"Українська Автокефалія" [зеркало на blogger.com]

Site menu:

Вітаємо! | Сайт УАПЦ | Країна Божої ласки | Фотоальбоми

 

Святитель Миколай Сербський. Молитви на озері
Четвер, 30 квітня 2009 р.

Чи є, людино, день і з всіх прожитих, щоб ти за ним жаліла і хотіла повернути? Той день приваблював тебе немов коштовний шовк, наставши ж - вмить зробився павутинням. Жадала ти його мов чашу, повну меду – отримала лиш гіркоту і сморід. Вони ж бо є обман і гріх. Поглянь на їх оманливий дзеркальний блиск під місячним промінням. Та тільки-но твої минають дні – то розбиваються тонкі скляні крижини льоду,

і ти бредеш водою та в багні.

Чи може бути званий днем той час, який обмежений немов ворітьми вечором і ранком?

Мій Боже Світлодавче, лиш за єдиним днем моя душа обманом змучена сумує: за днем без тих воріт. За днем Твоїм, коли я був з Тобою.

Чи справді є у нас такі щасливі дні, щоби за ними шкодувати? Якщо згадаєш все своє солодке у житті – то що із них тобі принесло більше гіркоти? Тепер же ти з огидою сприймаєш своє колишнє щастя.

Існують у житті лише моменти щастя, та й то – щоб через смуток в тобі оживити пам'ять про щастя справжнє – те, коли перебували ми у лоні Того, Хто Джерелом є щастя. Щоб пробудитися тобі та визволитися із полону царства лжі тобі дається вік скорботи.

Господи, Господи, моє єдине щастя, чи Ти вже зготував для мене пристановище на відпочинок від тривалого шляху?

Господи, вічна моя молодосте, омий очі мої, щоб їм засяяти від сонця яскравіше.

Ти сльози праведного обережно підбираєш, щоб ними освіжити світ.

Дивіться також:

• Святитель Миколай Сербський. Молитви на озері 1
• Святитель Миколай Сербський. Молитви на озері 2
• Коротка історія Сербської Православної Церкви

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 22:32, , links to this post

Папа Римський перепросив канадських індіанців

Папа Римський Бенедикт XVI під час зустрічі з вождем канадської Асамблеї Перших націй попросив пробачення за участь католицької церкви в насильницькій асиміляції дітей-індіанців у Канаді. “Від себе особисто і від церкви прошу вибачення за те, що було”, цитує Папу Римського AFP. Мова йде про спеціальні інтернати, в які з 1870-х до 1970-х років насильно відправляли канадських індіанців у віці 7-15

років (причому з 1920 року проходження курсу в інтернаті було загальнообов’язковим для всіх індіанців). Повністю систему інтернатів ліквідували лише в 1998 році. Даними навчальними закладами, як правило, керували представники християнської церкви.

В інтернатах дітям забороняли говорити на рідних говірках і сповідувати місцеві релігії, їх фізично карали і примушували до важкої праці. Іноді учні ставали об’єктами сексуального насильства з боку вчителів. Рівень смертності юних індіанців, які вступили в школу, в деякі роки сягав 60 відсотків.

У 1996 році урядова комісія з'ясувала, що система інтернатів завдала непоправної шкоди багатьом поколінням корінного населення і їх культурі. За підрахунками влади, навчання в цих школах пройшли близько 150 тисяч чоловік. Для організації компенсаційних виплат колишнім вихованцям було організовано фонд в обсязі, еквівалентному 1,9 мільярда доларів США.

Нагадаємо, в червні минулого року прем’єр-міністр Канади офіційно перепросив канадських індіанців, які постраждали від системи шкіл-інтернатів для корінного населення, яка діяла в країні.

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 10:38, , links to this post

Митрополита Володимира все влаштовує?

Митрополит Київський Володимир вважає, що Українська Православна Церква сьогодні не має потреби в зміні статусу самокерованої Церкви в складі Московського Патріархату. “На сьогодні розмови про зміну існуючого канонічного статусу Української Православної Церкви неактуальні, оскільки не сприяють зміцненню єдності нашої Церкви, а можуть спричинити нові поділи”, - сказав Владика в інтерв’ю газеті

“Нова”. “Статус же в Української Православної Церкви повинен бути таким, яким його хоче бачити вся Церква: і духівництво, і церковний народ. А серед вірних сьогодні немає єдності думок щодо цього питання, тому розуміємо, що форсування подій призведе лише до посилення розколів серед православних”, - вважає Митрополит Володимир.

Журналісти газети також запитали його, чи сприяє політика Віктора Ющенка подоланню розколу в українському Православ’ї.

“Я щиро вдячний президентові за повагу до Церкви і невтручання в наші внутрішні справи. Мені зрозуміле його бажання відновити єдність Української Церкви. Однак я впевнений, що держава і політики, бажаючи допомогти Церкві, не повинні ігнорувати думку самої Церкви та її правила. В нашій країні, на жаль, влада сама розробляє і намагається реалізовувати “сценарії об’єднання”, навіть не порадившись із Церквою”, - відповів Митрополит Київський.

“Що ж до чиновницької традиції відвідувати на Пасху чи на Різдво різні храми різних конфесій, яка закріпилася після падіння атеїстичного режиму, то я вважаю її пережитком пострадянської епохи. Кожен має знати, до якої церкви він належить і парафіянином якого храму є. І мер, і прем’єр, і президент”, - також зазначив Предстоятель Української Православної Церкви.

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 09:20, , links to this post

Релігійність в США: церковний «шведський стіл»?

США — країна новонавернених: приблизно половина дорослих американців (за різними опитуваннями - від 47 до 59 відсотків) хоча б раз у житті міняє віросповідання. Як правило, це описується як поступовий відхід від наївної дитячої віри. Але причини цього неоднакові в католиків, у протестантів і в тих, хто не причисляє себе до жодного віросповідання. Зазвичай католики йдуть зі своєї Церкви тому, що

перестали поділяти її вчення. Протестанти змінюють одну конґреґацію на іншу просто залежно від особистих обставин. А в «ті, що не визначилися» йдуть звичайно не тому, що зневірилися в Богові, а через розчарування в конкретних релігійних лідерах та інституціях. Такі відомості подає Дослідницький центр П’ю.

«Сучасна релігійність — це “богослов’я шведського столу”, — каже Майкл Ліндсей, фахівець із соціології релігії з Університету Райса. — Це криза організованого, церковного християнства, що широко розкриває парадний вхід для навернених, а для виходу відводить непримітні дверцята з чорного ходу».

«Хочете подивитися, як справді працює вільний ринок? Подивіться на конкуренцію релігій в США», - підтримує його Луїс Луґо, директор Форуму П’ю.

Дослідницький центр П’ю в 2007 році провів дослідження «Текуча віра: Зміни в релігійному самовизначенні американців» на основі опитування 35 тисяч осіб. Тоді з’ясувалося, що 44% американців пішли з тої віри, в якій виросли.

В 2009 році 2800 респондентів було опитано знову, зосередившись на тих, хто різко змінював віру: колишніх католиках, що були протестантах, на тих, хто перейшов з однієї протестантської конґреґації до іншої, і на тих, хто виріс у нецерковних родинах, а нині належать до певного віросповідання. Виявилося, що релігійна «текучість кадрів» навіть більша, ніж припускалося: принаймні кожний шостий з тих, хто нині належить до віри свого дитинства, полишав її, але згодом повернувся. Майже дві третини з тих, хто був вихований у католицтві чи протестантизмі, а тепер ні до якого віросповідання себе не прираховує, міняли віру щонайменше двічі. 32% колишніх протестантів, а нині нецерковних, сказали, що змінили віросповідання три рази або більше.

Релігійні пошуки пов’язані також з віком. Більшість тих, хто покинув віру свого дитинства, зробили це до виповнення 24 років, а до своєї нинішньої віри прийшли до 36-річного віку.

Тих, хто в підсумку залишився поза будь-якими деномінаціями, стає все більше: тепер «нецерковними» називають себе 16% американців, і 7% виросли в нецерковних родинах. При цьому атеїстів і агностиків всього 4%, а третина «нерелігійних» відверто кажуть, що просто не знайшли собі релігії за власним смаком.

Джон Ґрін, політолог з Екронського університету (штат Огайо), називає більшу частину «нецерковних» «невдоволеними споживачами». «Більшість з них не має нічого проти релігії в принципі. Їм просто не сподобалася та віра, яку вони поділяли або ж вони зневірилися в її вченні», — пояснює він.

Приблизно половина «нецерковних» вважає прихильників організованих релігій лицемірами, людьми нещирими та неглибокими. Багато хто також думає, що всі Церкви приділяють занадто багато уваги всіляким правилам, або вважає, що релігійні діячі занадто люблять гроші і владу. Близько чверті колишніх католиків полишили свою Церкву в тому числі через скандал зі спокушеннями малолітніх представниками католицького духівництва.

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 09:17, , links to this post

Про “Харківсько-Полтавську єпархію УАПЦ (о)”
Середа, 29 квітня 2009 р.

Оскільки колишній клірик УАПЦ у єпископскому сані Ігор Ісіченко і далі продовжує свою розкольницьку та антицерковну діяльність вперто представляючи себе членом законної УАПЦ, редакція сайту “Українська Автокефалія” вважає за доцільне опублікувати Заяву прес-служби УАПЦ з приводу утворення “Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (оновленої)” датованою 2006 роком - роком утворення та реєстрації

цілком нової псевдоцерковної структури, що нині діє в Харківській, Київській та деяких інших областях України.

Заява прес-служби УАПЦ

Як повідомили ЗМІ, 29 березня 2006 р. Державним департаментом в правах релігій Міністерства юстиції України було зареєстровано статут нового релігійного об'єднання – «Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (оновленої)». Таким чином відбулося остаточне – формально-юридичне закріплення – відходу від Української Автокефальної Православної Церкви заштатного архієпископа Ігоря (Ісіченка) та його прихильників, які впродовж 2003-2006 років перебували у ізоляції від церковної більшості. Розглянемо цю подію з декількох точок зору: 1) канонічної, 2) еклезіологічної; 3) внутрішньої ситуації в УАПЦ та інтересів автокефального руху в Україні в цілому.

Канонічний аспект. Не визнаючи над собою влади Архієрейського собору УАПЦ та предстоятеля УАПЦ, обраного Помісним собором 2000 р., архієпископ Ігор неодноразово заявляв, що він та його клірики входять до складу Вселенського патріархату, перебуваючи під омофором митрополита УПЦ в США та УАПЦ в діаспорі Костянтина. Проте, незважаючи на неодноразові прохання єпископату УАПЦ документально підкріпити такі твердження, архієпископ Ігор цього не зробив. Як можна легко зрозуміти, таких документів просто не існує. Це пояснюється тим, що рішення про прийняття кліриків, які перебувають на території України, в юрисдикцію Константинопольського патріархату, належить до компетенції Святішого Патріарха Варфоломія та Священного Синоду Константинопольського патріархату, а не першоієрарха УПЦ в США, якому доручена духовна опіка над православними громадами в США та західній діаспорі.

Однак реальний стан речей зовсім інший. До складу «Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (оновленої)» входить один єпископ (заштатний архієпископ Ігор Ісіченко). Рішенням Архієрейського собору та Патріаршої ради УАПЦ від 9 квітня 2003 року відсторонений від управління Харківсько-Полтавською єпархією УАПЦ та заборонений в священнослужінні до покаяння (див.: Протокол засідання Архієрейського собору і Патріаршої ради УАПЦ від 9 квітня 2003 р.). Тому єпископат УАПЦ уникає євхаристійного та молитовного спілкування з архієпископом Ігорем.

Так само чинить і єпископат УАПЦ в діаспорі, включно з Митрополитом Костянтином, який не лише не підтвердив того факту, що архієпископ Ігор знаходиться у його юрисдикції та уповноважений представляти його інтереси в Україні, але й систематично уникає співслужіння з ним. Отже, з канонічної точки зору, новоутворена «Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ (оновлена)» є канонічно несамодостатньою церковною структурою та перебуває в повній канонічній ізоляції від православного єпископату в Україні та світі. Адже на сьогодні не існує жодного православного єпископа, котрий би був згідний співслужити з архієпископом Ігорем. Водночас, з точки зору православного вчення про Церкву, будь-який єпископ, що звершує Святу Євхаристію, робить це не самостійно, а у співслужінні з вселенським православним єпископатом.

