Наше майбутнє у духовному воскресінні!
Понеділок, 29 червня 2009 р.

28 червня 1996 року був прийнятий Основний Закон України. На жаль ще не всі громадяни України вважають День Конституції важливим святом. Таке ставлення спричинено тим, що Конституція України, нажаль, працює не на повну силу, більшість конституційних норм і положень все ще залишаються лише деклараціями. Всі ми прагнемо, щоб задекларовані права стали реальністю, щоб люди

почували себе захищеними і впевнено дивилися у майбутнє. Коли кожен громадянин України відчує, що його життя, здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека дійсно визнані найвищою цінністю, тоді ми зможемо з гордістю заявити: Україна стала демократичною державою.

Відзначаючи цими днями цю знаменну дату, редакція сайту “Українська Автокефалія” вирішила запропонувати вашій увазі повчальне і високопатріотичним слово нашого Предстоятеля, котре пропонуємо вашій увазі без значних редакторських правок. Слово було виголошене в церкві Різдва Христового у день святкувань тезоіменитства Блаженнійшого владики Мефодія.

Блаженнійший митрополит Мефодій, Предстоятель УАПЦ:

“…Наше майбутнє у духовному воскресінні!”

“Один народ, одна мова, одна Церква. Цим бажанням жили наші предки, ідучи тернистим шляхом до нинішніх днів, коли воскресає наша Церква, коли воскресає наша Держава. Не може бути держава українською, про яку мріяли наші люди, якщо корінне населення, якому Бог дарував цю землю і повелів бути господарем на ній, перебуває в такій злиденності. Коли державою керують люди яким байдуже до мрій нашого народу. Коли керують зайди, які до цієї землі не мають ніякого права. Які використовують нас як гній, для своєї користі.

Не може бути «українська» греко-католицька церква, «українська» православна церква московського патріархату, і інші - всі «українські». Церква - то є Мати. І не може наш народ мати безліч “матерів”. Вони - мачухи, а Матір - одна, то наша Церква! Вона завжди була скована з нашим народом, з нашою землею, яка довела свою відданість у боротьбі за становлення Помісної Церкви, у боротьбі за утвердження нашої держави, у котрій наші люди були б щасливими. Щоб не потрібно б було їм поневірятись за кордоном, заробляючи на шмат хліба.

Тверезий розум не може зрозуміти як на найбагатшій землях у світі ми не можемо прожити: не можемо забезпечити свою сім’ю, не можемо добитися того, щоб держава розквітла, щоби кожен день нашого життя давав рясний плід добра і для Бога, і для держави.

Якось-так ведеться, що ніби підходимо до кінця і повинні вже “восторжествувати”, але в останню хвилину з’являються нам перепони, що руйнують те, до чого ми тягнемось, і далі ятрять кровоточущу рану розбрату між однокровним народом. І все ж є впевненість, що те, за що ми готові трудитись день і ніч, за що готові на вівтар своїх Церкви та народу віддати все що у нас є, навіть своє життя - восторжествує! Христос воскрес, і без сумніву - воскресне й Україна, тому що вона “теж, за правду полягла”.

Наше майбутнє не у військовій силі. Не в економічному розвитку. Наше майбутнє - у духовному воскресінні. Коли ми роз'єднанні зрозуміємо що ми один народ, який повинен мати одну мову, навіть не може бути й думки, про ще якійсь “державні мови”. Народ який повинен мати одну мову, і одну Церкву - матір для наших людей. І тому, найголовніше, і найбільше ми повинні віддавати наші душі щирій молитві не тільки за себе, але і один за одного, просити Бога, щоби схилив Свою милість до нас, так як Він силяв її до наших предків.

Просити, щоби доля наша стала кращою, щоби всі діти повернулись до своїх родин, щоби їхня праця була тільки на славу Богу і на користь нашому народу. І якщо ми будемо щиро молитись, то без сумніву - Бог буде на нашому боці! А Він утримує у свої владі не тільки життя кожного з нас, але й кожної держави. Ви вдумайтесь про те, як Бог опікується нами, як піклується про нашу землю, і про наш народ. Які б навколо України були могутні імперії, навіть Радянську згадайте,- і вони зникли. Про багато з них навіть у пам’яті не залишилось згадки. А Україна нічого не мала окрім хижих сусідів, які постійно нищили кордони, захоплювали землі, духовно нищили наших людей намагаючись зробити їх не українцями, а богзна-чим.

