Молитва для початківців ч.3
Вівторок, 26 травня 2009 р.
І є інша спокуса. Ми знаємо, що, маючи віру величиною в гірчичне зерно, ми могли б пересувати гори, і коли бачимо, що нічого не зрушується з місця, то думаємо: "Можливо, це означає, що моя віра в чомусь недосконала, несправжня?" Це знову ж таки невірно, і на це є інша відповідь: якщо ви уважно прочитаєте Євангеліє, то побачите, що в ньому є тільки одна молитва, яка не
отримала відповіді. Це молитва Христа в Гефсиманському саду. Але в той же час ми знаємо, що якщо будь-коли в історії Бог брав участь у комусь, хто молився, то, звичайно, саме у Своєму Синові перед Його смертю; і ми знаємо також, що якщо був будь-коли приклад досконалої віри, то це було саме тоді. Але Бог знайшов, що віра Божественного Страждальця досить велика, щоб витерпіти мовчання.
Бог не дає відповіді на наші молитви не лише тоді, коли вони недостойні, але й тоді, коли Він знаходить у нас таку велич, таку глибину, – глибину й силу віри, що Він може покластися на нас, на те, що ми перебуватимемо вірними навіть перед лицем Його мовчання.
Я пам’ятаю одну жінку, невиліковно хвору; багато років вона жила у відчутті присутності Божої, а потім раптово відчула Його відсутність – справді реальну відсутність; вона написала мені тоді: "Будь-ласка, моліться Богові, щоб я ніколи не піддалася спокусі створити собі ілюзію Його присутності, замість того щоб прийняти Його відсутність". Віра її була велика. Вона була здатна витримати цю спокусу, і Бог дав їй випробувати Своє мовчання, Своя відсутність.
Запам’ятайте ці приклади, продумайте їх, бо колись вам, напевно, доведеться опинитися в такому ж становищі.
Я не можу подати вам ніякої вправи; хочу лиш, щоб ви пам’ятали, що ми завжди повинні зберігати незмінною свою віру і в любов Божу і в нашу власну чесну, правдиву віру; і коли така спокуса прийде до нас, то молімося молитвою, яка складається з двох фраз, промовлених Самим Ісусом Христом:
"В руки Твої віддаю дух Мій; не Моя воля хай буде, але Твоя".
Я спробував подати вам уявлення про головні шляхи, якими ми можемо підійти до молитви; але чи означає це, що, виконавши все, мною запропоноване, ви навчитеся молитися? Ні, звичайно, тому що молитва – це не просто зусилля, яке ми можемо зробити в момент, коли вирішуємо молитися; молитва повинна коренитися в нашому житті, і якщо наше життя суперечить нашим молитвам або наші молитви не мають нічого спільного з нашим життям, вони ніколи не будуть ні живими, ні реальними. Звичайно, ми можемо знайти шпарину і обійти ці труднощі, вилучивши зі своїх молитов все, що в нашому житті несумісне з молитвою, – все те, чого ми соромимося або що викликає в нас почуття ніяковості перед собою. Але ж цим нічого не розв’яжеш.
Інші труднощі, з якими ми постійно стикаємося, це мрійливість: тоді молитва наша висловлює сентиментальний настрій, а не те, чим наше життя є за своєю суттю. Для цих двох труднощів існує одне загальне розв'язок, а саме: пов’язати життя з молитвою так, щоб це було єдине ціле, робити свою молитву життям. Дуже велику допомогу дають при цьому готові молитви, про які я вже казав, оскільки вони є об’єктивним, твердим зразком того, як слід молитися. Ви можете сказати, що вони для нас неприродні, і це правильно, в тому розумінні, що вони висловлюють життя людей неспівмірно більших, ніж ми самі, життя справжніх християн; але тому-то ви й можете користуватися ними, намагаючись зробитися людьми такого роду, для яких ці молитви природні.
Пам’ятайте слова Христа: В руки Твої віддаю дух Мій. Вони, зрозуміло, за межами нашого власного досвіду; але якщо день у день ми будемо вчитися бути такого роду людьми, котрі здатні промовляти ці слова щиро, з усією правдивістю, ми не лише зробимо свою молитву реальною, ми самі зробимося реальними – в новій, справжній реальності становлення синами Божими.
Якщо ви візьмете, наприклад, ті п’ять молитов, які я запропонував вам, якщо ви візьмете одне за одним кожне з цих прохань, якщо ви намагатиметеся зробити кожне з них по черзі девізом, гаслом всього дня, ви побачите, що молитва стане критерієм вашого життя, вона дасть вам основу вашого життя, але й життя ваше також буде вашим суддею – проти вас або за вас, – обвинувачуючи вас в неправді, коли ви промовляєте ці слова, або, навпаки, підтверджуючи, що ви вірні їм. Беріть кожну фразу кожної молитви, користуйтеся нею як правилом, день за днем, тиждень за тижнем, поки не зробитесь такого роду людиною, для якої ці слова є самим життям.
Тепер нам треба розлучитися. Я був безмежно радий розмовляти подумки з вами, тому що ми поєднані молитвою і нашим спільним інтересом до духовного життя. Тож нехай буде Господь Бог з кожним із вас і посеред нас навіки.
І перш ніж ми розлучимося, я пропоную читачеві промовити зі мною одну коротку молитву, яка поєднає нас перед престолом Божим:
"Господи, не знаю, чого мені просити в Тебе. Тільки Ти знаєш, що мені потрібно. Ти любиш мене більше, ніж я вмію любити себе. Дай мені бачити мої потреби, які приховані від мене. Не насмілююсь просити ні хреста, ні розради, лишень стою перед Тобою. Серце моє відкрите Тобі. Покладаю всю надію на Тебе. Ти споглядай потреби, яких я не знаю, споглядай і вчини зі мною з милості Твоєї. Сокруши і підніми мене. Врази і зціли мене. Благоговію і мовчу перед святою Твоєю волею, незбагненним для мене Твоїм майбуттям. Приношу себе в жертву Тобі. Немає в мені бажання, крім бажання сповнити волю Твою. Навчи мене молитися, Сам у мені молися. Амінь".
[закінчення] [перша частина тут…] [а друга тут…]
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 23:17,