Отже, не зважаючи на те, що архієпископ Ігор позиціонує свою структуру як «Помісну частину Єдиної Святої, Соборної і Апостольської Церкви, головою якої є Господь наш Ісус Христос» (пункт 1.1 статуту ХПЄ), насправді вона є канонічно неповноцінною структурою, яка навіть не може самостійно поставляти для себе єпископів (оскільки для здійснення єпископської хіротонії необхідна участь двох або трьох єпископів).

Еклезіологічний аспект. Як свідчить церковна історія, тривале перебування в ізоляції від церковної більшості може вплинути на догматичну свідомість та психологію відокремлених таким чином, що в їх середовищі виникають та поширюються своєрідні еклезіологічні ідеї, які несумісні зі загальноцерковним Переданням. В середовищі УАПЦ (о) такі ідеї вже виникли давно. Аналіз богословських публікацій архієпископа Ігоря свідчить, що в них не містяться твердження, які могли б вважатися однозначно єретичними. Водночас деякі твердження архієпископа Ігоря свідчать про те, що він не має чіткої догматичної свідомості, а деякі з них можуть вважатися такими, що стоять на межі єресі.

Зокрема, це стосується концепції архієпископа Ігоря про «чисту Церкву», яка нагадує сучасну редакцію єресей IV століття (рух так званих «кафарів» або «чистих»). Існує реальна загроза еволюції догматичної свідомості Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ (о) у бік ідеології, котра вже відома в церковній історії як єресь кафарів. УАПЦ (оновлена) може перетворитися на новий сектантський рух всередині Церкви, стати рухом новітніх оновленців, які будують свою «нову» Церкву, руйнуючи давні догматичні та канонічні традиції Православ'я.

Внутрішня ситуація в УАПЦ та інтереси автокефального руху в Україні. Юридичне оформлення відокремлення від УАПЦ групи архієпископа Ігоря може позитивно вплинути на внутрішню ситуацію в УАПЦ, оскільки протягом багатьох років дії архієпископа Ігоря не були витримані у руслі канонічної дисципліни та ширили в УАПЦ анархічні, відцентрові тенденції.

Водночас це зашкодить інтересам автокефального руху в Україні в цілому, оскільки недруги української церковної ідеї будуть тлумачити маргінальну УАПЦ (о) Ігоря Ісіченка (до якої за найоптимістичнішими прогнозами належить біля 20-30 парафій) як четверту православну юрисдикцію в Україні. Таким чином УАПЦ (о) стане чинником, котрий буде дискредитувати автокефальний рух в Україні як в очах її власної православної громади, так і в очах Світового Православ'я і, перш за все, Вселенського патріархату.

Патріархія Української Автокефальної Православної Церкви висловлює свій смуток з приводу виникнення чергового розколу в автокефальному русі України та підносить молитви до Господа, аби Він привів Українську Православну Церкву до єдності у єдиній Помісній Православній Церкві.

Прес-служба Української Автокефальної Православної Церкви.
13 травня 2006 року Божого

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 23:17, , links to this post

Завтра : мученика Симеона та інших

Священномученик Симеон, єпископ Перський, постраждав під час гоніння на християн від перського царя Сапора II (310 - 381). Він був єпископом міста Селевкії - Ктезифона. Проти святителя звели наклеп щодо зв’язків з грецькою державою й ворожими діями проти перського царя. В 344 році цар видав указ, за яким на християн було накладено важкий податок. Коли окремі з них відмовилися його

платити (це було подано як бунт), цар розпочав жорстоке гоніння на християн. Святого Симеона як мнимого ворога перського царства привели на суд у залізних кайданах разом із двома пресвітерами-мучениками Авделаєм і Ананією. Святий єпископ навіть не вклонився цареві. Той запитав, чому він не віддав йому належної шани. Святитель відповів: “Колись я кланявся твоєму сану, тепер же, коли я приведений для того, щоб зректися свого Бога й відступити від власної віри, мені не личить тобі кланятися”.

Цар почав переконувати його поклонитися сонцю, інакше він погрожував зовсім винищити християнство в країні. Але ні переконування, ні погрози не похитнули мужнього святителя, і його повели у в'язницю. Дорогою святителя побачив євнух Усфазан, колишній наставник царя. Він встав і поклонився єпископові, але святитель відвернувся від нього й докорив у тому, що він, будучи християнином, зі страху перед царем поклонився сонцю. Євнух всім серцем покаявся, змінив дорогу одежу на грубу і, сидячи коло дверей палацу, гірко плакав: “Горе мені, як я стану перед Богом моїм, Якого я зрікся? Он - Симеон, і той відвернувся від мене!”

Цар Сапор довідався про сум свого улюбленого вихователя і запитав його, що сталося. Той прямо сказав цареві, що гірко кається у своєму відступництві й не буде більше поклонятися сонцю, а тільки Єдиному Правдивому Богові. Цар здивувався такій раптовій рішучості старця й лагідно переконував його не принижувати богів, яким поклонялися їхні батьки. Однак Усфазан був непохитний, і його засудили на страту. Єдиним проханням мученика Усфазана було, щоб глашатаї сповістили все місто, що він помирає не за злочин перед царем, а як християнин. Цар виконав його прохання.

Дізнався про кончину мученика Усфазана і святитель Симеон і зі сльозами приніс подяку Господові. Коли його вдруге викликали до царя, святитель Симеон знову відмовився поклонитися язичницьким богам і сповідував віру в Христа. Роздратований цар звелів на очах у святителя відсікти мечем голови всіх християн, що перебували у в'язниці. Без страху йшли на страту християни, яких благословляв святитель, вони ж самі прихиляли голови під меч. Так був обезголовлений і супутник святителя Симеона священик Авделай.

Коли черга дійшла до священика Ананії, він раптом затремтів. Тоді один з вельмож, святий Фусик, таємний християнин, злякався, що Ананія зречеться Христа, і голосно вигукнув: “Не бійся, старче, заплющ очі і ти враз побачиш Божественне Світло Господа нашого Ісуса Христа”. Цим вигуком він видав себе. Цар наказав вирвати святому Фусику язик і здерти з нього шкіру. Разом зі святим Фусиком була замучена і його дочка мучениця Аскитрея. Останнім підійшов до ката святитель Симеон і з молитвою схилив голову на плаху (+ 13 квітня 344). Весь пасхальний тиждень до 23-го квітня тривали страти. Мученицьку смерть прийняв і святий Азат євнух, близький до царя чиновник. Джерела вказують, що страждання прийняли 1000 мучеників, потім ще 100 і ще 150.

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 10:16, , links to this post

Релігійні діячі проти комп’ютерної гри

Представники світових релігій вимагають прибрати безкоштовну іграшку “Faith Fighters” (”Борці за віру”), що з’явилася нещодавно в інтернеті, в якій карикатурно зображені Ісус Христос, пророк Мухамед, Будда та індуїський бог Ганеш. Всі вони в процесі гри борються на тлі палаючих будинків. Представники світових релігій називають цю забавку “вельми провокаційною”, як пишеться в британському

номері газети “Metro”. Як тільки іграшка потрапила в поле зору Організації Ісламська конференція, представники ОІК відразу ж назвали її “такою щорозпалює міжрелігійні скандали” і “образливою для мусульман та християн”.

Один із представників організації звернувся до адміністраторів сайту “Molleindustria”, де була розміщена іграшка, і зажадав негайно її прибрати, додавши, що вона не несе ніякої користі, а лише вчить релігійної нетерпимості, повідомляє сайт “Religious Watch”.

Після цього адміністратори “Molleindustria” змінили блюзнірську розвагу на нову - “Faith Fighters-2″, в якій користувача, який забавляється в ній, може висловити любов і повагу до засновників світових релігій.

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 09:48, , links to this post

Тимошенко зустрілася з патр.Кирилом

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 07:07, , links to this post

Чи правда, що Бог караючи відбирає розум?
Вівторок, 28 квітня 2009 р.

Це запитання належить до сфери еллінської язичницької мудрості. Вперше така фраза зустрічається у фрагменті трагедії невідомого давньогрецького автора, що дійшов до нас: «Коли Божество готує людині нещастя, то насамперед віднімає в неї розум, яким вона розміркує». Є латинський варіант: «Quos Deus perdere vult dementat prius» (Кого Бог хоче згубити, того він спочатку позбавляє розуму). 

Правильно зрозуміти думку, котра міститься в цьому афоризмі, допомагають слова невідомого грецького поета, які наводить афінський оратор Лікург (390 - 324 р. до Р.Х.) у промові проти Леократа: «Коли гнів богів находить людину, то насамперед божество віднімає в неї здоровий глузд і дає збочений напрям її думкам, щоб вона не усвідомлювала своїх помилок». Як бачимо, немає ніяких підстав застосовувати цей вислів щодо будь-якої душевної і розумової хвороби. Покарання полягає не в самому факті позбавлення розуму, а тому, що, позбувшись розуму, людина може зробити будь-який неправильний крок, що веде її до загибелі.

Просте протиставлення людей як розумних та як позбавлених розуму, характерне для язичницької філософії, цілком переборене в християнстві. Богоодкровенна новозаповітна релігія мірилом всього робить не розум, а святість, яка є доступною для всіх: хворих і здорових, розумних і немудрих. Святе Письмо ясно і виразно розрізняє стан відсутності (або послаблення) розуму як хворобу та божевілля як сліпе й безрозсудне заперечення Бога. Текст 13-го й 52-го псалмів переконує, що Слово Боже ототожнює божевілля з безбожництвом: Безумний говорить у серці своїм: Нема Бога! (Пс.52:1). Такий стан, у якому живе більшість людей, є справді трагічним.

Душевна або розумова хвороба, що найшла на людину, яка живе з вірою, - не трагедія, а хрест. Особливо важкий він для найближчих їй людей. Потрібно поставитися до цього з повною довірою до Божественної волі, непохитно вірячи, що вона веде до спасіння, як самого хворого, так і рідних, які виявляють діяльну християнську любов. Від нас приховано в Премудрості Божій те, що відомо тільки Господові. Родичі повинні усвідомити, що хвороба близької їм людини є випробуванням їхніх християнських чеснот і духовною школою, без якої важко спастися.

Необхідно таку людину регулярно причащати, водити в храм, допомагати їй в молитовному житті. Господь же нехай серця ваші спрямує на Божу любов та терпеливість Христову! (2Солун.3:5).

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 10:12, , links to this post

Андріївська церква - наша святиня

Тема збереження Свято-Андріївської церкви у Києві, нині - Кафедрального собору Предстоятеля УАПЦ, останнім часом є однією з найбільш популярних тем у самих різноманітних, навіть далеких від церкви і архітектури виданнях. І це цілком зрозуміло. Сьогодні нікого не може залиши байдужим той стан всеукраїнської святині, у котрому вона опинилася після багатолітнього використання храму

“не за призначенням”. Водночас, саме той факт, що найбільший супротив у багатьох ЗМІ викликало повідомлення про передачу храму для постійного релігійного користування саме Українській Автокефальній Православній Церкві викликає досить песимістичні думки. Відповідати на кожне з звинувачень - невдячна, та й непотрібна справа. Сьогодні ж хочемо запропонувати фрагменти зі старого уже інтерв’ю протоієрея Євгена Заплетнюка виданню “Сегодня” (журналіст Олексій Гвоздик) котре так і не побачило світ через редакційну політику видання : доброго про УАПЦ там чогось не прийнято писати…

1. Чи володієте ви інформацією про необхідність ремонту Андріївської церкви (зокрема необхідність якнайшвидшого укріплення підніжжя будівлі)?

Так, звичайно. Проблема збереження нашої духовної і національної святині - храму святого Андрія Первозванного у Києві є сьогодні однією з нагальних проблем, що стоять на подяку денному перед Предстоятелем, єпископатом та усіма вірними Української Автокефальної Православної Церкви. І ті титанічні зусилля, котрі вже були прикладені для вирішення цієї проблеми є прямим свідченням того, що ми - люди свідомі, принципові і віддаємо честь своїй Святині саме так, як це і належить Місцю Божому.

