«І прости нам провини наші, як і ми прощаємо…»
Субота, 28 лютого 2009 р.
«На ріках вавілонських — там ми сиділи й плакали, згадуючи про Сіон». Ці слова ізраїльських невільників у чужій землі співає Церква на утрені ось це вже третю неділю. Ця пісня про нас — поневолених гріхами, пристрастями, тенетами, які самі для себе створили своїми вчинками, словами, думками. Ми невільники. Ми віддалилися від нашої батьківщини, від Отця Небесного. Та час настає оставити саме тільки
роздумування про втрачену батьківщину та про наші кайдани. Час настав звільнитися, повернутися до дому Отця. Настав бо час Посту, час покаяння. А покаяння, це повернення до дому Отця Небесного, до нашої батьківщини. Ні, не позагробового життя, а життя вічного, життя в єдності з Богом; життя радісного й спокійного. Хто кається, той вже ступає смілим, певним кроком , у цю батьківщину.
Та Церква ще пригадує нам: Почекай, провір себе: Чи маєш на собі якісь тягарі, які будуть тобі на перешкоді — тягарі, які обернуть і найкращі-зусилля твої в ніщо? Чи ти примирився з усіма людьми? Чи немає в твоєму серці гніву на брата чи на сестру? Коли ти не простив братові; чи сестрі, які близькі коло тебе, то не відважуйся постити, молитися, сповідатися, причащатися. Всі ці речі, які мали б бути такими корисними й благодатними, для тебе будуть тільки на суд і на осуд, бо ж ти їх чиниш нещиро, а поверхово, тільки для того, щоб виконати перед людьми твій обов’язок.
Простімо, щоб і нам було прощено, Бог Всемилостивий і прощає все. На хресті, Син Божий простив і тим, які Його замучили, які його несправедливо засудили, та які з Нього ще й глузували та сміялися. Та навіть це велике, прощення до нас не дійде, якщо ми не прощатимемо, бо ж непрощення ставить стіну між нами і Богом, Який Вєепрощаючий.
«Важко простити!». Це правда — є деякі провини, які дуже великі. Та жодна не є більшою від тієї, яку простив Син Божий усім тим, які Його розпинали (а до них можна навіть зачислити й себе, бо ради наших гріхів Він дав Себе на розп’яття — кожний раз, коли ми грішимо, ми немов би відновлюємо Його страждання ради нас). Коли простив Він, то з Його поміччю можемо й ми прощати іншим їхні провини. Коли ні, то самі собі найбільші вороги, бо ж позбавляємо себе великої ласки та спокою, тільки ради того, щоб задержати в своєму серці почуття, які жодної користі йому не принесуть, а навпаки, приносять обов’язково настрій сумний, гнівний, неспокійний.
«Боюсь, що знову посварюсь!». Надійся на Бога, Він допоможе. Старайся творити кращі умовини довкола себе, щоб не сваритися так часто Різниці в думках і поглядах конечні, бо всі ми різні люди і бачимо речі, кожний зі своєї сторони. Та різниці не мають доводити до роздорів та розколів.
«Не хочу першим сказати слово». Та сьогодні ми всі маємо нагоду — бо так велить Мати-Церква — кожному сказати «Прости! Хай Бог простить!». І ніхто не подумає, що ми себе цим принижуємо, бо ж виконуємо всі те, що наша церковна традиція говорить. Йдемо слідами наших побожних предків, які так само розпочинали Св. Великий Піст прощенням одне одному. Отож простімо, і увійдімо в нашу батьківщину з покаянням, яке веде нас до дому Отця Небесного.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 03:17,
