Автокефалія лише від матірної Церкви!
Неділя, 31 травня 2009 р.
Як нащадок православних українців, що емігрували з рідної Буковини до Канади в 1924 році та передали свої цінності своїм дітям, внукам та правнукам, я ніколи не перестав цікавитися і вболівати за долю країни моїх батьків та й скарбу — Св. Української Православної Церкви. У часах темряви й гніту, коли безбожна влада поставила за мету назавжди викоренити ці цінності, православні українці
в Канаді намагалися затримати смолоскип віри національної свідомости для себе і своїх нащадків з вірою та надією, що колись Всевишній може відкрити двері, щоб узяти участь у відновленні цих цінностей в Україні.
Яка ж була наша радість, коли почали падати кайдани і мури, коли стала проявлятися суверенна Україна, а при ній— відновлятися віковічна мрія самоуправної Православної Церкви в сопричастю зо всіма Православними Церквами в світі. Українська Православна Церква в Канаді, що постала в 1918 p., почала оприлюднювати на своїх Соборах від листопада 1947 року, чим вона є, а делегація нашої Церкви, очолена Першоієрархом, Митрополитом Василієм (Федаком), старалася під час своїх відвідин України влітку 1993 р. відвідати осередки всіх православних спільнот в Україні: Українську Автокефальну Православну Церкву, Українську Православну Церкву (Київського патріархату) і Українську Православну Церкву (Московського патріархату). Цьому сприяло те, що наша Церква ще в 1990 р. здобула довгоочікуване благословенне сопричастя з матірною Церквою народу України, на рідних землях і в розсіянні, з Церквою Константинопольською.
Це сопричастя прийняли Духовенство й вірні нашої Церкви, з переконанням, що це не тільки нам, українській діаспорі в Канаді, але й братам і сестрам в Україні допоможе відчинити двері до нормальних відносин з Православними Церквами всього світу. Ця єдність у різновидності, яким Православ’я бачить Церкву, оскільки за природою вона Єдина, Свята, Соборна і Апостольська, створена з різновидних культур та іншомовних спільнот, об’єднана вірою, а особливо взаємною участю у весільній вечері Агнця Божого (Об’явлення 19:9), у Святій Євхаристії.
Прояв зросту зрілости цього бачення ми відчули у відвідинах України Святійшого Патріарха Варфоломія І минулого літа. Ці відвідини нібито відсвіжили надії, що око віри завжди бачило, тобто об’єднання самоуправної Православної Церкви в Україні поволі, поступово та невідмінно здійсниться. Цьому сприяли й слова Патріарха Варфоломія, як і братнє співслужіння в Києві з Патріархом дочірньої Церкви Московської, а також і помітне пом’якшення тону заяв та звернень одне щодо одного з провідників Православної Церкви в Україні.
Історія і події, пов’язані з перебуванням Православної Церкви під опікою молодшої Церкви, Церкви Московської, внаслідок зросту влади Московської імперії, повні сумних спогадів для народу України. Між ними - привласнення історії Київської Руси та Церкви, пониження влади Митрополита Київського, колись екзарха Константинопольського патріарха, навіть до сану Архієпископа (в Київській Церкві, на відміну від візантійської, сан Митрополита вищий від Архієпископа), а головне - використання Церкви як середника закріплення Московської імперії.
Як це добре, що Господь дав нам дочекатися пори, коли матірна Церква, Конст антинопольська, знову в силі зайнятися справою оновлення Церкви-дочки - Української. Українські Церкви діаспори втішаються сопричастям з православними світу завдяки евхаристійному єднанню з Церквою-Матір’ю, моляться і вірять, що остаточно, за допомогою Церкви-Матері, сповниться наша мрія про об’єднану братньою любов’ю самоуправну Православну Церкву в сопричасті зо всіма Православними Церквами.
Цьому могло би сприяти надання автокефалії Українській Церкві Московським патріархатом. Але насправді Московська Церква є молодшою від Київської, і справедливо автокефалія повинна бути надана матірною Церквою - Константинопольською. Томос цієї Церкви 1924 р. чітко вказує на те, і матірна Церква теж це розуміє. Це також запевнило б справжню незалежність від північного сусіда, участь якого в історії України визначалася надзвичайно сумними та трагічними моментами. Тоді могло б зростати справжнє співжиття добрих сусідів. Історія дає багато прикладів того, що добрий сусід на дальший план набагато корисніший, ніж сердитий раб.
Усі проблеми цим не розв’яжуть ся. Оновлення й перетворення світу на Царство Отця і Сина і Святого Духа поки що перебуває лише в ранній стадії, як писав Священномученик о. Олександр Мень, який трудився для оновлення братньої Московської Церкви і за це поплатився своїм життям. У вирішенні цієї проблеми у світі відсвіжиться надія на сповнення справедливої волі Бога та здійснення мрій моїх батьків, дідів і прадідів.
митрофорний протоієрей д-р Ігор Куташ
Українське Слово, 25-31 березня 2009 р. (Канада)
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 09:22,