Можливо, сьогодні багато людей введені в оману, слідкуючи за справжньою "ідеологічною війною", котра розгортається поки тільки в односторонньому порядку - адміністрація музею постійно провокує конфлікти з УАПЦ. В цій неоголошеній війні дуже часто намагаються представити наше духовенство в кращих традиціях атеїстичної пропаганди. Мовляв, кляті церковники-мракобіси ніяк не можуть своїм слабким розумом зрозуміти, що ця будівля - є виключно музеєм, і ніяк не може служити місцем молитви, він повинен лише числитись на балансі заповідника, і фактично слугувати лише об'єктом для проведення екскурсій, місцем роботи для істориків, екскурсоводів і касирів. Чути такі слова - жахливо.

2. Як, на вашу думку, потрібно вирішувати ці проблеми?

Відповідь дуже проста. Як тільки ми, вірні Української Автокефальної Православної Церви отримаємо остаточні документи, що підтвердять наші права на власність храмом ми одразу ж залучимо до роботи над цією проблемою найкращих фахівців. Предстоятель нашої Церкви, Блаженніший Митрополит Мефодій неодноразово уже висловлював своє авторитетне слово по даному питанню. За свідченням Його Блаженства є, та й завжди були люди, які готові допомогти відродженню святині як фінансами, так і своїми ретельними науковими дослідженнями. Але поки храм знаходиться "на балансі" держави - меценати бояться вкладати свої гроші, щоб не бути обманутими.

Справа тут у площині моралі та порядності. І насправді, в нашої Церкви уже достатньо великий досвід роботи на такому рівні. Безліч храмів повстали у нас зі стану повного занепаду по усій Україні, лише вони отримали добрих господарів. Господарів, для котрих храм є не просто "балансовою одиницею", але дорогою серцю святинею. Нагадаю, що Андріївська церква сьогодні не лише має статус кафедрального митрополичого (і фактично патріаршого) собору, але є й безпосереднім свідком другого відродження нашої Церкви-мучениці. З її ім'ям пов'язано служіння Святійшого Патрірха Мстислава, котрий отримав єпископську гідність саме у цьому храмі в 14 травня 1942 року. Історія нашої знищеної і посталої знову Церкви найтіснішим чином пов'язана з цією святинею. Для нас це більше ніж храм.

3. Які кроки ви робили в цьому напрямку? Що плануєте зробити для вирішення питання?

Кроки в нас прості і конкретно визначені: ми, і це цілком природно, намагаємось втілити віковічну мрію нашого народу - остаточно повернути храм, і відродити його, зробити його як і колись духовним центром, біля котрого будуть гуртуватися усі, небайдужі до української Церкви. Це нині можливо лише пройшовши через цілу низку бюрократичних коридорів, стаючи навіть несвідомо "жертвами" неоголошеної війни з найбільш свідомими атеїстами-науковцями, котрі, напевне, в гонитві за безпечною пенсією повстають на Церкву і Бога.

4. Які стосунки Української Автокефальної Православної Церкви з Адміністрацією Андріївської Церкви? Чи вдається вам співпрацювати? Чи намірені ви спільно з ними вирішувати проблеми пов"язані з ремонтом будівлі?

Складно якимсь одним словом охарактеризувати наші відносини. Напевне це буде фраза " суто ділові стосунки". І сьогодні справді важко буде спрогнозувати з якого боку буде в наш бік запущено черговий камінь. Минулого року проти нас у ЗМІ було розгорнуто цілу агітаційну кампанію, про нас писали газети, журнали, показували центральні канали телебачення, і я вже не згадую Інтернет. Все зводилося до одного - в нашому храмі молитися не можна. Можна робити все що завгодно : екскурсії робити, і концерти влаштовувати, але тільки не молитися. Але це ж нонсенс!

5. В Адміністрації музею стверджують, що Андріївська церква зазнає шкоди від того, що постійно відкрита для відвідувачів (що порушує волого-температурний режим істрочиної пам"ятки) а також, що кіптява свічок шкідлива для ікон, які знаходяться в церкві. Прокоментуйте, будь-ласка, це твердження. Чи згодні ви з ним?

Тисячолітня історія Української Православної Церкви зберегла для нас багато цінних історичних пам'яток, котрі стали свідками багатьох непростих сторінок в історії нашого народу. Православний храм - це сама душа нашого народу. В місцевостях де постали і збереглися до нашого часу православні храми очевидно сьогодні збереглися і традиції, і звичаї народу, навіть мораль безумовно вища. Де існує храм - там існує і духовне життя. Тобто, нормальне і повноцінне життя, для котрого і покликано всяку без винятку людину. Проте, час і люди стерли з лиця землі багато святинь. І позбавляючись храму люди втрачають свою основну цінність - людяність, богоподібність. То ж не дивно, чого така агресивність у бік Церкви. Люди за власними псевдоцінностями розівчились бачити і любити інших, рівних собі людей.

Тож без храму, люди майже завжди забувають як треба любити, як треба розуміти, як взагалі жити. А ще буває такі люди ведуть подвійні ігри, за власними стандартами. Скажіть от мені, будь-ласка, чому особливу шкоду від "коптіння свічок" зазнає лише Андріївська церква? Невже саме в УАПЦ свічки містять найбільший відсоток шкідливих речовин? До речі пригадаю, що свічки в православних храмах використовуються особливі - з чистого воску, котрий рідко коли знайдеш в свічці промислового виробництва. Ми переконані, що наші дарунки Богу повинні бути найкращої якості. Тому, в Православ'ї не прийнято використовувати штучні хімічні речовини - лише справжній ладан, і чистий віск, що чудово пахне справжнісіньким медом!

Так от. Дивно, чого такі "борці за справедливість" не звинувачують у подібних "злочинах" духовенство інших столичних древніх храмів, котрі також є зразками древнього зодчества. Ні про Свято-Володимирський кафедральний собор УПЦ-КП, ні навіть Києво-Печерська лавра у котрих богослужіння звершується фактично цілодобово у свою адресу подібних звинувачень не чують. Так може вся справа не лише у храмі, але й у чиємусь персональному ставленні до конкретної конфесії? Відповідь на це питання залишаю відкритим, хоча особисто мені воно очевидне і цілком зрозуміле.

лютий 2009 року

Нагадаємо: На своєму останньому засіданні 22 квітня 2009 року Кабінет Міністрів України прийняв рішення про надання можливості патріархії Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) щоденно використовувати Андріївську церкву Національного заповідника "Софія Київська" для проведення богослужінь.

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 08:41, , links to this post

Папа Римський прийняв Лукашенка
Понеділок, 27 квітня 2009 р.

Папа Римський Бенедикт XVI прийняв у Ватикані президента Білорусі Олександра Лукашенка. Після зустрічі в Апостольському палаці Бенедикт XVI і білоруський президент провели переговори у Папській бібліотеці. На понеділок, 27 квітня, заплановані також зустрічі Лукашенка з керівниками Італії - прем’єр-міністром Сільвіо Берлусконі та міністром закордонних справ Франко Фраттіні. Візит в

Італію і Ватикан, який розпочався в неділю - перше за 14 років відвідування білоруським лідером Західної Європи.

Нагадаємо, 17 квітня президент Білорусі Олександр Лукашенко отримав запрошення на саміт програми Східне партнерство, який відбудеться 7 травня в Празі.

За матерiалами: Радіо Свобода

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 06:55, , links to this post

У Тернопільській області обвалилася церква

У Тернопільській області в селі Кінахівці Збаразького району обрушилась частина церкви, яку збудовано 14 років тому. У ніч на 26-го квітня відбулося часткове руйнування церкви Святих апостолів Петра і Павла Української православної церкви Московського патріархату, яку здано в експлуатацію у 1995 році. Зруйновано дві опорні стіни і частину даху храму. Жертв та постраждалих немає.

Причина руйнування встановлюється. Як припустили в головному управлінні МНС Тернопільської області, причиною руйнування могло послужити порушення будівельних норм при спорудженні несучих конструкцій. На місці працювала опергрупа Головного облуправління МНС.

Як повідомлялося, в Чернівецькій області в селі Розтоки Путильського району наприкінці березня обрушився новий міст, який побудовано після липневого повені. Понад 30 метрів мосту впало у Черемош.

За матерiалами: ZAXID.net

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 06:45, , links to this post

Митрополит Володимир : Неділя Фомина
Неділя, 26 квітня 2009 р.

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 22:44, , links to this post

Ориген Олександрійський. Гекзапли

Знаменитий християнський богослов Ориген Олександрійський ( 185-254 рр.) був, мабуть, першим, хто критично підійшов до тексту Св. Письма, власне кажучи, воно становило головний предмет його богословських інтересів. Наявність різночитань між списками “офіційного” церковного тексту Старого Заповіту - Септуагінти (LXX), неминуча при рукописному існуванні книг Священного Писання,

ставила перед християнами завдання критичної оцінки цих різночитань, виправлення помилок і виявлення правильних прочитань. Активна робота з редагування і закріплення тексту Септуагінти велася в ранній Церкві й до Оригена, однак олександрійський богослов повів цю справу в більшому розмаху.

Ориген створив колосальну працю “Гекзапли” - зведення шести різних текстів Старого Заповіту. Текст він поміщав у шість стовпчиків для зручності звірення. Там були такі тексти: єврейський, записаний єврейськими літерами, єврейський, записаний грецькими літерами, що вже становило інтерпретацію, оскільки в той час єврейський текст існував без заголовків. Заголовки з’явилися пізніше завдяки працям вчених масоретів, причому ці заголовки теж були інтерпретацією, тому що в різних випадках залежно від того, який заголовок обирався, залежав смисл тексту.

Далі Ориген у своїх “Гекзаплах” помістив чотири грецькі переклади Старого Заповіту, поряд із Септуагінтою він навів три інші переклади: Симмаха, Акили й Феодотиона, які виникли як альтернатива “перекладу сімдесятьох”, з метою виправити в ньому те, що здавалося єврейським ерудитам помилковим.

Ориген дуже уважно звірив текст Септуагінти з єврейським текстом і відзначив особливими позначками різночитання між “перекладом сімдесятьох” і єврейською Біблією. Те, чого не вистачало в Септуагінті навпроти єврейського оригіналу, Ориген запозичив найчастіше з Феодотиона і приєднував до тексту LXX, позначаючи зірочками (астерисками), а що знаходив зайве навпроти оригіналу, позначав знаком обела (або обеліском). За оцінкою вчених, цей здобуток був одним із найграндіозніших проектів в області біблійної текстології (а в давнину - не має аналогів і є неперевершеним), і обсяг його досягав принаймні 6500 сторінок.

Рукопис “Гекзапли”, написаний самим Оригеном, кілька століть зберігався в бібліотеці Кесарії. Ним, ймовірно, користувався творець латинського перекладу Біблії бл. Ієронім. Однак при захопленні Кесарії арабами в 638 р. рукопис було втрачено. Він був настільки об’ємним, що всі шість стовпчиків, очевидно, жодного разу повністю не переписували, хоча робилися часткові копії, скажімо, дехто копіював чотири грецькі переклади, пропускаючи єврейський текст. Також регулярно переписувалася п’ята колонка, що власне містила Оригенову редакцію Септуагінти. Авторитет цієї редакції, як і її творця, був дуже високий у християнському світі; сліди Оригеновой редакції вбачаються в основних рукописах Септуагінти, які дійшли до нас,. Крім зазначених вище списків уривки з “Гекзаплів” збереглися в творіннях отців Церкви та інших свідченнях. Наприклад, при розкопках однієї давньої синагоги в Каїрі був знайдений текст “Гекзапл”, який відтворював 22 псалом.

В міру розвитку біблійної текстології вживалися спроби відновити монументальне творіння олександрійського “дидаскала”. Вперше уривки з “Гекзаплів” були зібрані й видані Монтфоконом (Montfaucon) в 1714 р. Знахідки і публікація сірійського перекладу редакції Оригена значно допомогли біблеїстам. Півтора сторіччя потому після видання Монтфокона, Фредерік Філд (Frederick Field) публікує свою працю про відновлення “Гекзаплів” (”Origenis Hexaplorum : quae supersunt… fragmenta”, Oxford, Oxford University Press, 1867-1875). Відмовившись від шестиколонкового розташування тексту Філд забезпечує свою працю широким критичним апаратом із вказівками всіх використаних манускриптів, видань і методів. Двотомник витримав кілька перевидань і став класичною працею з біблійної текстології.

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 12:39, , links to this post

Про поминання померлих в неділю Фоми
Субота, 25 квітня 2009 р.