Людина яка зраджує свою віру, яка заради легшого життя переходить в найми до сусідів - вона не має ніякого виправдання ні в очах Божих, ні в очах людських. Доля їх страшна, і вони це зрозуміють. Вони зрозуміють, що зраду приймають, але зрадниками - гидують. На жаль такої зрадницької породи багато є серед нас. Є вона і в церковнім середовищі. І страшно, коли підростаюче поколінняне має з кого брати приклад. Коли дуже мало є людей жертовних, які любили б Церкву і вінець творива Божого - Людину, люблячих і ту землю, яка дарована Богом для нас. Ми не проти інших національностей! Якщо вони хочуть ділити з нашим народом і наші печалі і наші радості - то ми завжди раді відчувати їхню близькість нам, і віддавати їм те, що вони від нас хочуть - нашу повагу і нашу любов.

Скажіть, як може нормальна людина дивитись на те, що при владі є люди, які навіть не хочуть говорити на державній мові? Як можна дивитись на те, що за останні роки історії нашої Держави до нас прийшли сім мільйонів чужинців? До нас, до нашої землі усякі : чорні, жовті, зелені - які хочете! І за маленьким винятком - ніхто з них не вчить української мови, ніхто з них не йде працювати : дикі співи, наркотики, блуд, - оце все, що вони нам несуть. А наші ж люди змушені залишати Україну. Без сумніву, що Церква не може залишатись байдужою. Тому що зникає наше майбутнє. Якщо так продовжиться, то такі “проповідники” в Києві під захистом мера міста будуть учити українців як їм жити.

Як можуть представники нашої влади нагороджувати українськими орденами так духовну потвору? Мільйони українців бачили як його тут “рукопокладав” аферист з Прибалтики, котрий так відкрито і заявив : ” - ми вас ставимо тут, щоб ви змінили політичну ситуацію в Україні”. Його завдання - знищити Україну. І от цьому гаду дають грамоти, нагороджують, в Києві його потворним лицем покриті усі вулиці. Українській Церкві, нашій Церкві, метра землі не дали. А цьому аферисту, якого вигнала Росія, Білорусія, якого не допускають в Західні країни мер подарував шість гектарів! А наших людей немає уже де й поховати!

Нам дали в Заліщиках під монастир руїни палацу, там є трохи землі, та стара електростанція. І ми не можемо відкрити монастир, тому що там є декілька будівель в котрих розміщено місцевий дитячий табір. Але в цьому році - грошей нема, щоб оцей табір утримувати. А цьому чорту, котрий вже й і у Тернополі відкрив свою підпільну організацію віддали оцей табір для того, щоб він там зводив людей. Отака справедливість в нашій державі. Отаку владу має наша Нація. Ніхто нас, браття і сестри, не буде захищати. Ви гляньте в історію: жодного сусіда у нас не було, який би став на захист нашого знедоленого народу. Всі грабували, та й і нині готові далі нас розривати на шматки. І тому пам’ятаймо - наше спасіння - в наших руках! А наша Церква і повинна стати саме тією розчиною, що посилює духовні сили нашого народу, вчити і закликати його працювати для того, аби Правда Божа, правда нашого народу восторжествувала!

Я щиро вдячний усім вам, зате що ви сьогодні зібрались щоби прославити святого Мефодія, мого небесного покровителя, і разом з тим привітати. Я щиро вдячний за цей ваш духовний подвиг, і можу тільки сказати одне : щоб там нас не очікувало попереду, я завжди буду йти тим шляхом, по якому йшов працюючи і для своєї Церкви, і для своєї держави. Ніхто не зможе мене змусити звернути з цього шляху. Якщо навіть я б і залишився сам, як все одно буду боротись. Я буду говорити те, про що всі ці роки щоденно я говорив і свідчив своїм життям.

Я вірю, що відношення до нас буде іншим. І воно уже кардинально змінилось. Але на жаль, наближаються вибори, і ми не знаємо кого Воля Божа поставить керувати Україною. Але пам’ятайте, що Бог прислухається до наших молитов. Якщо будемо просити те, чого потрібно і Церкві і нашому народу, то так і буде! Бог і поставить таку людину. Я з сумом, і навіть острахом дивлюся в наше недалеке майбутнє. Я не закликаю вас за когось конкретного голосувати. Я сам не знаю хто зробить те, що потрібно зробити. Але я вам наведу приклад про нашого Президента. Коли перші чотири роки він робив те, що інші хотіли, тоді і всі кричали йому “Осанна”, особливо на нашій Галичині. Але коли Президент зрозумів, що Україні треба своя Церква, то погляньте, як агресивно Галичина стала до нього відноситись. Уже він і “бджоляр”, і ще якимись словами обзивають, а на себе не дивляться, бо лжеукраїнці! Хоча і напялюють на себе і сорочку, але насправді вони ніколи не були патріотами і не будуть. Як вони показують свою ненависть і агресію!

