Хто й коли об’єднає християн?
Пʼятниця, 27 березня 2009 р.
Більше ніж тисячолітнє розділення християн західних від східних говорить нам, що сатанинська гордість переважає над християнською смиренністю та любов’ю у християнських достойників. Навіть дата, як Двотисячний Ювілей Явління Бога в людський світ, як видно, нікого не зворушує. Все прикривається зовнішніми заходами. Видно, що дійсних християн залишилось мало, а більше є номінальних,
що Церкву вважають не Христовою, а своєю власною, чи орендованою. В тій своїй «вотчині» вони втішаються славою та матеріальними вигодами.
І так робить більшість церковних достойників та їх прислужників і виконавців їх волі. Неймовірною здається думка, що хтось із глав християнських Церков має яку- небуть скристалізовану думку про об’єднання християнства.Римський папа думає про те, як підчинити собі Церкви Сходу. Він там має уже свої паралельні структури - патріархати. Східні Патріархи раді б втримати свої патріархати, хоч вони сходять більш на символічні історичні інституції. Протестанти первісних номінацій, як лютерани (Євангельські християни) та реформати, одні в Німеччині, другі в Швейцарії та Угорщині, сидять собі спокійно і не бажають з ким-небуть об’єднуватися.
Англія горда із своєї історичної традиції, хоч англіканська Церква також поділена на багато конфесій. Активним християнством там і не пахне. Там своя гордість. Новітнє протестанство раде, що кожна з їх конфесій отримує своє поновлення, і не має журби з тієї причини, що «нових Церков» прибуває. Але доки ж таке розділення має тривати? І чи можна називати ці Церкви християнськими. А бути номінальними християнами ще не значить, що християнами, і не певним є, що їх християнами називає Христос.
Російські православні достойники хочуть відновити імперію. Їх особливо непокоїть суверенність України. Користають із союзу з комуністами-атеїстами. їх підтримують ті, що через толерацію уряду з колишніх комуністів досі верховодять у державі. Московський патріарх старається створити з Москви «Третій Рим», і церкву тримає як монархію, яка б панувала й нагадувала епоху «самодєржавія і православія». «Третій Рим», як видно захоплений наслідуванням «Першого», і вже всіма силами намагається заключити союз з Ватиканом.
Може здаватися дивним такий альянс римського монархізму з московським, тим більше - атеїстичним, але переїзд мальтійських псевдо-лицарів, які приймали Єльцина, у Ватикан, дещо говорить. Отож союз, може, має якісь глибші підстави, і зовсім не церковні. А про об’єднання Церков, про віднову їх життя, повернення їм дійсно християнського напряму та зведення в Єдину, Святу, Соборну й Апостольську Церкву ніхто й не думає. Немає охочих віддавати Христу Його власності. За всіма земними законами ця справа надто задавлена й не підлягає ревізії. Кожний хоче панувати у Церкві, як у своїй власній державі чи графстві. Ніхто не хоче наслідувати Христа, бо вважає, що краще жити за своїми законами, та й вигідніше. Ніхто не хоче каятися, бо знає що завтра буде грішити, а всі тільки закликають до покаяння своїх підданих.
Страх Божий велить мені в тому посланні сказати про тих, хто пануючи в Церкві - обманює народ християнський і його віру руйнує. Мене, зрозуміло, за це осудять, бо тепер вважається чеснотою «на гріх мовчати». Я не можу мовчати, бо не міг би вмерти, коли не послужу Христовій правді та очищенню Церкви в Україні. А, може, знайдуться люди, які зрозуміють правду і причиняться чимось до зрушення справи з місця, й задумаються над об’єднанням християн, об’єднанням Христової Церкви.
Ото ж, не чекаймо на нікого. Даремне чекання. Нам, людям, що живемо Христом, з думкою про Христа, - самим треба починати. Треба інших до цього закликати, заохочувати. Коли не поможе - треба таких розвінчувати, й соромити. Досить уже терпіти використовування Христа та Його Церкви, розкрадання Христової Церкви.
Не треба нікому з себе вдавати великих, важливіших від Христа. Христос і навіть прості християни бачать, що такі достойники працюють для мамони. А кожен пам’ятає Христові слова: «Не можете Богові служити й мамоні» (Мф.6.24).
Тому, що багато людей, а то й церковних достойників, працює переважно для мамони, - я, старіший віком, змушений пригадувати всім забуті слова Христові, і закликати до праці. Працюймо вкінці для Бога, І Стараймося «Щоб усі були одно» (Іван, 17.21).
Напередодні двотисячного дня Народження Ісуса Христа, Спасителя нашого, звернімо свої духовні очі у Вифлеєм. Там стоїть храм-базиліка, збудована десь у середині четвертого століття царем Константином, який дав волю християнам і їх Церкві. Там під олтарем є печера, у якій людським плачем, мабуть, Спаситель наш подав голос - знак, що Він явився у світ. У базиліці служать Святі Літургії православні греки, але різні народи приходять туди на поклін Христу-Богу. Та не всі беруть участь у Літургії, бо тут, бач, греки.
Невже греки служать єретичну Літургію? Невже перед греками тут служили люди іншої віри? У Вифлеємі збудовано багато храмів, їх можна б сприймати як дарунки інших народів Христові, на місці Його народження. Дарунки, як кадило, миро й золото. Дарунки народів, для яких прийшов Христос. Але ті народи дивляться на греків, мов чужих Христові, а греки на інших, як людей чужої віри. А церкви збудували, як знаки поділу Церкви.
Чи не прийшов, на кінець, час, коли повинні сповнитися слова Христа: «Кажу ж вам, що багато хто прийдуть від сходу та заходу, і засядуть у Царстві Небеснім з Авраамом, Ісаком та Яковом» (Мф.8,11). «І прийдуть від сходу й заходу, і півночі й півдня, і засядуть вони в Царстві Божім. І ось, є останні, що стануть за перших, і є перші, що стануть останніми» (Лук.13,29-30).
Так, мабуть, і станеться, що ті, які сидять собі в Церкві, як своєму господарстві, будуть відкинуті Христом, а прийдуть нові, активні люди, які будуть діяти, й шукати єдності християн. «Сини ж Царства, - повкидані будуть до темряви зовнішньої, - буде там плач і скрегіт зубів» (Мф.8,12).
Так от, різновірні, високомірні й побожні християни: смійтеся з мене старого, лайте, але зрозумійте, що я мусів це написати. Хто має очі - хай читає, а коли прочитає, - хай подумає, чи в тому писанні дійсно немає зерна правди. Бо ця правда мене змусила писати.
(Далі буде)
Святійший Патріарх Димитрій (Ярема)
Від редакції “Української Автокефалії”: Цей текст є вступом до праці “Дискусійні думки про об’єднання Церков” Святійшого Патріарха Київського і всієї України Димитрія, що вийшла в Києві 1999 року у Прес-центрі Патріархії УАПЦ. Наступні розділи будуть подаватися на нашому сайті систематично.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 13:47,
