1775 р. 7 листопада видано нового маніфеста про “Учреждения для управления губерний Всероссийской Империи”3; ці “Учреждения” заведено було й по Україні, і вони скасували стару нашу міську автономію по Магдебурзькому праву та Литовському Статуту. Всім міським вольностям українським настав тоді край…
Не спинилася цариця Катерина й перед страшною карою всьому нашому простому народові - вона забила його в кайдани кріпацтва. Ще 10 грудня 1763 р. цариця заборонила селянам право вільного переходу від пана до пана 1 - і це вже був початок кріпацтва… А 21 квітня 1785 р. вона видала жаловану грамоту про дворянські вольності, і тоді козацьку старшину нашу залічено було до дворянства, вона перелицювалася в “благородное сословие российскаго дворянства”, а сотні тисяч вільних селян та козаків подаровано царським фаворитам та цьому новому дворянству…
І тихий край наш з того часу занімів у кайданах кріпацтва…
2. Нищення української освіти.
Народ український завжди був вільнолюбним, завжди поривався до науки - і на дорозі йому тут ніхто ніколи не ставав. В XVII та XVIII віках шкіл в Україні було дуже багато. Всім відомо, що свідчить про нас Павло Алепський, що переїздив Україну 1653 р. Він писав про українців, що “всі вони, за невеликим винятком, грамотні, навіть більшість їхніх жінок та дочок уміють читати… А дітей у їх більше, ніж трави, - пише він і додає, - і всі діти вміють читати, навіть сироти…”
Духовенство наше вже в XVI віці відзначалося своєю освітою, а в XVII віці освіта ця значно поширшала, і з духовного стану вийшла довга низка і славних письменників, і славних наукових дослідників. А в XVIII віці, 1784 р., митрополит Миславський видав наказ, щоб навіть і не просили його про висвячення в священика чи диякона тих, хто не побував у вищих класах Академії.
Кожне село українське мало тоді свою школу. Як показує перепис 1740 - 1748 рр., в семи полках Гетьманщини було 866 шкіл на 1904 оселі; як показує опис Румянцева, в Чернігівському полку було 143 школи на 142 села. На просторі теперішніх Чернігівського, Городнянського та Сосницького повітів 1768 р. було 134 школи, і одна школа припадала на 746 душ населення; через 100 років, 1875 р., на цій самій землі шкіл уже тільки 52, і одна школа припадає на 6730 душ, цебто за сто років шкіл стало втроє менше, тоді як людність зросла вдесятеро…
Те ж сталося і на Лівобережній Україні; коли там 1740 р. було 866 шкіл, то через 60 років, на початку XIX віку, шкіл цих не стало, і Чернігівський архієрей писав генерал-губернаторові князю Куракіну, що “не находил при проезде моем ныне по губернии заведенных училищ…”
Так впливала Москва на українську культуру…
Пробувала Москва звести навіть саму Київську Академію, пробувала це дуже рано - ще 1666 р. і не зробила цього тільки тому, що побоялася народу.
На Москві шкіл у XVII віці було дуже мало, й українське духовенство боялось, щоб не сталося того ж і в Україні, коли тільки вона пристане до Москви. Дослідник цього питання каже, що “подчинение Киевской митрополии Московскому патриарху могло иметь гибельныя последствия для процветания малорусских школ…”
I так воно й сталося…
Коли Брюховецький від імені духовенства просив дозволу завести школу, то з Москви йому відповіли, що краще б цих шкіл зовсім не заводити…
А за цариці Катерини старшина українська дуже домагалася, щоб Київську Академію переробити на університет. Так, 1763 р. тодішній гетьман український Кирило Розумовський подав Катерині свого проекта про відродження старожитніх прав України, і в цім проекті він домагався, щоб з Київської духовної Академії було зроблено університет з 4 факультетами, з факультетом богословським; другий університет мав бути в Батурині й складатися з 3 факультетів.
В відомій “Комиссии о сочинении новаго Уложения” представники українські настирливо домагалися, щоб в Україні було засновано університет. Так, стародубська громада в наказі своєму депутатові в “Комиссию” писала, що ті школи українські, які є в Києві, Чернігові та Переяславі, “к большему просвещению разума человеческаго и к получению других нужных для службы государственной и к пользе всеобщей наук суть недостаточны…” Про заснування університету в Переяславі просили тоді громади глухівська та переяславська, а київська громада просила про університет у Києві.