А я вам хочу сказати, що ні один президент не зробив те для України, що зробив Віктор Андрійович. Він повернув нам історію, може й страшну : Голодомори, Биківня, і подібні. Але він і показав нам що нас чекає, якщо ми в своїй державі і далі будемо такими пасивними. Буде біда, коли всілякі невігласи будуть вказувати нам як будувати нам Україну. Недаремно в народі ж говорять, що євреї будують Ізраїль, а жиди - Україну. Якщо буде таке будівництво, то нічого доброго нас не чекає.

І ось я хочу зазначити, що не дай Боже, якщо Віктора Андрійовича не буде. Рік-два-три, і ви побачите, як уся українізація зникне. Перестануть в державних установах говорити на рідній мові, вся українська культура стане нікому не потрібною, вона й зараз через силу пробивається, нічого не буде видаватися українською мовою. Навіть при радянській владі в десятки і сотні раз більше друкувалось української “серйозної” книги. А зараз - мізерні екземпляри кидають нам як подачку. А якщо навіть українська мова, то ви прочитайте, - там все антиукраїнське! Тож я бажаю Віктору Андрійовичу, поки в нього є час, а все в руках Божих, щоб він продовжував те, що я з сумом констатую після нього ніхто не буде продовжувати. Нікому нічого українське не потрібне. Жменька інородців та іновірців про яких говорять : “жыл в лесу, молился колесу”, і зараз вони вчать український народ як вони повинні жити, яку вони повинні сповідувати релігію, і якою мовою вони повинні молитися.

Ви уявіть собі: Київ, - це серце України, і воно повинно битися в такт з усією Україною, а там керує людина антиукраїнська! Той сьогодні українець, а завтра - росіянин, жінка - вірменка, а діти грузини. Бог йому одкровення дає. Отакий чоловік психічно хворий. А як він ненавидить нашу Церкву! Його аж трясе коли він про нас лише чує. І от така особа головна у Києві. І як мордують той народ у Києві - нам тільки й жахатися залишилось. Тому я до вас звертають ще раз з закликом до посиленої молитви. Будемо щиро, з любов’ю молитись за своїх людей, будемо молитись за те, щоби ця земля давала такий щедрий урожай, щоби всі ми жили в багатстві і духовній свободі.

Є такий політик, він сам поляк-єврей, солідні книги випускає. У двох президентів був радником по Східній Європі. Так ось він просто сказав: “Якщо хоча б частина віруючих людей однієї країни буде належати до духовного центру за межами цієї країни хоча б на 20%, то така держава не зможе відбутись.” Про яку ж державу ми можемо говорити? Одні “щирі українці” б'ють поклони Ватикану. А ви загляньте в історію: коли Ватикан щось доброго зробив для України і її народу? Інші моляться на “Білокам’янну”: а вона також не хоче для нас добра. Тому, що її власні інтереси для неї набагато важливіші. І інші і інші…

А сектанти.. Ви уявляєте, жменька якихось приїжджає, і уже через рік у них будовані величезні будинки, вони розвертають шалену діяльність. А ми - нічого не можемо, тому що звідтіля течуть ріки брудних грошей. І тільки з однією ціллю - роз'єднати наш народ релігійно, по-живому покремсати, щоб ми не були народом. Їм же наплювати на святого князя Володимира, на історію України. Вона для них - чужа. Вони з неї сміються. А для нас це - живе, це наше тіло, це наша кров. Хіба ж можемо ми зрадити своїх предків, і прийняти те, що веде нас просто у низ і погибель.

Я вдячний вам, отці, за ваші привітання. За ваші добрі слова, за ті побажання які я чув. Якщо вони сповняться, то я ще дуже довго буду жити. Встаючи ранком я говорив, і завжди те говорю : Боже, Ти сотворив і Церкву наш народ - вони непереможні. Але я вже маючи шістдесят років не хочу переживати як на очах буде гинути наша держава, бо і таке може відбутись. Я не хочу переживати як буде нищитись наша Церква. Я завжди прошу: “Боже, забери мене перед тим, що може відбутись на нашій землі і по нашій провині”.

Наближаються вибори, подумайте, і якщо будете радити людям, то радьте виходячи з інтересів і Православ’я і виходячи з інтересів нашої Української Самостійної Держави. Нехай Бог помагає вам. Нехай він простягає над вами Свою спасительну руку, веде вас по тій дорозі, по бурхливому морі житейському, що приведуть вас до тієї мрії, до якої йшли усі наші славні попередники.

Благословення Господнє на вас! Слава Ісусу Христу!

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 04:35,