Не журіться завтрашнім днем
Субота, 27 червня 2009 р.
«Не журіться завтрашнім днем: завтрашній день, турбуватиме сам про себе. Доволі дневі його лиха», Такими словами Христос закінчив Свою бесіду, в якій перестерігав, щоб не турбуватися своїм життям, їдою, напитком, одежею та всім дочасно, а радше шукати понад усе Царства Божого. Кожний день приносить свої лиха, клопоти, драми, тягарі, і їх в тому дні треба належно виконати,
перенести чи розв’язати проблеми. А кожний день має того всього доволі; тим то не треба журитися наперед, і то з різних спонук, як от: а) Нинішній день має доволі своїй лиха, щоб іще журитися іншим днем; б) Той інший день ще до нас не прийшов, а, може, й не прийде; в) Якщо прийде, тоді Бог у свій час подасть потрібну поміч; г) Наша журба про завтрашній день і так нічого не поможе, а радше пошкодить.
Коли Христос каже не журитися завтрашнім днем, то це означає, що не треба завдавати собі без потреби терпінь, бо кожна журба спричиняє біль. Однак тою порадою Христос не звільняє нас від праці, особливо від розумної і планової праці. Це не є ніяка журба, навпаки, було б лінивством і невторопністю закласти руки, мовлячи, пощо те все, хай буде що хоче! Так поводитися, означає попадати у нерозумний фаталізм і песимізм. Ніхто бо не хоче терпінь задля самих терпінь, тим-той не викликається їх штучно. Чи здорова людина лягає на ліжко в шпиталі, стогне й плаче, бо за пів року прийде якась хвороба?
Якщо нинішнє лихо й терпіння має свою якусь причину, то завтрішнє і будуче її не має, хіба лиш у фантазії. Скільки разів здійснилися ваші припущення? Чи ми докладно передбачили те, що нам сьогодні сталося з усіма обставинами: з ким, як, і де? Коли глянемо на наше дотеперішнє життя, чи воно було тим, яким, ми його передбачували? Чи, навпаки, не є воно в більшості переповинене несподіванками? Якщо людина мусіла б усе передбачити і про все подбати сама, де ж тоді Боже Провидіння?
Ми ще можемо, якщо маємо добру пам’ять, знати про наше минуле, але будучого — ніяк. Тому кожна людина може списати історію свого життя, але не пророчі твори; бо писати історію належить до людей, пророцтва — це Божа справа. Те, що минуло, лишається в пам’яті; теперішнє находиться в наших руках; а будуче в Божих руках. Минуле до нас уже не належить; теперішнє має свій хрест, але й свою ласку, а будуче ще до нас не належить.
Нинішнє лихо вчора видавалось нам великим і понад силу нашу. Так і сьогодні нам виглядатиме завтрішнє лихо. Та, як учора ми були іншими, ніж сьогодні, так і завтра будемо інші, ніж сьогодні, тобто будемо скріплені нинішньою ласкою.
Божа воля, це не сліпа сваволя, як у людей, але виплив Божої істоти, яка є любов’ю. Тому Господь бажає нам дати завжди лише добро, навіть тоді; коли посилає нам хрести терпіння.
Отож найкраще поступимо, коли здамося в усіх обставинах нашого життя з повним довір’ям на Господа Бога. Так, наприклад, робив Давид, який кликав: «До Тебе, Господи, я прибігаю, не дай мені осоромитися повіки, у твоїй справедливості возволь мене! Спаси мене притьмом. Нахили до мене Твоє вухо. Будь скелею прибіжища для мене, твердинею міцною, щоб мене урятувати! Бо ти скеля моя й твердиня, і ради імені Твого веди мене та керуй мною» (Пс. 31, 1—4): «Я ж возову до Бога, і Господь мене врятує. Увечері й уранці, й опівдні хвалитиму й стогнатиму, і мій голос Він почує». (Пс. 55).
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 07:14,