Звичайно, цариця Катерина, маючи на оці саму тільки русифікацію, не дозволила цих університетів. І українська молодь за вищою освітою мусила їздити або за кордон, або потім до Москви…
3. Русифікація Київської Академії. Запровадження російської вимови до Української Церкви.
А далі Катерина одверто повела русифікацію вже в широкому розмірі. Височайшим наказом 7 вересня 1782 р. було оповіщено про організування “Комиссии для заведения в России народных училищ” 2. I от програма, вироблена для шкіл Росії, хутко була заведена й до шкіл в Україні. І з того часу русифікація в наш край попливла широкою річкою.
Катерина знайшла собі добрих помічників в Україні, що жваво проводили до життя всі її плани про знищення наших прав старожитніх та про широку русифікацію, - це були відомі київські митрополити Гавриїл Кремінецький (1770 - 1783) та особливо Самуїл Миславський (1783 - 1796).
Гавриїл Кремінецький, хоч і українець з походження, майже все життя своє пробув у Росії і відбився від своєї батьківщини. План його роботи в Україні ясно видно з тієї розмови, що він вів її по дорозі до Києва; новий митрополит казав, що він, “живши долгое время в Петербурге, привык к тамошним обрядам и обыкновениям; а теперь, когда прииедет в Киев, не знает, что начать: следовать ли малороссийским обыкновениям, или малороссияне должны приноровляться к его петербургским ухваткам”… Гості відповіли митрополитові, що ввесь Київ повинен взяти собі його, митрополита, за зразка…
І от ці “петербургския ухватки” митрополит й проводив до Української Церкви ввесь час, коли був на Київській митрополії…
А митрополит Самуїл Миславський пішов уже значно далі.
За молодих літ Миславський був гарячим оборонцем старожитніх прав Української Церкви й Київської Академії і навіть брав участь у протестах проти Катерининої політики. Але вперта вдача Катеринина зломила його, і він побачив, що даремно буде “прати противу рожна”. І ставши митрополитом, Миславський рішуче повів політику Катеринину.
Це цей Миславський перевернув українську Київську Академію на Московську; це він пильнував, щоб завести в Академії та й по церквах усієї України чисту московську вимову.
Ставши за митрополита, Миславський відразу з 1784 р. заводить нові дисципліни в Академії, що їх доти не було - це новий клас географії та історії, і наказує, що науки ці повинно вести “на чистом российском языке”. Завів митрополит ще й клас російської поезії та елоквенції і на цю науку виписав Москвина Дмитра Сигиревича, родом з Вороніжщини, і наказав йому “производить оное учение по правилам поэзии, напечатанным в Москве, ораторию же по правилам господина Ломоносова…”.
Миславський став пильно стежити, щоб завести в Академії чисту московську вимову, особливо слов’янського богослужбового тексту. Ось цікавий наказ його про правопис та про вимову; подаю наказ цей цілим: “1784 г. октября 26 дня Святейшаго Правительствующаго Синода член, Преосвященный Самуил, Митрополит Киевский и Галицкий, усмотря 1-е, что в Академии Киевской не только студенты и ученики не наблюдают правил правописания, российскому языку свойственнаго, но и самые учители исполнению сей должности, которая во всех языках и науках, во всем ученом свете поставляется первым основанием служащим к познанию оных, не соответствуют; 2-е - что многие студенты, учившиеся богословию и философии, во время производства их во священные чины являются вовся неисправны в чтении по церковным книгам, чрез что подвергают себя стыду, а на Академию и учителей навлекают предосуждение, - приказал духовной Киевской Кон.систории предписать указом архимандриту Киево-Братского монастыря и ректору Академии с префектом, дабы они неусыпное возымели попечение о непременном и неупустительном наблюдении как учителями, так и учащимися правил российскаго правописания, равномерно и к другим языкам, в Академии преподаваемых, относящегося, с тем чтобы они, если кто из учителей в упущении сей должности ими примечен будет, об отрешении таковаго от учительской должности немедленно доносили Его Преосвященству, но учителей иностранцов от сего взыскания уводить. А дабы все студенты и ученики, особливо желающие достигнуть священных чинов, в свободное от учения время упражнялись наиприлежнейшим образом в чтении церковных всякого рода книг, а паче Библии, с приобретением хорошего и чистаго произношения, особливо с наблюдением ударения и силы, в книгах напечатанных, то есть оксии, что всего нужнее, - к тому ректор с префектом имеют употребить такия меры, которыя бы исполнению сего предписания действительно соответствовать могли. Вследствие сего отныне впредь навсегда в ответах на вопросы или справки из Консистории, в Академию посылаемыя, показывать без всякаго упущения, кто чему обучается, с каким успехом и поведением, колико лет в учении проводил, исправно ль читает по церковным и гражданским книгам, наблюдает ли правила правописания российскаго в письме, учится ли греческому языку и другим и каким имянно, також арифметике, истории и географии. Наконец внушить всем учащимся, что если они и за сим подтверждением не будут наблюдать всего того, что выше предписано, то имеют быть исключены из духовнаго ведомства и отошлются в светскую команду, дабы бесплодно и времени, им данного на приобретение просвещения, не теряли”.