Провідна неділя (Проводи) – перше поминання померлих після Світлого Великоднього тижня. Іноді таке поминання відбувається у вівторок (якщо немає свята) на Фоминій седмиці. Це традиція слов'янська. У православних Близького Сходу та Греції вона відсутня. Провідна неділя зобов’язана своїм походженням тому припису, за яким у Великий Піст поминання померлих з нагоди спеціальних поминальних

днів ( 3-го, 9-го та 40-го), що не може бути звершене у свій час з нагоди великопісної служби, переноситься на один з найближчих будніх днів, у який може бути відслужена не лише панахида, але й повна літургія. Протягом Великого Посту такими днями є тільки суботи, та й то не всі.

За останні тижні Посту і Світлий тиждень завжди збирається чимало таких пам’ятей про померлих, які треба буде справляти в перший буденний день, коли може бути повна літургія. Таким і є вівторок Фоминої седмиці, тому що напередодні понеділка після вечірні не можна ще чинити панахиду, як годиться при поминанні. Типікон не подає ніяких вказівок щодо змін у порядку служби на Провідну неділю, про що він не згадує.

Це означає, що й при звершенні поминання померлих на основних добових службах не повинні допускатися ніякі зміни і відступи від того порядку, що дається Уставом для цього дня. Провідна неділя збігається з післясвятом. Тому в Провідну неділю не лише на вечірні та утрені, але й на повечір'ї та літургії не повинно бути нічого спеціально заупокійного.

Свята Пасха є центральним моментом всього річного богослужбового кола. Воскресіння Христове ознаменовує перемогу над смертю і є прообразом загального воскресіння. Тому коли ми на Великдень йдемо на цвинтар, то виявляємо не тільки духовну нечуйність, але й повне нерозуміння значення спасительного християнського вчення.

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 11:50, , links to this post

Як християни спасатимуться в останні часи?

Одного разу блаженного Нифонта Царгородського, що жив у IV ст., запитав якийсь брат: «Нині святих багато у всьому світі. Чи буде так само і в кінці віку цього?» Святий сказав йому: «Сину мій, до останніх днів віку цього не зменшиться число пророків у Господа Бога, так само, як і число служителів сатани. А втім, в останні часи ті, котрі воістину будуть працювати для Бога, щасливо

уникатимуть людей і не будуть чинити серед них знамень та чудес, як у нинішні часи, але підуть шляхом діяльності, поєднаної зі смиренням, і в Царстві Небесному виявляться більшими від отців, прославлених знаменнями, тому що тоді ніхто не робитиме перед очима людськими чудес, які запалювали б людей і спонукали їх ревно прагнути подвигів.

Ті, що посідатимуть престоли священства у всьому світі, будуть зовсім не вправними і не знатимуть мистецтва доброчесності. Такими ж будуть і ті, що стоятимуть на чолі чернецтва, оскільки переможе їх череводогідництво і марнославство; такі предстоятелі будуть для людей більше спокусою, аніж взірцем, а тому доброчесність знехтувана буде ще більше; сріблолюбство ж пануватиме тоді, і горе монахам, які збагачуватимуться золотом, бо такі будуть ганьбою для Господа Бога і не побачать Обличчя Бога Живого.

Монах чи мирянин, котрий дає в лихву (для нечесного прибутку) золото своє, якщо не відступить від цього лихварства, буде скинутий у глибокий тартар, тому що не захотів принести золото своє в жертву Богові, допомогаючи убогим. Отже, сину мій, як я вже сказав спочатку, багато людей, будучи одержимими невіданням, впадуть у безодню, заблукавши в широті широкого і просторого шляху».

Учні преподобного Антонія Великого (IV ст.) запитали одного разу свого духовного отця: «Отче, чи довго перебуватиме цей запал ревності і ця любов до самотності, убогості, смирення, стримання та всіх інших чеснот, в яких усердно подвизаються нині так багато ченців?»

Істинний раб Божий із зітханням та слізьми відповів їм: «Прийде час, улюблені діти мої, коли ченці залишать пустелі і подадуться у великі міста, де замість цих пустельних печер і тісних келій позводять пихаті будови, здатні змагатися з палатами царів; замість убогості збільшиться любов до накопичення багатств; гордість заступить смирення; багато хто буде пишатися знанням, але пустим, далеким від добрих діл, які відповідають знанню; любов охолоне; замість стримання примножиться череводогідництво, і дуже багато з ченців піклуватимуться про вишукані страви не менш ніж самі миряни, від яких ченці нічим іншим різнитися не будуть, тільки одягом і головним убором; вони, незважаючи на те, що будуть жити серед світу, називатимуть себе самітниками (монах, власне, означає «самітник»). До того ж вони величатимуться, кажучи «я – Павлів, я – Аполлосів» (1Кор.1:12), ніби вся сила їхнього чернецтва полягає в достоїнстві їхніх попередників: вони хвалитимуться отцями своїми, як юдеї – отцем своїм Авраамом.

Але будуть в той час і такі, які виявляться набагато кращими і досконалішими за нас, – блаженнішим є той, хто міг переступити, і не переступив, хто міг зло сотворити, і не сотворив (Сир.31:11), аніж той, хто був спонукуваний до добра безліччю ревнителів його. Саме тому Ной, Авраам і Лот, які проводили ревне життя серед злих людей, справедливо так багато прославляються в Писанні».

Той же Антоній Великий сказав:

«Настане колись час, і люди обуряться. Побачивши неураженого загальною хворобою, вони повстануть на нього, кажучи: саме ти хворий, тому що ти не подібний до нас».

Преподобний Нил Мироточивий Афонський (XVI ст.) пророкував: «У той майбутній час, під сильним впливом величезної злочинності і розпусти, люди втратять благодать Святого Духа, яку вони отримали у Святому Хрещенні, а також перестануть відчувати докори совісті. Церкви Божі позбудуться богобоязливих і благочестивих пастирів; горе тоді християнам, які залишаться у світі, бо вони остаточно втрачатимуть свою віру, тому що позбавлені будуть можливості хоч би від когось узріти світло пізнання. Тоді вони віддалятимуться від світу у святі сховища (притулки) в пошуках полегшення душевних страждань, але всюди зустрічатимуть перешкоди й утиски».

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 09:36, , links to this post

Назвали Иисусом из корыстных побуждений

В семье священника Владимира Радзюка из Житомира семь лет назад родился сын. Мальчику дали имя, мягко говоря, непривычное для здешней традиции - Иисус Христос. Ребенка тогда зарегистрировали в местном ЗАГСе. При этом его сотрудники пытались уговорить родителей подумать о том, стоит ли давать младенцу такое имя. В частности, они апеллировали к тому, что если когда-нибудь у мальчика

родится, к примеру, сын, его будут звать по отчеству “Иисусхристосович”, а ничего пока не ведающего малыша в официальных бумагах запишут как “Иисус Христос Владимирович”. Такое сочетание, по мнению сотрудников ЗАГСа, может быть неоднозначно воспринято Церковью.

С тех пор прошло без малого семь лет. И сегодня газета “Московский комсомолец” вновь обратилась к житомирским событиям.

По словам отца уже повзрослевшего Иисуса Христа, переполох тогда случился на Украине небывалый. Леонид Кучма, Алексий II и Папа Римский стали непосредственными участниками истории с мальчиком.

Сегодня в дом к малолетнему Иисусу приезжают паломники со всего мира, а журналисты не устают навещать мальчика в канун православных праздников. Десяток публикаций и телерепортажей посвятили корреспонденты благостной теме. Но так ли она благостна, задается вопросом газета, попытавшаяся выяснить, кем на самом деле является отец Владимир Радзюк и для чего он выбрал сыну это имя.

Людской поток к дому житомирского Иисуса Христа, пишет “МК”, не иссякает уже более шести лет.

Отец Владимир принимает всех и от подаяния не отказывается. Тропинку к дому, где родился Иисус Христос, знает каждый житель Житомира. Вот только сами горожане редко заглядывают к нему в гости. Зато от приезжих нет отбоя.

Семейство Владимира Радзюка проживает в панельной девятиэтажке в центре Житомира, на первом этаже. Дверной звонок квартиры вырван с корнем. Как отмечает автор публикации, недоброжелателей у Иисуса, видно, и в наше время хватает.

Глядя на ребенка, с первого взгляда не разберешь - мальчик это или девочка. У Иисуса — прозрачные голубые глаза и длинные волосы цвета соломы.

“Ты Иисус?”, - спрашивает корреспондент “МК” и слышит в ответ: “Ну, я. Только меня все Масик называют”.

Похоже, что мальчик и сам не возьмет в толк, почему отец кличет его Иисусом, дворовые ребята Масиком, мать зовет Богданом, а сестры — Давидом.

По словам отца, рассказавшего историю с ЗАГСом, поначалу мэр Житомира пытался разрешить конфликт. Затем потребовалось вмешательство тогдашнего президента Украины Леонида Кучмы. История обсуждалось на заседании Верховной рады. В итоге был вынесен вердикт: в соответствии с Кодексом о браке и семье, которым руководствуются брачно-семейные отношения на Украине, ребенка можно называть любым именем.

Отец мальчика с гордостью демонстрирует свидетельство о рождении сына, в котором значится: Радзюк Iсус Христос Володимирович.

По словам батюшки, в первое время после рождения мальчика около дома даже выставили охрану. “Всякое ведь могло случиться, — рассказывает отец Владимир. — Городские власти боялись неоднозначной реакции верующих. Но если местные жители спокойно отнеслись к появлению Иисуса, то церковники не давали мне прохода. Бывший митрополит Киевский и всея Украины Филарет (напомним, что ныне он возглавляет Украинскую православную церковь Киевского Патриархата) отправил в житомирский ЗАГС письмо, в котором оскорблял Радзюка и рекомендовал наложить запрет на священное имя.

Отец Владимир убежден, что все родители называют своих отпрысков в честь самых дорогих и уважаемых ими людей. Для него таковым является Христос. И свою убежденность он объясняет так: “Я ведь потомственный священник. Как-то поднял исторические архивы и выяснил, что в нашем роду были одни священники. Кстати, дед мечтал назвать меня Иисусом Христом, но ему запретили. Времена тогда были непростые. Теперь я исполнил его волю. Из всей моей родни только моему отцу не довелось читать проповеди. На войне он лишился ног, а по церковным канонам священнослужителем может стать только физически здоровый человек. Ну и родные братья тоже избрали другой путь”.

Правда, есть иная версия его биографии. Еще недавно Владимир Радзюк рассказывал журналистам о своей нелегкой службе в милиции, откуда ему пришлось уйти, поскольку он не мог смотреть на произвол. “МК”, ссылаясь на житомирскую прессу, приводит, кстати, еще один биографический эпизод. Газеты в свое время писали со слов самого отца Владимира, что его лишили священнического сана за то, что он в свое время поддерживал акцию “Украина без Кучмы”.

Однако теперь отец Владимир это категорически отрицает: “Меня никто не может лишить сана. Сан передается по наследству. Наш род берет начало от Рождества Христова. Мы прямые потомки Иисуса Христа. Это доказано исторически. Да, вы нигде не найдете официального документа, подтверждающего, что я священник. Но это ничего не значит! Приход у меня тоже никто не отнимал. Просто в той избушке, где я проводил службу, обрушились потолки. На реставрацию храма денег у меня нет. Но мои прихожане молятся у меня дома. Летом я провожу службу в чистом поле. Заранее развешиваю по городу объявления о богослужении и приглашаю всех желающих. У меня принцип простой: если хоть один человек придет, уже хорошо. Доходы мои небольшие. Живу за счет подаяний. Но мою семью не обижают. Тем более, мне помогают представители Московского Патриархата”.

Квартира, где родился и вырос житомирский Иисус, как и положено, имеет сходство с хлевом, отмечает газета. Отопления в доме нет. Платить за коммунальные услуги отцу Владимиру нечем. Обогревают помещения с помощью газовой плиты.

“Раньше мы получше жили. Мне ведь помогал сам Патриарх Московский, — вздыхает Радзюк. — После рождения Иисуса Алексия II завалили гневными письмами в мой адрес. Вот он и решил разобраться в ситуации. Захотел взглянуть на мальца. В 2006 году мне пришло от него приглашение. Билет до Москвы нам с сыном оплатили. В столице на шикарном правительственном лимузине нас доставили к Патриарху. Помню, Алексий подошел к малышу, взял его на руки, поцеловал, перекрестил. И спросил: “Как тебя зовут, мальчик?” — “Иисус Христос”. — “Какое имя! Никогда не думал, что я доживу до глубокой старости и буду держать на руках Иисуса Христа”. Слова Патриарха, рассказывает Владимир Радзюк, он запомнил на всю жизнь.

