Преподобний Амвросій про католицькі єресі / ч.2
Неділя, 20 вересня 2009 р.
Ознака Вселенської Церкви на Вселенських Соборах св. отцями означена цілком іншою, тобто соборно слід: вірувати в єдину, святу, соборну і апостольську Церкву, а не просто у вселенську, чи повсюдну церкву. Римська Церква хоч і має всюди в світі своїх послідовників, та, оскільки не береже свято соборних і апостольських постанов, а ухилилася до нововведень і неправдивих мудрувань, то зовсім не
належить до Єдиної, Святої і Апостольської Церкви.
Також досить помилково вважають прихильні до латинян, ті, хто думає по-перше, що після відпадіння західних від Православ’я, мовляв, у Соборній Церкві ніби чогось бракує. Ця нестача давно замінена премудрим промислом - заснуванням на півночі Православної Церкви Руської. По-друге, ніби-то заради колишнього старшинства і заради численності Римської Церкви Православна Церква має потреби в поєднанні з тою. Але одне - суд людський, а інше - суд Божий. Апостол Павло чітко каже: “яка спільність у світла з темрявою?” (2 Кор. 6, 14) - тобто що світло істини Христової з темрявою ересі ніколи поєднуватися не може. Латиняни ж своєї єресі полишити не хочуть, і опираються, як свідчать про них слова Василя Великого, що сповнюються на ділі протягом стількох століть: “істини вони не знають, і знати не бажають; з тими, хто проголошує їм істину, вони сперечаються, а самі утверджують єресь “, як сказано вище.
Прихильні до латинства замість цього мали б краще розмірковувувати про сказане у псалмах: “я громаду злочинців зненавидів” (Пс. 25, 5), і пошкодувати за тих, хто заради першості і сріблолюбства, та інших світських цілей і вигод, збурювали ледь не весь сесвіт за допомогою інквізиції та лукавих єзуїтських підступів, і досі збурюють і ображають православних в Туреччині через своїх місіонерів.
Місіонери латинські не дбають навертати до християнської віри природних турків, а намагаються спокушати з істинного шляху православних греків і болгарів, вживаючи для цього різні недоброчесні кошти і задуми. Чи не лукавством це є, і чи це не злісне лукавство? Чи розсудливим було б шукати поєднання з такими людьми? З цієї ж причини чи варто дивуватися уявній ревності та уявній самовідданості цих діячів, тобто латинських місіонерів і сестер милосердя? Це просто жалюгідні подвижники. Вони прагнуть не до Христа навертати і приводити людей, а до свого папи.
Що ще відповісти на питання: чи можуть Латинська Церква та інші віросповідання називатися Новим Ізраїлем і спасительним ковчегом? і як сприймати Євхаристію цієї Римської Церкви? Новим Ізраїлем може називатися тільки Церква правовірна, а пошкоджена єретичними мудруваннями не може. Св. апостол Іоан Богослов каже: “із нас вони вийшли, та до нас не належали. Коли б були належали до нас, то залишилися б з нами; але вийшли, щоб відкрилось, що не всі вони наші” (1 Ів. 2, 19).
І св. апостол Павло каже, “єдиний Господь, єдина віра” (Еф. 4, 5), тобто єдина віра істинна, а не будь-яке вірування добре, як нерозважливо думають ті, що відокремилися від єдиної істинної Церкви, про яких св. апостол Юда пише: “за останнього часу будуть глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями та безбожністю. Це ті, хто відлучується від єдности, тілесні, що духа не мають” (Юд. 18, 19). Тому як чужих духові істини назвати Новим Ізраїлем? або як будуть для когось притулком спасительним, якщо і те й інше не може відбуватися без благодаті Св. Духа.
У Православній Церкві є віра, що хліб і вино в таїнстві Євхаристії пресуществляються закликанням і находженням Св. Духа. А латиняни, як сказано вище, визнали непотрібним це закликання, і виключили його зі своєї літургії. Отже, розумний - сам, нехай розуміє про Євхаристію Латинську.
Ще питання: якщо, як сказано, крім Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви, якою називається і є Церква Православна, таким сумнівним є спасіння інших віросповідань: то чому ж у Росії не проповідується відкрито ця істина? На це відповідь дуже проста і ясна. У Росії допущена віротерпимість і іновірці нарівні з православними посідають в нас важливі посади: керівники навчальних закладів здебільшого є іновірцями; начальники губерній і повітових міст часто бувають іновірцями: полкові та батальйонні командири - нерідко є іновірцями. Скрізь, де лиш почне духовна особа відкрито проповідувати, що поза Православною Церквою немає спасіння, сановиті іновірці образяться.
Від такого стану російське православне духовенство і отримало ніби навик і вкорінену властивість говорити про цей предмет ухильно. А можливо дехто, з тієї ж причини, і від повсякчасного поводження з іновірцями, а більше від читання їх творів, почали і думати поблажливіше щодо надії спасіння та інших віросповідань. Незважаючи на дух лагідності та миролюбності і терпіння Православної Церкви та її пастирів і послідовників, на Заході видано в попередні століття прихильниками різних християнських віровчень, переважно ж видається в наші часи така безліч книг проти вчення Східної Церкви, що їх важко було б навіть перечитати, не тільки оцінити за достоїнством.
І хоч такі книги взагалі наповнені наклепами, байками, осудом, очевидними вигадками і неправдами, особливо ж розумовими отруйними хитросплетіннями, з очевидною метою створити в Європі дух, ворожий Східній Церкві, особливо нашій батьківщині, і, похитнути віровчення нашої Православної Церкви, спокусити її послідовників із шляху істини: але оскільки вони видаються під привабливими назвами, в приємних формах, з такою типографічною охайністю, що немов би мимоволі приваблюють цікавість читачів, то звичайно і в нашій батьківщині, куди ці твори проникають темними шляхами, знайдеться немало тих, хто, маючи поверхневе поняття про предмети християнського вчення, не можуть не захопитися думками супротивними істині.
Особливо озброїлися тепер проти православних письменники Латинської Церкви, проголошують панування свого папи і окремої Римської Церкви над всіма урядами і окремими Церквами і народами світу; переважно ж в цей час переймаються цим єзуїти у Франції, які, користуючись поширеним розповсюдженням французької мови, посилюють з якоюсь гарячковістю діяльність, за допомогою творів цією мовою, щоб насадити повсюдно свій спосіб думок, супротивний віровченню та ієрархічній будові Східної Церкви, - не шкодуючи для цієї мети найжахливіших вигадок, очевидних неправд і безсовісного спотворення історичних істин. Багато хто з православних освічених, читаючи ці твори французькою мовою, і не читаючи своїх російською про православне віровчення, легко можуть повірити, йдучи за неправдою замість істини, якої вони добре не знають.
Бажаючому детально знати ті причини, з яких папісти так далеко ухилилися від православ’я, корисно прочитати твір, що вийшов нещодавно, про стосунки Римської Церкви з іншими церквами - Авдія Востокова*. В цій книзі в 2-ій частині є особливо чудові місця про присягу латинських єпископів своєму папі та про наклеп папістів на православних, с. 49, 60 і 137.
Переклад українською мовою - сайт Uaoc.Net
Закінчення. Початок дивіться тут: Преподобний Амвросій про католицькі єресі / ч.1
Подається за виданням : "Преподобний Амвросій Оптинський. Відповідь прихильним до Латинської Церкви. Про несправедливе величання папістів хибною гідністю їх Церкви".
* Цей твір преподобного Амвросія писано ним наприкінці п’ятдесятих років XIX століття.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 11:16,