Пізніше, 8 червня 1787 р., цей же Самуїл Миславський наказав Київській Духовній Дикастерії (Консисторії): дітей духовенства “малолетных, оставшихся в домах, в удобное время благочинным свидетельствовать, чему они обучаются и с каким успехом… и подтверждать родителям их, чтоб они учились дома и в церквах читать по ударениям, в книгах напечатаным, то есть по оксиям неотменно”.
А 13 лютого 1786 р. митрополит С. Миславський вже відкрито й чистосердечно наказав: “В исполнение Ея Императорскаго Величества указа… ректору и префекту присвоить немедленно Академии Киевской образ учения, для всех училищ в Империи узаконенный, соображаясь таблицам и книгам, для руководства учителям и в пользу обучающемуся юношеству присланным”…
І в Київську Академію ввели московську мову, і почали пильно доглядати, щоб у студентів була чиста великоросійська вимова - як у звичайному житті, так і в церкві. Почали виписувати з Москви друковані московською мовою підручники; посилали студентів у Московський університет, щоб вони навчалися там чистої московської вимови…
По всіх церквах було наказано, щоб дяки та священики молитви читали та правили службу Божу “голосом (вимовою), свойственным российскому наречию”.
Те ж саме було заведено й по всіх школах в Україні; духовним школам Катерина давала матеріальну допомогу, але вимагала, щоб у таких школах “для преподавания учений присвоен был образ, для всех училищ в Империи нашей узаконенный”.
Так цариця Катерина нищила наші школи, руйнувала старожитні права українські, запроваджувала російську вимову до Української Церкви.
4. Боротьба за церковні землі.
Але добралася Катерина ще й ближче до нашої церкви, добралася й до ченців і до наших монастирів.
Українські монастирі були тоді дуже багаті землею, мали великі достатки, бо їх ніколи не забували наші гетьмани, не забувала й козача старшина. На монастирських землях по Україні було тоді 14 111 дворів. На достатки ці монастирі провадили велику культурно-освітню роботу, держали школи, шпиталі, друкарні.
Монастирські землі наші й усі їхні достатки завжди муляли очі Катеринині, бо її незчисленним поклонникам усе землі бракувало. І Катерина простягла свою руку на цю землю.
Українці не дивилися мовчки на руйнування стародавніх їхніх прав. Поскільки було можливим, вони голосно протестували й не ховали свого незадоволення. Забравши 1763 р. монастирські землі в Росії, Катерина зараз же хотіла добратися й до України, але Київська Духовна Консисторія 6 жовтня 1763 р. так одсікла Катерині, що вона мусила на деякий час спинити свої побажання й тільки наказала митрополитові провчити добре протестантів, “дабы они впредь того чинити не отважились…”
В тім же році голосно протестував проти грабіжу церковних земель і повсякчасний оборонець прав духовенства, наш українець Арсеній Мацієвич - тоді митрополит Ростовський та Ярославський.
Мацієвич - дуже цікава людина. Народився він 1697 р. на Волині, вивчився в Київській Академії. В 1741 р. його висвятили на митрополита Ростовського, ще й до того зробили членом найсвятішого Синоду; на митрополичій посаді Мацієвич пробув 20 років.
Це була людина нервова та палка, і він ніколи не забував старожитніх прав українського духовенства, через що йому часто доводилося воювати з вищим урядом і з самим Синодом.