По его словам, информация о посещении предстоятеля РПЦ была закрыта для прессы. “Алексий не хотел поднимать шумиху, иначе нам не дали бы спокойно пообщаться. А еще он предлагал мне переехать в Москву. Я отказался. Но с тех пор Патриарх не переставал нам помогать”, - рассказал отец мальчика.

Любит он вспоминать и о своей аудиенции у Папы Римского. По словам собеседника “МК”, он встречался с понтификом в Польше.

“Приехал ко мне один из его кардиналов: “С вами хочет повидаться Иоанн Павел II”. Я сразу сказал: в Италию не поеду. Не за себя боялся — за малыша. Мы решили встретиться в Гданьске. Понтифик предложил мне при всех отречься от имени сына. Я ответил: “Как я могу отказаться от Христа?” И ушел. Я не Бог! Собственного сына толпе не отдам. Поверьте, ни за какие богатства я бы не отрекся от этого имени. Я и так самый богатый человек в мире! Мне ведь не раз угрожали. Но я верю, что с моим сыном ничего не случится. У него такая охрана, которой нет ни у одного президента”, - рассказывает Владимир Радзюк.

Помимо Иисуса Христа у Радзюка еще трое детей — две девочки и мальчик. Все время они проводят в школе. А вот Иисуса отец в школу отдавать не собирается, чтобы у сына из-за имени не возникли проблемы. В семинарию он тоже не пойдет. “Сан и так перейдет ему по наследству. А всему, чему надо, я его научу”, - заявляет Радзюк.

Многое из того, что поведал “МК” отец Владимир, опровергает его брат Виктор — депутат Житомирского горсовета. В Бога он не верует. В церковь не ходит. С братом-близнецом встречается раз в год на Пасху. Виктор считает брата лжецом и все, что тот написал в своей книге, - неправдой.

По его словам, в роду у Радзюков отродясь не было священников. Зато в книге брат написал, что его отец якобы наказал ему назвать сына Иисусом Христом. “Только брат забыл упомянуть, что папы не стало, когда нам было 1,5 года”, - замечает Виктор, добавляя, что вся родня в шоке от сказок.

Свою книгу Владимир Радзюк назвал “Потомки Христа рассказывают…”. В ней он поведал о том, как ему удалось расшифровать древнее послание на саркофаге Ярослава Мудрого. Надпись гласила, что якобы возрождение православной духовности начнется на территории, где когда-то находилась Киевская Русь. Причем возрождение произойдет лишь после того, как в Житомире родится мальчик Иисус Христос. На страницах собственной рукописи отец Владимир отметил, что прочитать послание ему довелось не случайно. Мол, Господь позволил ему расшифровать письмена в награду за правильный выбор имени сына.

По версии же Виктора, Владимир ни дня в своей жизни не работал, а поняв, что семью нужно кормить, придумал легенду про потомков Христа, себя объявил священником, а сына напоследок назвал Иисусом Христом. Он был уверен, что ему теперь выдадут новую квартиру, предоставят приход, завалят деньгами. На деле же вышло по-другому. Свою квартиру, как считает Виктор, брат специально поджег, чтобы задолженность за квартплату не платить.

Городские власти действительно помогли Владимиру с ремонтом. По словам Виктора, свой кусок славы брат, конечно, урвал. Ему постоянно присылают гуманитарную помощь из-за границы, люди привозят его детям вещи. Правда, деньгами особо никто не помогает. Когда он понял, что, сидя на месте, денег не заработаешь, начал возить Иисуса в Киев. Там они вместе стоят около метро и просят милостыню.

Как отмечает “МК”, развенчать миф о родном брате Виктор решил неспроста. Несколько лет назад он застукал Владимира на политическом митинге. Нарядившись в рясу, он держал плакат: “Против всех”. А через несколько недель Виктор застал батюшку в компании коммунистов. Правда, теперь Владимир сменил церковную рясу на генеральский мундир.

По словам Виктора, брат его — жадный до денег человек. На политических митингах кто ему больше заплатит, к тем и примкнет.

Между тем, как заявили в Житомирской православной епархии, представители Украинской православной церкви Московского Патриархата и Украинской православной церкви Киевского Патриархата отца Владимира священником не признают.

А в пресс-службе Московской Патриархии сказали, что слышали о человеке, который назвал своего ребенка Иисусом Христом. Но никогда не слышали о приезде его к покойному Алексию II. “Вряд ли такая встреча могла состояться. Скорее всего, Владимир Радзюк врет”, - заявили сотрудники Патриархии.

По словам работников житомирского ЗАГСа, они пытались объяснить Радзюку, что у его сына в дальнейшем возникнут серьезные проблемы из-за имени, но он их не слушал. В противоречие с законами желание Владимира Радзюка не входило, поэтому никакого вмешательства со стороны президента Украины не потребовалось. “А еще мы уверены, что, когда мальчик подрастет, он все-таки поменяет свое имя”, - сказали сотрудники ЗАГСа.

Источник : newsru.com

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 08:34, , links to this post

Кабінет Міністрів України сприяє УАПЦ

На своєму останньому засіданні 22 квітня 2009 року Кабінет Міністрів України ухвалив низку рішень, які стосуються державно-церковних відносин та удосконалення механізму взаємодії Держкомнацрелігій з регіональними органами у справах національностей та релігій. Найбільшу увагу заслуговує рішення Кабінету Міністрів України про надання можливості патріархії Української Автокефальної

Православної Церкви (УАПЦ) щоденно використовувати Андріївську церкву Національного заповідника “Софія Київська” для проведення богослужінь. Саме це передбачено постановою Уряду від 22 квітня 2009 р. № 371 «Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001 р. № 1005».

Слід відзначити, що зазначене питання вже давно порушувалось представниками УАПЦ, які до цього часу могли використовувати цю культову будівлю лише на Великодні свята (два тижні), в дні дванадесятих, великих церковних свят, особливого поминання померлих, ювілейних і пам’ятних дат, а також визначних державних і церковних подій.

Також на засіданні Кабінету Міністрів України цього дня була ухвалена постанова про внесення змін до Типового положення про управління (відділ) у справах національностей та релігій. Як повідомляв ІРС, затверджені зміни передбачають застосування цього Типового положення Головним управлінням у справах національностей та релігій Київської міської державної адміністрації, яке до цього часу керувалось окремим положенням.

Про це повідомляє  Прес-служба Патріархії УАПЦ з посиланням на Інститут релігійної свободи ( м.Київ ). Веб-сторінка  http://www.irs.in.ua.

 

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
від 22 квітня 2009 р. № 371
Київ

«Про внесення змін до пункту 1 постанови
Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001 р. № 1005»

Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:

Внести до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001 р. № 1005 "Про використання культових споруд — визначних пам'яток архітектури, які не підлягають передачі у постійне користування релігійним організаціям" (Офіційний вісник України, 2001 р., № 33, ст. 1544) такі зміни:

в абзаці другому слова і цифри ", Андріївської церкви Національного заповідника "Софія Київська" (охоронний номер 14, м. Київ) — патріархією Української автокефальної православної церкви" виключити;
доповнити пункт абзацом такого змісту:

"Андріївської церкви Національного заповідника "Софія Київська" (охоронний номер 14, м. Київ) — патріархією Української автокефальної православної церкви щодня.".

Прем'єр-міністр України Ю. ТИМОШЕНКО

 

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 05:31, , links to this post

Харизмати: дар мов чи біснування?

“Дар мов” - тобто раптова здатність говорити невідомою раніше мовою - подавався проповідникам віри в апостольський час для поширення Євангелія серед різних народів, але не був всезагальним. Люди, котрі отримали дар мов, говорили зрозумілою людям мовою - наприклад, грецькою чи латинською (Діяння 2: 7-12) … що сприяло швидкому поширенню віри серед різних народів. До середини

другого сторіччя, коли християнство вже закріпилося в багатьох країнах, цей дар поступово припинився.

П’ятдесятники стверджують, що істинність їх віри підтверджується даром говоріння на різних мовах і що вони, подібно до апостолів, володіють “даром мов”. Але їх “мови” незрозумілі людям. Треба врахувати, що і язичницька давнина у багатьох дохристиянських народів буяла всілякими віщунами, які молилися незрозумілими мовами. На цю тему можна знайти чимало свідчень в істориків і письменників, котрі жили до Різдва Христового. Святий Іоан Золотоустий у тлумаченні на перше послання до коринфян дає опис дійства язичницької жриці, яка у стані екстазу заговорила незрозумілими словами. Ось чому Апостол Павло прирівнює незрозуміле екстатичне говоріння до язичницького біснування: “А як … ввійдуть туди й сторонні чи невіруючі, чи ж не скажуть вони, що біснуєтесь ви?” (1Кор. 14:23), тобто неупереджені язичники могли визнати глосолалію коринфян явищем, яке спостерігалося і в їхніх жерців. Чи не таке ж саме враження залишається у кожної розсудливої людини, що потрапила на збори харизматів, “що говорять мовами”? Сучасні лінгвістичні дослідження показують, що мові сучасних глосолалів властива вимова висловів, що зберігаються в підсвідомості.

Незабаром після виникнення в США руху неоп'ятдесятників на явище глосолалії звернули найпильнішу увагу сповідники різних християнських течій. Харизмати переконували, що говорять на стародавніх історичних мовах, хоча й не знають їх. Отже, - це “дар Бога і Господь з ними”. Для з’ясування феномену глосолалії було створено комісії фахівців-лінгвістів, причому окремі з них, такі як американська Асоціація психіатрів, не мали визначеної релігійної орієнтації. До складу комісії ввійшли фахівці практично всіх мовних груп народів Землі, які могли розпізнати та ідентифікувати близько чотирьох тисяч мовних прислівників, у тому числі мертвих мов. Дослідники прослухали величезну кількість магнітофонних записів глосолалій. В результаті експерти констатували, що не почули жодного (!) вислову будь-якою мовою.

Більше того, після аналізу текстів за спеціальними лінгвістичними методиками вони прийшли до цілковито важливого висновку: Глосолалія п’ятдесятників у принципі не може бути мовленням іноземними мовами, тому що за своєю структурою та функціонально не має нічого спільного з реальними історичними мовами. Кожна іноземна мова має свої складні структурні особливості, а “мови” ж глосолалів за структурою, якщо про таку в принципі можна говорити, є неспівмірно простішими та обмеженішими. В них практично відсутні семантичні елементи справжніх мов. Правда, зрідка дехто стверджував, що хтось десь, під час подорожі Африкою в якихось кенійських зборах п’ятдесятників почув фразу своєю рідною мовою. Коли ж вдавалося перевірити таке повідомлення, то з’ясовувалася його цілковита недостовірність.

Двозначність претензій харизматів часом збільшується ще й газетними повідомленнями подібного роду про те, що: “Дружина якогось пана N увірувала після того, як під час молитви мовами її чоловік раптом вимовив вірш китайською мовою з поеми, яку нещодавно вона прочитала”. Припустімо навіть, що якщо дружині це не почулося, то чому Господь не надіслав їй заклик прийти до Нього звичайною китайською мовою, якою добре володіла дружина, а вирішив скористатися для цього - віршем з прочитаної язичницької поеми? Єдино достовірною глосолалія може вважатися лише в тому разі, коли хтось зовсім незнайомий, скажімо з російською мовою, зможе звернутися до нас із закликом про спасіння. Але ні про що подібне серед харизматів не відомо.

Доречно також запитати, чому Дух Святий має подавати молитву саме іноземною мовою? Чи не слід, перебуваючи в Дусі, молитися рідною мовою, через яку Господь відкриває нам все те, про що нам варто турбуватися. Та й самі ми достатньо збагатилися б віданням від Святого Духа, якщо розуміли б те, що промовляємо.

В початковій хибності глосолалії переконують і експерименти з тлумаченням мов. Коли кільком харизматам, що “володіють” даром тлумачення запропонували розшифрувати той самий магнітофонний запис “харизми”, то вони дали зовсім різні переклади. Одні її повважали дякою Богові за вдале придбання, інші - проханням про дар здоров’я й т.п.

