У Ватикані роздумують, коли настає смерть
Пʼятниця, 24 квітня 2009 р.
“Коли закінчується життя?” – такий заголовок в зустрічі з циклу “Бесіди в соборі”, що відбулася ввечері 20 квітня в Латеранській базиліці св. Іоана, передає Радіо “Ватикан”. Її відкрив кардинал-вікарій Агостино Валліні; зі своїми роздумами про завершення життя у світлі законодавчого проекту, схваленого італійським Сенатом і переданого на розгляд у Палату депутатів, виступили монс. Ріно Фізікелла, президент Папської
Академії захисту життя; Франческо Д’аґостіно, почесний голова Національного комітету з біоетики; і Марія Луїза Ді П'єтро, президент асоціації “Наука й Життя”.
Здавалося б, поставлене питання просте, але воно вимагає граничної ясності. Коли закінчується життя людини? І що ми маємо на увазі, говорячи про життя? Чи можна покласти кінець людському існуванню та чи має право державний закон регулювати цю сферу?
Безліч питань з’явилося після історії з Елуаною Енґларо, що не залишила байдужою всю Італію і в той же час спонукала Сенат до схвалення законопроекту про завершення життя.
Ріно Фізікелла підкреслив, що необхідно прийти до “спільного знаменника” у дебатах на цю тему, щоб “втихомирити бурю” дискусій.
“Не можна погоджуватися ні з евтаназією, ні з терапевтичною наполегливістю, - помітив, у свою чергу, кард. Валліні. - Між ними лежить “сірий простір”, надзвичайно делікатний, довкола якого і відбуваються суперечки”.
Проблема закінчення людського життя розділяє й наукове співтовариство, коли мова йде про складні клінічні випадки - такиі, як тривалий веґетативний стан або деґенеративні патології.
Коли ж настає кінець життя, відповідно до біоетики? Марія Луїза Ді П'єтро стверджує, що відповіддю на цей сумнів може бути тлише безперестанна турбота про хворого в його глобальності, навіть у тих випадках, коли одужання неможливе. Не можна залишати без підтримки його родину, тому що там, де виникає самотність, страх і залишеність, можуть зароджуватися думки про те, щоб покласти кінець життю.
Врешті, проф. Д’аґостіно вказав на помилковий поділ між біографічним і біологічним життям. Відповідно до цієї концепції, “коли біографія втрачає своє значення, мовляв, даремно захищати біологію; якщо хворий вступив на заключний етап свого життя - тобто, біографічно не може бути присутнім у світі, - даремно боротися за продовження його життя”. Антропологічна помилковість цього твердження величезна, оскільки в його основі покладена абстрактна ідея: що тільки фізично здорова людина має життя, гідне цього ім’я. В той час як істинним було б якраз протилежне твердження, сказав професор Д’аґостіно.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 09:41,