Ще 1762 р. пішли чутки, що цариця надумала відняти церковне майно; ці чутки з часом ставали все більшими та певнішими й дратували сміливого митрополита. І він відважився голосно повстати проти царициного насильства. У лютому 1763 р. митрополит правив в Ростові “Чин отлучения от церкви” ворогів і сміливо оголосив анафему проти всіх “насильствующих и обидящих святыя Божий церкви и монастыри”, цебто на саму царицю та на її Синод…
А хутко потому, в березні місяці, він послав до Синоду два різкі, гарячі протести, де по-козацькому відчитав і найсвятіший Синод, і саму Катерину за всі їхні заміри…
Синод злякався і переказав цариці все про цього “оскорбителя ея величества”. І митрополита зараз же схопили й під конвоєм відпровадили до Москви. На допиті була сама цариця, і митрополит сміливо й різко знову відчитав Катерину за всі її вчинки; за це йому “закляпили рота” і в такому стані держали до суду…
Суд почався 1 квітня 1763 р.; сім днів судили митрополита “за превратныя и возмутительныя толкования Св. Писания и за посягательство на спокойствие подданных”. І в кінці, 12 квітня, засудили митрополита - позбавили сану і простим ченцем заслали в Архангельський Карельський монастир…
Але сміливий митрополит не скорився і тут голосно казав, що цариця не по правді відібрала церковні землі і що вона неправдою й на престол сіла…
Монах та солдат донесли про це на Мацієвича, і його знову потягли на допити і під караулом погнали до Москви. І 1767 р. вдруге віддали його під суд уже як політичного злочинця. І в цьому суді бувшого митрополита признали “достойным истязания и лишения жизни…”.
Катерина змилостивилась над митрополитом - “по милосердию императрицы” Мацієвича тільки розстригли з ченців, дали йому нову образливу назву - Андрій Брехун і 70-літнього діда 8 січня 1768 р. навіки вкинули в Ревельський каземат…
Каземат в Ревелі вибрали якнайтісніший: 10 футів вздовж і 7 футів впоперек. Як розказують сучасники, Арсеній у тюрмі своїй “заложен был кирпичами, только оставалось окошечко, в которое ему подавалась пища…”. Навіть митрополит Київський Євгеній Болховитинов свідчить, що як укинули в каземат Арсенія, то “темница до самой его смерти уже не отворялась; было пресечено всякое сообщение с посторонними, а наконец отказывали ему не только в одежде, но даже и в пище”…
І нещасний мученик, якого народ вважав за святого, “сквозь розбитыя стекла своего окна и сквозь железный решетки с криком умолял не допустить его умереть от холода и голода”…
І чотири роки мучився тут у тісному казематі українець-митрополит. Держали його в тюрмі у великій тайні, з чого повстала про Мацієвича сила всяких легенд. Але хутко й кінець прийшов: 28 лютого 1772 р. гіркий мученик Богові душу віддав…
На кінці життя свого втихомирився сміливий митрополит і на лутці вікна тісної в’язниці своєї вирізав цвяшком вірша з Псалтиря: “Благо мне, яко смирил мя еси”…
Так цариця Катерина воювала з тими, хто ставав їй на дорозі. І вся ця подія з “непокірним” митрополитом дуже обурила царицю проти українців, і помстою до них вона дихала все своє довге життя.
Але опікшись на Мацієвичу, Катерина не взялася вже так рішуче за Україну й почала здалека підходити до монастирських українських земель, почала підходити не простою стежкою, а підкупом вищого духовенства…
Цариця хотіла, щоб сама козацька старшина та вище київське духовенство вірнопіддано просили її забрати всі їхні землі.
Так, ще 1765 р. вона писала правителеві України, графу П. Румянцеву: “Желаю, чтоб вы тамошних несколько называемых панов склонили к подаче челобитной, в которой бы они просили, если можно, о положении духовенства в штатное состояние; от духовных или светских такую же челобитную иметь; то бы мы уже знали, как починать. Мне Николай Чичерин сказал, что митрополит Киевский сам не прочь от сего учреждения будет, понеже он мало дохода имеет, а мы б ему, преосвященному, если б склонился о штатном положении просить, сделали б весьма выгодныя для него кондиции”.