Щоб виправдати незрозумілість свого дару мов, харизмати пояснюють, що - це, мовляв, “ангельська мова”. Однак і ангельському славослів’ю повинні бути властиві якісь характерні ознаки. Тим часом, зовнішні прояви “ангельських” молитов харизматів досить відрізняються один від одного. Один “ангел” п’ятидесятників “молиться” єдиною голосною буквою, інший лише й кричить: “алилуя”, третій повторює кілька односкладових слів і т.п.

Отже, в апостольський час християни отримували здатність говорити якоюсь справжньою людською мовою. То була членороздільна людська мова, потрібна проповідникові для місіонерської мети. На противагу справжньому дару мов апостольських часів, сучасне “говоріння мовами” п’ятдесятників є просто набором незв’язаних і безглуздих звуків, які набувають форми то бурмотіння, то шаленого вигукування. Вони - результат нервової збудженості, впадання в транс і галюцинації, що часом межує з біснуванням. Тому твердження харизматів про свій “дар мов”, як і про “чудеса”, чинені на їхніх зборах - суцільна вигадка й блюзнірство. Нехай збереже Господь Своїх вірних від подібних бур’янів, що так буяють тепер по всьому світі.

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 05:20, , links to this post

Причина краху King’s Capital - фінансова криза
Пʼятниця, 24 квітня 2009 р.

Пастор Церкви Посольство Боже Сандей Аделаджа заявив в інтерв’ю виданню Власть денег, що причиною фінансових проблем фінансової групи King’s Capital є економічна криза, а не навмисне шахрайство. “Навіть незважаючи на те, що порушено кримінальну справу, я все ж вірю, що проблеми цієї компанії пов’язані з економічною кризою”, - сказав пастор Аделаджа. В одного із засновників King’s

Capital Олександра Сафонова, який був прихожанином Посольства Божого, не було намірів обманювати вкладників, вважає Аделаджа.

Пастор також зазначив, що був здивований високими відсотками, які вкладникам обіцяла виплачувати King’s Capital під час своєї діяльності. У зв’язку з цим, він почав попереджати парафіян церкви про необхідність ретельних перевірок компаній, куди вони хочуть вкласти свої гроші, запевняє Аделаджа.

Пастор додав, що ніколи не був в офісі King’s Capital і не був її вкладником.

Як повідомлялося раніше, 30 березня пастор церкви Посольство Боже Сандей Аделаджа назвав порушення проти нього кримінальної справи за звинуваченням у шахрайстві політичним замовленням.

Нагадаємо, в березні цього року правоохоронні органи заарештували майно фінансової групи King’s Capital.

За матерiалами: Українські новини

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 11:37, , links to this post

Росіяни бачать Україну в трійці своїх ворогів

Росіяни вважають Україну третьої, після США і Грузії, у списку держав-ворогів. За минулий рік відношення до Києва різко погіршилося, свідчать результати соцопитування, проведеного Всеросійським центром дослідження громадської думки. Його результати були оприлюднені в Києві на круглому столі Росія і Україна: влада і суспільство в період економічної кризи. Якщо в 2007 році ворожою державою

Україну вважали лише 7% росіян, то за підсумками 2008 такої думки дотримуються уже 21%. Ворогом номер один росіяни назвали Сполучені Штати Америки, а ворогом номер два - Грузію.

На думку як київських, так і московських експертів вирішальне значення у формуванні такого образу ворога зіграли російські мас-медіа.

“У мене лише одне пояснення. Це вплив інформаційного простору, в якому живуть росіяни. Він фактично монополізований державою, яка веде пропаганду проти української політичної еліти. Далі діє психологічний фактор, коли критика влади переноситься на всю країну”, - зазначив оглядач радіо Эхо Москвы Віталій Димарський.

На думку українського політолога, директор Центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребинський, такі настрої росіян пов’язані насамперед із грузино-російським конфліктом, де Ющенко став на бік Грузії. А також ефективна робота масових засобів інформації Росії, які демонстрували Україну як союзника Грузії, зазначив Погребинський. “А оскільки в Росії існує довіра до влади, то існує відповідна довіра до того, що демонструють провладні канали телебачення”, - зазначив Погребинський.

Соціологічне дослідження було проведено в квітні цього року, було опитано 1600 осіб у 43 регіонах Російської Федерації.

Як повідомлялося, результати соцопитування, проведеного в лютому Левада-Центром і КМІС, показали, що українці краще ставляться до Росії, ніж росіяни до України. Так, 62% опитаних росіян заявили про негативне ставлення до України, тоді як 91% українців, навпаки, позитивно відгукуються про Росію.

За матерiалами: Радіо Свобода

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 11:28, , links to this post

Що таке святий Артос?

Слово артос перекладається із грецької як “квасний хліб” - спільний для усіх членів Церкви освячений хліб, інакше - просфора всезагальна. Артос впродовж цілого Світлого тижня займає в храмі найвидніше місце, разом з іконою Воскресіння Господнього і, під час завершення великодніх урочистостей, роздається вірним. Вживання артоса починається вже з самого початку християнства.

На сороковий день після Воскресіння Господь Ісус Христос вознісся на Небо. Учні та послідовники Христові знаходили розраду в молитовних спогадах про Господа, вони пригадували кожне Його слово, кожний крок і кожну дію. Коли сходилися на спільну молитву, вони, згадуючи Таємну Вечерю, причащалися Тіла і Крові Христових. Готуючи звичайну трапезу, вони перше місце за столом залишали невидимо присутньому Господові і клали на це місце хліб.

Наслідувати апостолів, перші пастирі Церкви постановили на свято Воскресіння Христового клали в храмі хліб, ніби як видиму подобу того, що Спаситель, який постраждав за нас зробився для нас істинним хлібом життя.

На артосі зображений хрест, на якому видно лише терновий вінець, але немає Розп’ятого - як ознака перемоги Христової над смертю, або зображення Воскресіння Христового.

З артосом пов'язаний і давній церковний переказ, що апостоли залишали за столом частину хліба, частку Пречистої Матері Господа як нагадування постійного спілкування з Нею, та після трапези благоговійно ділили цю частину між собою. В монастирях цей звичай має назву Чин Панагії, тобто спогад про Всесвятійшу Матір Господа. У парафіяльних церквах цей хліб Богоматері згадується раз на рік у зв’язку з роздробленням артоса.

Освячується артос особливою молитвою, окропленням святою водою й кадженням у перший день Святого Великодня на Літургії після заамвонної молитви. Артос покладається на солеї, навпроти Царських Воріт, на приготовленому столі чи аналої. Після освячення артоса аналой з артосом ставлять на солеї перед образом Спасителя, де артос перебуває протягом всієї Святої седмиці. Його зберігають у храмі цілу Світлу седмицю на аналої перед іконостасом. В усі дні святкового тижня після закінчення Літургії з артосом урочисто відбувається хресний хід навколо храму. У Світлу суботу після заамвонної молитви читається молитва на роздроблення артоса, артос роздрібнюється, і наприкінці Літургії при цілуванні Хреста роздається народові як святиня.

Частки артоса, отримані в храмі, благоговійно зберігаються віруючими як духовний лік від хвороб і недугів. Артос вживається в особливих випадках, наприклад, при хворобі, і завжди зі словами “Христос воскрес!”.

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 10:46, , links to this post

Священномученик Зинон, єпископ Веронійський

Завтра, 25 квітня наша Свята Церква вшановуватиме святого Зинона, єпископа-мученика. Священномученик Зинон, єпископ Веронійський, був родом греком і походив з Сирії. З юнацьких років він прийняв чернецтво й працював над вивченням Святого Письма. Мандруючи монастирями, святий прийшов у місто Верону і оселився там. Мешканці обрали його єпископом свого міста.

Імператори Констанцій (353 - 361) і Валент (364 - 378), які були тоді правителями, захищали аріанську єресь, осуджену на I Вселенському Соборі в 325 році. За їх підтримки аріани почали гоніння на православних. Святитель Зинон мужньо терпів всі утиски від єретиків. У своїх проповідях і посланнях він твердо відстоював православне вчення про Господа Ісуса Христа як Єдинородного Сина Божого, Народженогому від Отця раніше від усіх віків. Святитель Зинон написав 16 великих і 77 коротких повчань і настанов. Помер він близько 260 року.

Святитель Григорій Двоєслов (пам’ять 12 березня) розповідає про чудо, яке відбулося в 558 році в день пам’яті святителя Зинона. Навесні в Італії була сильна повінь. Ріка Тибр вийшла з берегів і затопила околиці; розлилася також ріка Атесіс, що протікала поблизу Верони. Вода досягла храму, збудованого в ім’я священномученика Зинона, і піднялася до самих вікон церкви. Двері храму були відчинені, але вода не пішла в них, а зупинилася стіною, не пошкодивши церкви.

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 10:03, , links to this post

У Ватикані роздумують, коли настає смерть

“Коли закінчується життя?” – такий заголовок в зустрічі з циклу “Бесіди в соборі”, що відбулася ввечері 20 квітня в Латеранській базиліці св. Іоана, передає Радіо “Ватикан”. Її відкрив кардинал-вікарій Агостино Валліні; зі своїми роздумами про завершення життя у світлі законодавчого проекту, схваленого італійським Сенатом і переданого на розгляд у Палату депутатів, виступили монс. Ріно Фізікелла, президент Папської

Академії захисту життя; Франческо Д’аґостіно, почесний голова Національного комітету з біоетики; і Марія Луїза Ді П'єтро, президент асоціації “Наука й Життя”.

Здавалося б, поставлене питання просте, але воно вимагає граничної ясності. Коли закінчується життя людини? І що ми маємо на увазі, говорячи про життя? Чи можна покласти кінець людському існуванню та чи має право державний закон регулювати цю сферу?

Безліч питань з’явилося після історії з Елуаною Енґларо, що не залишила байдужою всю Італію і в той же час спонукала Сенат до схвалення законопроекту про завершення життя.

Ріно Фізікелла підкреслив, що необхідно прийти до “спільного знаменника” у дебатах на цю тему, щоб “втихомирити бурю” дискусій.

“Не можна погоджуватися ні з евтаназією, ні з терапевтичною наполегливістю, - помітив, у свою чергу, кард. Валліні. - Між ними лежить “сірий простір”, надзвичайно делікатний, довкола якого і відбуваються суперечки”.

Проблема закінчення людського життя розділяє й наукове співтовариство, коли мова йде про складні клінічні випадки - такиі, як тривалий веґетативний стан або деґенеративні патології.

Коли ж настає кінець життя, відповідно до біоетики? Марія Луїза Ді П'єтро стверджує, що відповіддю на цей сумнів може бути тлише безперестанна турбота про хворого в його глобальності, навіть у тих випадках, коли одужання неможливе. Не можна залишати без підтримки його родину, тому що там, де виникає самотність, страх і залишеність, можуть зароджуватися думки про те, щоб покласти кінець життю.

Врешті, проф. Д’аґостіно вказав на помилковий поділ між біографічним і біологічним життям. Відповідно до цієї концепції, “коли біографія втрачає своє значення, мовляв, даремно захищати біологію; якщо хворий вступив на заключний етап свого життя - тобто, біографічно не може бути присутнім у світі, - даремно боротися за продовження його життя”. Антропологічна помилковість цього твердження величезна, оскільки в його основі покладена абстрактна ідея: що тільки фізично здорова людина має життя, гідне цього ім’я. В той час як істинним було б якраз протилежне твердження, сказав професор Д’аґостіно.

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 09:41, , links to this post

Прихожани звернулись з відкритим листом

Дев'яносто парафіян Свято-Покровського собору міста Рівне підписались під відкритим листом до митрополита Рівненського і Острозького Євсевія. Лист написаний у зв'язку з подіями у Рівненській єпархії УПЦ КП, які стосуються звинувачень у симонії та хабарництві керівництва Рівненської єпархії, та покарання митрополитом Євсевієм священнослужителів і мирян, які свідчать про зловживання в Церкві.

В листі парафіяни просять офіційно пояснити, що відбувається у Рівненській єпархії, просять зняти покарання з людей, яких митрополит одноосібно покарав, а також скликати загальні збори парафії Свято-Покровського собору, куди включити також питання про корупцію і хабарництво серед посадових осіб Рівненської єпархії.

