Депутатський значок не для ряси
Вівторок, 31 березня 2009 р.
Хоча неписані церковні правила рекомендують священнослужителям утримуватися від політики, встояти перед спокусою вдається не всім. Особливо під час виборчих кампаній, коли люди у рясах відверто агітують прихожан за кандидата чи політичну силу. Не всі й не всюди, однак трапляється таке часто. Не рідкість і прізвища священиків у виборчих списках політичних партій та блоків. Більшість українців
такого церковно-політичного міксу не схвалює. Як показали результати соцопитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології спільно з Інститутом політики та Центром "Соціальні індикатори", 71 відсоток населення України вважає, що Церква має бути відокремлена від політики.
54 відсотки опитаних однозначно за те, щоб священнослужителі утримувалися від спроб вплинути на волевиявлення мирян під час виборів. Ще 24 відсотки заявили, що швидше погоджуються з цим твердженням, ніж не погоджуються.
Чи то політику українці вважають надто брудною справою, тому й не хочуть, щоб у неї вплутували Церкву? Чи то остерігаються, що висока довіра громадян до Церкви може сприяти "виборам без вибору": вірні голосуватимуть так, як священик скаже. Довіра до Церкви в Україні давно поза конкуренцією. Для порівняння – результати березневого рейтингу довіри-недовіри до Церкви і політичних партій (за даними Центру Разумкова). Церкві цілком довіряють 29,7 відсотка українців (швидше довіряють, ніж ні - 34,6 відсотка), партіям - 0,4 відсотка (швидше довіряють, ніж ні – 8 відсотків). Тих, хто зовсім не довіряє Церкві, - 12,8 відсотка, партіям - 48,4 відсотка.
Багатьох священнослужителів кепський рейтинг довіри до партій не лякає: як балотувалися до парламенту і місцевих рад, так і балотуються. 2006-го у списку Партії регіонів на парламентські вибори йшли протоієрей УПЦ Київського патріархату, викладач Петропавлівського кафедрального собору Луганська. Висуванцем від Української консервативної партії були священнослужитель УАПЦ і місіонер Всеукраїнського союзу об'єднань Євангельських християн-баптистів. За депутатський мандат боролися також священнослужитель Чернігівської єпархії УПЦ КП, протоієрей парафії Святого Іоанна Хрестителя УПЦ, настоятель Хресто-Воздвиженського собору в Ужгороді. Представників нетрадиційних конфесій включили у свій виборчий список блок Олійника-Сироти, Блок НДП, Блок Кармазіна. До місцевих рад того ж 2006-го лише на Львівщині балотувалися кількадесят священиків. На позаторішніх дострокових виборах у Верховну Раду "найрелігійнішим" був "Християнський блок" – 11 єпископів і пасторів у списку.
Господарка – не політика, впевнені селяни, обираючи священиків сільськими головами. Після листопадових виборів (які одночасно відбулися у кількох населених пунктах) полку священнослужителів-війтів прибуло. У селі Чорнолізцях Тисменицького району (на Івано-Франківщині) головою сільради обрали 35-річного отця Григорія П'ятничука. До речі, у рідному селі Віктора Балоги, Завидові (на Закарпатті), теж головує священик – отець Дмитро (Феньов).
З інтерв'ю «ВЗ» священика-нардепа Юрія Бойка (депутат Верховної Ради IV скликання):
- Думаю, у правовому демократичному суспільстві таке поєднання (духовного сану й депутатства. – "ВЗ") недоцільне. Але на етапі становлення й утвердження в Україні демократичних принципів і цінностей це було доречно. Треба було відстоювати права релігійних громад і Церкви в цілому. Сьогодні досить часто священики йдуть у депутати різних рівнів, щоб мати можливість вирішити питання будівництва, відведення земельних ділянок для релігійних громад. Зокрема, у Центральній і Східній Україні, особливо, коли це стосується православних церков – Автокефальної і Київського патріархату, чи греко-католицьких і римо-католицьких громад. Вони часто стикаються з ситуацією, коли вирішення тих чи інших питань залежить від симпатій чи антипатій керівників місцевої влади, а не продиктовано вимогами законодавства.
- Можна навести багато прикладів безбожного поєднання політики і релігії. Це й використання Церкви у брудних виборчих технологіях, і зображення високопосадовців на іконах, і вдавана набожність, яку демонструють деякі політики, щоб урвати більший шмат електорату. Це є свідченням всемогутності влади чи слабкості Церкви?
- Звичайно, це слабкість. І, як це не прикро, деякі релігійні громади піддаються на спроби використати їх, спокусити, підкупити. Дехто діє за принципом: "Коли, як не під час виборчої кампанії, можна назбирати грошей на ремонт чи будівництво храму". Для деяких священиків ось такі обставини стають вищими за духовно-релігійні переконання. Вони заграють з усіма, хто має можливість допомогти, насамперед матеріально.
Автор: Інна Пукіш-Юнко
Газета “Високий Замок”, wz.lviv.ua
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 10:06,