А через рік, 1766 р., цариця про те ж саме підходила і до найсвятішого Синоду. Обер-прокурор Мелисино прислав такий наказ Синодові: “Ея императорское величество избавить соизволила духовный чин от суеты мирской и от того зазрения, в котором он долголетне находился, обращаясь в мирских попечениях. Св. Синод опытом уже самим удостоверился о блаженстве своем под державою Православной своей монархини и не соизволит ли за долг звания своего принять и просить ея императорское величество, дабы она ту же матернюю свою щедроту излияла и на духовный, в Малороссии живущий, чин…”
5. Відібрання церковних земель.
Але всі ці підступи Катерини були марними, бо українське духовенство міцно стояло на своєму і міцно боронило старожитні права свої.
Цариця почала душити українське духовенство, почала відбирати потроху старі вольності його, щоб тільки примусити його віддати свої землі.
Українські монахи тоді керували більшістю московських монастирів. Роздратована впертістю українців, що міцно стояли за свою землю, цариця 17 лютого 1765 р. наказала: “Из малороссийских епархий из монашествующих в Великороссию без указа св. Синода и без крайней надобности отнюдь никого не выпускать и в великороссийския епархии не принимать”…
Тільки з помети українцям видала цариця цей наказ; наказ цей, каже дослідник, професор Н. Петров, “явно отменял прежнюю монополию воспитанников Киевской Академии на занятие иерархических и даже учительских мест в Великороссии”. Правда, наказ цей у життя проведений не був.
А до нас в Україну цариця почала сама призначати настоятелів у монастирі - і все людей, що добре слухали її, призначала або москвинів, або таких українців, що довго служили в Москві і що їм було зовсім байдуже до національних інтересів України…
Це все були люди, що могли готовити грунт, щоб відібрати наші землі.
Глухі протести проти цього ламання старого виборного звичаю серед українського духовенства були увесь XVIII вік. Так, 1743 р. ченці Києво-Межигірського монастиря подали скаргу до найсвятішого Синоду: вони скаржились, що їм тепер призначають ігуменів, тоді як давніш у них було не так. “Когда умрет игумен или архимандрит, - писали монахи, - то змежду братии того ж монастиря оберет братия к такому начальству згодного мужа, и поставляется игуменом, а не из иншого монастыря, которий чин был издревле… А ныне заслужоные присылаются архимандритами; но оные архимандриты, который приедет в наш убогий монастырь, то по своей похоти поступает, как хочет, и чина церковного и нашего уставу монастырскаго не смотрит, и соборной братии никогда в совет не призывает, но сам собою всякое дело затевает и делает по прихотях своих”.
Довго ждала Катерина, поки вірнопіддано попросять її з Києва забрати монастирські землі, але це їй нарешті обридло, бо земля прибічникам її була дуже потрібна, і 10 квітня 1786 p вона силою забрала всі монастирські землі в Україні… Замість усієї цієї “суеты мирской” заведений був милостивий штат…
Так цариця Катерина “матернюю свою щедроту излияла на духовный, в Малороссии живущий, чин”…
Про цю материну ласку так писав славний єпископ Іриней Фальковський, тоді ще учитель Академії: “Мы были подобны оным сынам Израилевым, кои воспевали: На реках Вавилонских, тамо седохом и плакахом”…
І жила тоді Україна, задушена та приголомшена, жила, тихо зітхаючи про недавню волю свою…
Так, 16 червня 1763 р. Білгородський єпископ Іосаф Миткевич писав у листі до друга свого: “Беда да горе! Всы теперь малороссияне везде в крайнем презрении. Самые честные люди остаются с наших, а в Тверь и в Владимир промованы (послані на вищу посаду. - Авт.), которий еще и недавно монахами с руских”… І обережний владика добавляє про цих руських: “Однак добрые люде и достойные”… Але щоб було ще обережніше, владика щиро просить товариша: “Сие по прочете прошу сжечь… А я, рассуждая теперь пребедное отечества состояние, плачу и воздыхаю, Господи помилуй”…
Скаржиться на сумний стан в Україні й автор “Истории Русов”: “Прежде были мы то, что теперь московцы: правительство, первенство и самое название Руси от нас к ним перешли. Но мы теперь у них, как притча во языцех”…
Тоді, певно, й пісня наша склалася: “Славне було Запоріжжя всіма сторонами, А тепер не прожити та за москалями”…
митрополит Іларіон (Огієнко)
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 08:53,
, links to this post
Папа пригласил протестантских специалистов
В ходе работы над вторым томом книги «Иисус из Назарета» Папа Римский Бенедикт XVI обратился с просьбой к двум лютеранским богословам и некоторым своим бывшим студентам обсудить с ним проблемы, о которых пойдет речь в новом сочинении понтифика. Как сообщили Мартин Хенгель и Петер Штульмахер, пребывающие ныне на пенсии профессора новозаветных исследований Протестантского теологического факультета Тюбингенского университета
, они приглашены читать лекции 30 августа в летней резиденции Папы в Кастель Гандольфо.