У листі зокрема йдеться:

«Ми, миряни, що будували цей храм, боронили його від зазіхань, утримували його, що завжди, в силу своїх можливостей, підтримували чистоту християнської моралі в храмі і виганяли з нього недостойних священнослужителів – уклінно просимо відмінити свій указ про покарання. Ще просимо найближчим часом провести загальні парафіяльні збори Свято-Покровського собору і включити в порядок денний, окрім чергових питань, питання про симонію і хабарництво серед посадових осіб Рівненської єпархії».

Цей лист прихожани мали надіслати ще в час Великого посту, але надали його митрополиту Євсевію вже після Великодніх свят.

Про це  сьогодні повідомили редакцію “Української Автокефалії” з Рівненського прес-клубу.

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 09:38, , links to this post

Кабмін виділив кошти для Адріївської
Четвер, 23 квітня 2009 р.

Кабінет міністрів виділив з резервного фонду державного бюджету 10 мільйонів гривень на проведення аварійно-ремонтних робіт Андріївської церкви у Києві. Відповідну постанову Кабмін прийняв на своєму засіданні учора 22 квітня, повідомили в Управлінні по зв’язках із ЗМІ Секретаріату КМУ. Як повідомлялося 7 квітня цього року, Завідувач відділу охорони заповідника Софія Київська Євген Кажан

заявив, що загальну вартість ремонтних робіт Андріївської церкви фахівці оцінюють у більш ніж 25 млн грн.

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 06:22, , links to this post

Чудо схождения Благодатного Огня

Величайшее чудо на земле! Воскресение Христова — Пасха, перед которым происходит описываемое событие — величайшее для христиан событие, являющее собой знамение победы Спасителя над грехом и смертью и начало бытия мира, искупленного и освященного Господом Иисусом Христом. На протяжении без малого двух тысяч лет Православные Христиане и представители других

христианских деноминаций встречают свой величайший праздник — Воскресение Христово (Пасху) в храме Гроба Господнего (Воскресения) в Иерусалиме. В этой величайшей для христиан святыне, находится Гроб, где был погребен, а затем воскрес Христос; Святые Места, где Спаситель был осужден и казнен за наших грехи.

Каждый раз все, кто находятся внутри и поблизости с Храмом на Пасху становятся свидетелями схождения Благодатного Огня (Света).

История

Благодатный Огонь является в храме уже не первое тысячелетие. Самые ранние упоминания о схождении Благодатного Огня в канун Воскресения Христова встречаются у Григория Нисского, Евсевия и Сильвии Аквитанской и датируются IV веком. В них есть описание и более ранних схождений. По свидетельству Апостолов и святых отцов, нетварный Свет осветил Гроб Господень вскоре после Воскресения Христа, что увидел один из апостолов: “Петр верил, видел же не только чувственными очами, но и высоким Апостольским умом — исполнен убо был Гроб света, так что, хотя и ночь была, однако, двема образы видел внутренняя — чувственно и душевно,” — читаем мы у церковного историка Григория Нисского. “Петр предста ко Гробу и свет зря во гробе ужасашеся,” — пишет Св. Иоанн Дамаскин [1]. Евсевий Памфил повествует в своей “Церковной истории”, что когда однажды не хватило лампадного масла, патриарх Нарцисс (II в.) благословил налить в лампады воды из Силоамской купели, и сошедший с неба огонь возжег лампады, которые горели затем в продолжение всей пасхальной службы. Среди ранних упоминаний свидетельства мусульман, католиков. Латинский монах Бернард, (865 г.) пишет в своем итинерарии: “В Святую Субботу, которая есть канун Пасхи, служба начинается рано и по совершении службы поется Господи помилуй до тех пор, пока, с пришествием Ангела, возжигается свет в лампадах, висящих над Гробом.”

Церемония

Литания (церковная церемония) Святого Огня начинается приблизительно за сутки до начала Православной Пасхи, которая, как известно, празднуется в иной день чем у других христиан. В Храме Гроба Господня начинают собираться паломники, желающие своими глазами увидеть схождение Благодатного Огня. Среди присутствующих всегда много инославных христиан, мусульман, атеистов, за церемонией следит еврейская полиция. В самом храме вмещается до 10 тысяч человек, вся площадь перед ним и анфилады окрестных сооружений также оказываются заполнены народом — количество желающих гораздо больше возможностей храма, поэтому паломникам бывает нелегко.

“Накануне в храме уже все свечи, лампады, паникадила были потушены. Еще в неотдаленном прошлом (в начале XX в. — прим. ред.) тщательно наблюдалось за сим: турецкими властями производился строжайший обыск внутри часовни; по наветам католиков доходили даже до ревизии карманов священнодействовавшего митрополита, наместника Патриарха…”

На середине ложа Живоносного Гроба ставится лампада, наполненная маслом, но без огня. По всему ложу раскладываются кусочки ваты, а по краям — прокладывается лента. Так приготовленная, после осмотра турецких стражников, а ныне — еврейской полиции, Кувуклия (Часовня над Гробом Господним) закрывается и опечатывается местным ключником мусульманином.

“И вот утром Великой Субботы, в 9 часов по местному времени, начали появляться первые признаки Божественной силы: послышались первые раскаты грома, между тем, как на улице было ясно и солнечно. Продолжались они в течение трех часов (до 12-ти). Храм начал озаряться яркими вспышками света. То в одном, то в другом месте стали блистать небесные зарницы, предвещающие сошествие Небесного Огня,” — пишет один из очевидцев.

“В половине второго часа, раздается колокол в патриархии и оттуда начинается шествие. Длинной черной лентой входит греческое духовенство в храм, предшествуя его Блаженству, Патриарху. Он — в полном облачении, сияющей митре и панагиях. Духовенство медленной поступью минует “камень миропомазания”, идет к помосту, соединяющему кувуклию с собором, и затем между двух рядов вооруженной турецкой рати, едва сдерживающей натиск толпы, исчезает в большом алтаре собора” — повествует средневековый паломник.

Через 20-30 минут после опечатывания Кувуклии в храм вбегает православная арабская молодежь, чье присутствие также является обязательным элементом Пасхальных торжеств [2]. Молодые люди как наездники сидят на плечах друг у друга. Они просят Божью Матерь и Господа, чтобы он даровал Православным Благодатный Огонь; “Иля дин, иля виль эл Мессиа” (”нет веры, кроме веры Православной, Христос — истинный Бог”) — скандируют они. Для прихожан европейцев, привыкшим к иным формам выражения чувств и спокойным богослужениям бывает весьма непривычно видеть такое поведение местной молодежи. Однако Господь нам напоминал, что Он приемлет и такое, по детски наивное, но чистосердечное обращение к Богу.

“Во времена, когда Иерусалим находился под британским мандатом, английский губернатор попытался запретить однажды эти “дикарские” пляски. Патриарх молился в Кувуклии два часа: огонь не сошел. Тогда Патриарх своей волей приказал впустить арабов… И огонь снизошел.”. Арабы как бы обращаются ко всем народам: правильность нашей веры Господь подтверждает низведением Благодатного Огня накануне православной Пасхи. Во что же веруете вы?

“Вдруг внутри храма над Кувуклией появилось небольшое облачко, из которого стал моросить мелкий дождичек. Я стоял недалеко от Кувуклии, потому и на меня, грешного, упали несколько раз маленькие капли росы. Подумал, наверное, на улице гроза, дождь, а крыша в храме неплотно закрыта, поэтому вода проникает вовнутрь. Но тут греки закричали: “Роса, роса…” Благодатная роса сошла на Кувуклию и смочила вату, лежавшую на Гробе господнем. Это было второе проявление Божией Силы.” — пишет паломник.

В Храм входит процессия — иерархи празднующих Пасху конфессий. В конце процессии идет православный Патриарх одной из поместных Православных церквей (Иерусалимской или Константинопольский) в сопровождении армянского Патриарха и священнослужителей. В своем крестном ходе процессия минует все находящиеся в храме памятные места: священную рощу, где был предан Христос, место, где его побивали римские легионеры, Голгофу, где Его распяли, камень Помазания — на котором тело Христа готовили к погребению.

Процессия подходит к Кувуклии и трижды обходит ее. После этого Православный Патриарх останавливается напротив входа в Кувуклию; его разоблачают от риз и он остается в одном полотняном подряснике, чтобы было видно, что он не проносит с собой в пещеру спичек или чего бы то ни было, способного зажечь огонь. Во времена господства турков, пристальный “контроль” за патриархом осуществляли турецкие янычары, обыскивавшие его перед вхождением в Кувуклию, [3].

Надеясь уловить православных на подделке городское мусульманское начальство расставляло турецких воинов по всему храму, а те обнажали ятаганы, готовые отрубить голову всякому кто будет замечен вносящим или зажигающим огонь. Однако за всю историю турецкого владычества никто в этом так и не был уличен. В настоящее же время Патриарха осматривают еврейские полицейские следящие.

Hезадолго до патриарха подризничий вносит в пещеру большую лампаду, в которой должен разгореться главный огонь и 33 свечи — по числу лет земной жизни Спасителя. Затем Православный и Армянский Патриархи (последний также разоблачается перед входом в пещеру) входят внутрь. Их запечатывают большим куском воска и налагают на дверь красную ленту; православные служители ставят свои печатки. В это время в храме выключается свет и наступает напряженное тишина — ожидание. Присутствующие молятся и исповедуют свои грехи, прося Господа даровать Благодатный Огонь.

Все находящиеся в храме люди терпеливо ждут выхода патриарха с Огнем в руках. Впрочем в сердцах многих людей присутствуют не только терпение, но и трепет ожидания: в соответствии с преданием Иерусалимской Церкви считается, что тот день, когда Благодатный Огонь не сойдет, будет последним для людей находящихся в Храме, а сам Храм будет разрушен. Поэтому, паломники обычно причащаются перед тем как прийти в святое место.

Молитва и обряд продолжаются до тех пор, пока не произойдет всеми ожидаемое чудо. В разные годы томительное ожидание длится от пяти минут до нескольких часов.

Схождение

Перед схождением храм начинают озарять яркие вспышки Благодатного Света, тут и там проскакивают маленькие молнии. При замедленной съемке хорошо видно, что они исходят из разных мест храма — от иконы, висящей над Кувуклией, от купола Храма, от окон и из других мест, и заливают все вокруг ярким светом. Кроме того, то тут, то там, между колоннами и стенами храма мелькают вполне видимые молнии, которые часто проходят без всякого вреда через стоящих людей.

Мгновение спустя весь храм оказывается опоясанным молниями и бликами, которые змеятся по его стенам и колоннам вниз, как бы стекают к подножию храма и растекаются по площади среди паломников. Одновременно с этим у стоящих в храме и на площади загораются свечи, сами зажигаются лампады находящиеся по бокам Кувуклии загораются сами (за исключением 13 католических), как и некоторые другие в пределах храма. “И вдруг капля падает на лицо, а затем в толпе раздается крик восторга и потрясения. Огонь пылает в алтаре Кафоликона! Вспышка и пламя — как огромный цветок. А Кувуклия еще темная. Медленно — медленно, по свечам Огонь из алтаря начинает спускаться к нам. И тут громовой вопль заставляет оглянуться на Кувуклию. Она сияет, вся стена переливается серебром, белые молнии струятся по ней. Огонь пульсирует и дышит, а из отверстия в куполе Храма на Гроб с неба опустился вертикальный широкий столб света,”. Храм или отдельные его места заполняются не имеющим аналогов сиянием, которое как полагают, впервые явилось во время Воскресения Христова [4]. В это же время двери Гроба открываются и выходит Православный патриарх, который благословляет собравшихся и раздает Благодатный Огонь.

О том как загорается Благодатный Огонь рассказывают сами патриархи. “Я видел, как митрополит склонился над низким входом, вошел в вертеп и повергся на колени пред Святым Гробом, на котором ничего не стояло и который был совершенно обнажен. Не прошло и минуты, как мрак озарился светом и митрополит вышел к нам с пылающим пучком свечей”. Иеромонах Мелетий приводит слова архиепископа Мисаила: “Вшедше мне внутрь Святаго Гроба Господня, видевши бе на всей крышке Гробней блистает свет, подобно рассыпанному мелкому бисеру, в виде белого, голубого, алого и других цветов, который потом совокупляясь, краснел и претворялся в вещество огня… и от сего-то огня уготованные кандила и свечи возжигаются.”[5].