Встреча 29-31 августа — ежегодный сбор бывших студентов Папы, известный как Schulerkreis (студенческий круг). Кардинал Йозеф Ратцингер, ныне Папа Бенедикт XVI, проводит подобные собрания, начиная с 1978 года.
Как сообщил 12 августа в Риме Catholic News Service профессор Хенгель, он надеется приехать в Кастель Гандольфо несмотря на проблемы со здоровьем. Участники встречи уже получили конспект его выступления на тему «Вопросы об историческом Иисусе из Назарета: размышления после написания книги об Иисусе». В минувшем году в Германии вышла в свет книга Хенгеля «Иисус и иудаизм».
Штульмахер рассказал CNS, что «попытается показать, как сам Иисус понимал Свои страдания и смерть».
Хенгель и Штульмахер часто упоминаются — как с одобрительными комментариями, так и с критическими замечаниями — в первом томе книги Бенедикта XVI «Иисус из Назарета: от крещения в Иордане до Преображения», опубликованном в апреле 2007 года.
Вторая часть труда будет посвящена завершению общественного служения Христа, его страданиям, смерти и Воскресению.
Патриархия.Ru/Седмица.Ru
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 07:01,
, links to this post
Американці про ставлення до цивільного шлюбу
Служба Gallup провела опитування серед жителів США, щоб з'ясувати, як вони ставляться до цивільного шлюбу, пише WashProfile. Виявилося, що подібну форму стосунків практикують, як правило, зовсім юна молодь у віці 18-20-ти років. У цій віковій категорії одружені не більше 4% пар, які разом живуть. Що стосується офіційних шлюбів, то їхня кількість стабільно перевищує кількість цивільних шлюбів. Наприклад, частка 29-річних американців, які живуть разом, але не одружені, мінімальна - лише 14%, у той час як у одружені 59% пар.
Загалом, впродовж двох останніх десятиліть лише 6-7% американців живуть разом, не одружуючись. Хоча, більшість жителів США думають, що сімейне життя не в шлюбі сприяє зміцненню відносин – такої думки дотримуються 49% американців. 31% не підтримує цю думку, а 13% переконані, що жодної різниці не існує.
Раніше американські учені вивели математичну формулу, яка дозволяє з 94-процентною точністю прогнозувати, які шлюбні пари залишаться разом, а які розлучаються.
За матеріалами WashProfile
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 06:49,
, links to this post
Томенко просить перевірити Аделаджу
Середа, 20 серпня 2008 р.
Голова парламентської слідчої комісії, що розслідує порушення законодавства посадовцями київської мерії та КМДА, просить Генпрокуратури та Держкомітет у справах релігій перевірити діяльність церкви Посольство Боже та її лідера Сандея Аделаджа. Як повідомили у прес-службі Миколи Томенка, він звернувся до Генерального прокурора України Олександра Медведька та Голови Державного комітету України у справах національностей та релігій Олександра Сагана
з проханням перевірити на відповідність українському законодавству діяльність церкви Посольство Боже та, зокрема, її лідера Сандея Аделаджі.
«Справа у тому, що до комісії після виходу в ефірі Першого національного каналу програми Миколи Вересня Попередження почали надходити усні та письмові звернення від громадян з приводу правдивості шокуючих для людей фактів, що були викладені журналістами у згаданій програмі», - повідомили у прес-службі.
Читайте також: Черновецький агітує Посольство Боже: Бог чекає від вас, щоб ви йшли на вибори!
У зв'язку з цим, голова ТСК просить відповідні органи здійснити перевірку наведених у передачі фактів: зокрема, перевірити законність отримання громадянства Сандеєм Аделаджою та відповідність чинному законодавству методів ведення релігійної діяльності, а особливо, методів впливу церкви Посольство Боже та її лідера на свідомість громадян.
Нагадаємо, одним із прихожан Посольства Божого є міський голова Києва Леонід Черновецький.
Джерело: новинар
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 07:03,
, links to this post