Гонцы, еще когда Патриарх находится в Кувуклии, через специальные отверстия разносят Огонь по всему храму, огненный круг постепенно распространяется по храму.

Однако не все зажигают огонь от патриаршей свечи, у некоторых он загорается сам. “Все ярче и сильнее вспышки Небесного Света. Теперь Благодатный Огонь стал летать уже по всему храму. Рассыпался ярко-голубыми бисеринками над Кувуклией вокруг иконы “Воскресения Господня”, и вослед вспыхнула одна из лампад. Врывался в храмовые часовни, на Голгофу (зажег на ней также одну из лампад), сверкал над Камнем Миропомазания (здесь также зажглась лампадка). У кого-то обуглились фитили свечей, у кого-то сами собой вспыхнули светильники, пучки свечей. Всполохи все более усиливались, искры тут и там разносились по пучкам свечей.”. Один из свидетелей отмечает, как у стоящей рядом с ним женщины трижды сами загорались свечи, которые она дважды пыталась затушить.

Первое время — 3-10 минут, загоревшийся Огонь обладает удивительными свойствами — совершенно не жжет, независимо от какой свечи и где он будет зажжен. Можно видеть, как прихожане буквально умываются этим Огнем — водят им по лицу, по рукам, черпают пригоршнями, и он не наносит никакого вреда, поначалу не опаляет даже волосы. “Возжегше в одном месте 20 свеч и браду свою теми всеми свещами жег, и ни единаго власа ни скорчило, ни припалило; и погасиша все свещи и потом возжегше у иных людей, те свещи затеплил, тако же и в третий те свещи затепли и я, и то ничем жене тронуша, единаго власа не опалило, ни скорчило…” — писал четыре столетия назад один из паломников. Капельки воска, которые падают от свечек прихожане называют Благодатной росой. Как напоминание о Чуде Господнем они останутся на одежде свидетелей навсегда, никакие порошки и стирки их не возьмут.

Людей, находящихся в это время в храме, переполняют непередаваемые и ни с чем несравнимое по своей глубины чувство радости и духовного успокоения. По словам тех, кто побывал на площади и в самом храме при снизшествии огня, глубина чувств переполнявших людей в этот момент была фантастической, — из храма очевидцы выходили как бы зановородившимися, как они сами говорят, — духовно очистившимися и прозревшими. Что особенно замечательная не остаются равнодушными даже те, кому неудобно это дарованное Богом знамение.

Случаются и более редкие чудеса. Съемка на одной из видеопленок свидетельствует о происходящих исцелениях. Визуально камера демонстрирует два таких случая, — у человека с изуродованным гниющим ухом рана, смазанная Огнем, прямо на глазах затягивается и ухо принимает нормальный внешний вида, а также показан случай прозрения слепого (по внешним наблюдениям у человека были бельма на обоих глазах до “умывания” Огнем).

В дальнейшем, от благодатного Огня будут зажжены лампады по всему Иерусалиму, специальными авиарейсами Огонь будет доставлен на Кипр и в Грецию, откуда будет развезен по всему миру. В недавнее время непосредственные участники событий стали его привозить и в нашу страну. В близлежащих к Храму Гроба Господня районах города свечи и лампады в храмах загораются сами.”
Только ли православным?

Многие инославные, когда впервые слышат о Благодатном Огне пытаются укорить православных: откуда Вы знаете, что он дарован именно Вам? а что если бы его принимал представитель иной Христианской конфессии? Однако попытки силой оспорить право получения Благодатного Огня со стороны представителей других деноменаций были и случались не единожды.

Лишь в течение нескольких веков Иерусалим находился под контролем Восточных христиан, большую же часть времени, как и сейчас, городом правили представители других недружелюбно или вовсе враждебно относившихся к Православию учений.

В 1099 г. Иерусалим был завоеван крестоносцами, римская церковь и местные градоночальники почитая Православных за вероотступников, смело принялись попирать их права. Английский историк Стивен Рансимен приводит в своей книге повествование об этом летописца западной церкви: “Неудачно начал первый латинский патриарх Арнольд из Шоке: он приказал изгнать секты еретиков из принадлежавших им пределов в Храме Гроба Господня, затем он стал пытать православных монахов, добиваясь, где они хранят Крест и другие реликвии… Несколько месяцев спустя Арнольда сменил на престоле Даймберт из Пизы, который пошел еще дальше. Он попытался изгнать всех местных христиан, даже православных, из Храма Гроба Господня и допускать туда лишь латинян, вообще лишив остальных церковных зданий в Иерусалиме или около него… Скоро грянуло Божье возмездие: уже в 1101 г. в Великую Субботу не совершилось чуда сошествия Святого огня в Кувуклии, покуда не были приглашены для участия в этом обряде восточные христиане. Тогда король Балдуин I позаботился о возвращении местным христианам их прав…”[6].

Капеллан Иерусалимских королей-крестоносцев, Фульк, рассказывает, что когда западные поклонники (из числа крестоносцев) посетили св. град прежде взятия Кесарии, для празднования в нем св. Пасхи пришли в Иерусалим, весь город был в смятении, потому что святый огонь не являлся и верные целый день оставались в тщетных ожиданиях в храме Воскресения. Тогда, как бы по небесному внушению духовенство латинское и король со всем двором своим пошли… в храм Соломонов, недавно обращенный ими в церковь из мечети Омаровой, а между тем Греки и Сирияне, оставшиеся у св. Гроба, раздирая свои одежды, с воплями призывали благодать Божию, и тогда, наконец, сошел св. Огонь.”

Но самый знаменательный случай произошел в 1579 г. Владельцами Храма Господня являются одновременно представители нескольких Христианских Церквей. Священникам армянской церкви, вопреки традиции, удалось подкупить султана Мурата Правдивого и местное градоначальство, чтобы те позволили им единолично праздновать Пасху и принимать Благодатный Огонь [7]. По призыву армянского духовенства, со всего Ближнего Востока в Иерусалим приехало множество их единоверцев, дабы одним отметить Пасху. Православные вместе с Патриархом Софронием IV были удалены не только от кувуклии, но и вообще из Храма. Там, у входа в святыню, они и остались молиться о схождении Огня, скорбя об отлучении от Благодати. Армянский Патриарх молился около суток, однако, несмотря на его молитвенные усилия, никакого чуда не последовало. В один момент с неба ударил луч, как это обычно бывает при снизшествии Огня, и попал точно в колонну у входа, рядом с которой находился Православный патриарх. Из нее во все стороны брызнули огненные всплески и зажглась свеча у Православного Патриарха, который передал единоверцам Благодатный Огонь.

Это был единственный случай в истории, когда схождение произошло за пределами Храма, фактически по молитвам Православного, а не армянского первосвященника. “Все обрадовались, а православные арабы от радости стали прыгать и кричать: “Ты еси един Бог наш, Иисус Христос, едина наша истинная вера — вера православных христиан” — пишет инок Парфений [8]. В это же время на анфиладах построек прилегающих к храмовой площади находились турецкие солдаты. Один из них, по имени Омир (Анвар), увидев происходящее воскликнул: “Единая вера Православная, я — христианин” и спрыгнул вниз на каменные плиты с высоты около 10 метров. Однако юноша не разбился — плиты под его ногами растопились как восковые, запечатлев его следы. За принятие христианства мусульмане казнили храброго Анвара и пытались соскоблить следы, столь явно свидетельствующие о торжестве Православия, однако им это не удалось, и приходящие в Храм до сих пор могут видеть их, как и рассеченную колонну у дверей храма. Тело мученика было сожжено, однако греки собрали останки, которые до конца XIX века находились в женском монастыре Великой Панагии, источая благоухание.

Турецкое начальство весьма разгневалось на самонадеянных армян, и поначалу даже хотело казнить иерарха, но позже смиловалось и постановило ему в назидание о случившемся на Пасхальной церемонии всегда следовать за Православным патриархом и впредь не принимать непосредственного участия в получении Благодатного Огня. Хотя власть давно сменилась, обычай сохраняется до сих пор [9],[10]. Впрочем, это была не единственная попытка мусульман, отрицающих Страсти и Воскресение Господне, воспрепятствовать схожденияю Благодатного огня. Вот что пишет известный исламский историк ал-Бируни (IX-X вв.): “…однажды губернатор приказал заменить фитили медной проволокй, надеясь что лампады не загорятся и само чудо не произойдет. Но тогда же когда огонь сошел, медь загорелась” [11].

Трудно перечислить все многочисленные события, которые происходят перед схождением Благодатного Огня и во время его. Однако одно заслуживает особого упоминания. Несколько раз за сутки или непосредственно перед схождение Благодатного Огня, в Храме начинали мироточить иконы или фрески с изображением Спасителя. Впервые это произошло в Великую Пятницу в 1572 г. Первыми свидетелями стали два француза, письмо об этом одного из них хранится в Центральной Парижской библиотеке. Через 5 месяцев — 24 августа Карл IX устроил в Париже Варфоломеевскую резню. За два дня была уничтожена треть населения Франции. В 1939 в ночь с Великой пятницы на Великую субботу она опять замироточила. Свидетелями стали несколько монахов, живущих при Иерусалимском монастыре. Через пять месяцев, 1 сентября 1939 г. началась II мировая война. В 2001 г. это случилось вновь. Христиане не увидели в этом ничего страшного… но о том что произошло 11 сентября этого года в США — через пять месяцев после мироточения, знает весь мир [12].

В разные годы, разными людьми использовались и другие названия для чуда сошествия Благодатного Огня: Благодатный Свет, Священный Свет, нерукотворный Свет, Благодать.

[1] Иоанн Дамаскин. Октоих, воскресный седален, глас 8.
[2] Николай Лисовой. “Тайна Святого Огня” // Журнал “Religio: восстановленная связь”, 2000.
[3] Дмитриевский А. А. Благодать святого Огня на Живоносном Гробе Господнем в Великую Субботу. СПб., 1908.
[4] А. И. Пападопуло-Керамевс. Предисловие. — Рассказ Никиты, клирика царского. Послание к императору Константину VII Порфирородному о святом огне, писанное в 947 г. СПб., 1894, с. I. (Православный Палестинский сборник. Т. 13. Вып. 2). с. 10-11.
[5] Торопцева Н.Т. Паломничество по Святой Земле в конце ХХ в. 2000 г.
[6] Стивен Рансимен. Восточная схизма. М., Наука, 1998, с.69-70.
[7] Ты еси Бог творяй чудеса. О схождении благодатного огня. Издание Свято-Введенской Оптиной пустыни, г. Тула, 1997 год.
[8] Путеводитель во святый град Иерусалим ко гробу Господню, Москва, 1898 год, издание Русского Пантелеимонова монастыря.
[9] Хури Фози. Встреча Воскресения Христова на Востоке (Из личных впечатлений). — Московские Ведомости, № 89, 1910.)
[10] Святой Огонь, исходящий от Гроба Господа Бога и Спаса нашего Иисуса Христа в день Великой Субботы в Иерусалиме, по сказаниям древних и новых путешественников. М., 1887.
[11] Дмитриевский А. А. Благодать святого Огня на Живоносном Гробе Господнем в Великую Субботу. СПб., 1908.
[12] Третье знамение. // Газета “Жизнь”, 14 сентября, 2001 г., №16. Стр. 1,4,5.

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 05:43, , links to this post

Усюди На сайті

Релігійний пошук | Аудіобіблія | Наш форум | Ні абортам! |

Останнє:

• Преподобний Амвросій про католицькі єресі / ч.2
• Створено прес-службу Патріарха Кирила
• Синод Кіпру обговорив новий церковний статут
• Святкування дня Незалежності України у CША
• TVi: Життя за стінами монастиря
• Про страшний гріх самогубства
• “Католики -самая трудная задача для решения”
• Моральні якості православного пастиря
• “Релігії на час виборів необхідно заборонити”
• Про те, як святі угодники допомагають нам

У архівах:

• червня 2007
• липня 2007
• серпня 2007
• вересня 2007
• жовтня 2007
• листопада 2007
• грудня 2007
• січня 2008
• лютого 2008
• березня 2008
• квітня 2008
• травня 2008
• червня 2008
• липня 2008
• серпня 2008
• вересня 2008
• жовтня 2008
• листопада 2008
• грудня 2008
• січня 2009
• лютого 2009
• березня 2009
• квітня 2009
• травня 2009
• червня 2009
• липня 2009
• серпня 2009
• вересня 2009
• Current Posts