Пам’яті отців Першого Вселенського собору
Неділя, 31 травня 2009 р.
Пам’ять Першого Вселенського Собору святкується Церквою Христової з найдавніших часів. Господь Ісус Христос залишив Церкві велику обіцянку: "Побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її" (Мф. 16, 18). У цій радісній обіцянці міститься пророча вказівка, що, хоч життя Церкви Христової на землі буде минати у важкій боротьбі з ворогом спасіння, перемога на Її боці. Святі мученики засвідчили
істинність слів Спасителя, перетерпівши страждання за сповідання Імені Христового, і меч гонителів схилився перед переможним знаменням Хреста Христового.
З IV сторіччя припинилися переслідування християн, але всередині самої Церкви виникли єресі, на боротьбу з якими Церква скликала Вселенські Собори. Однією з найнебезпечніших єресей було аріанство. Арій, олександрійський пресвітер, був людиною безмірної гордині й честолюбства. Він, відкидаючи Божественне достоїнство Ісуса Христа і Його рівність із Богом Отцем, неправдиво навчав, що Син Божий не є Єдиносщний Отцеві, а створений Отцем у часі. Помісний Собор, скликаний з напелегливої вимоги Олександрійського Патріарха Олександра, осудив псевдовчення Арія, але той не скорився і, написавши багатьом єпископам листа зі скаргою на визначення Помісного Собору, поширив своє псевдовчення по всьому Сходові, оскільки дістав підтримку у своїй облуді від деяких східних єпископів.
Для розслідування виниклої смути святий рівноапостольний імператор Костянтин (пам’ять 21 травня) направив єпископа Осію Кордубського і, отримавши від нього посвідчення, що єресь Арія спрямована проти найосновнішого догмату Христової Церкви, зважився скликати Вселенський Собор. За запрошенням святого Костянтина в місто Нікею в 325 році зібралися 318 єпископів-представників християнських Церков з різних країн.Серед прибулих єпископів було багато сповідників, які постраждали під час гонінь і носили на тілах сліди катувань. Учасниками Собору були також великі світильники Церкви - Святитель Миколай, архієпископ Мир Лікійських (пам’ять 6 грудня й 9 травня), святитель Спиридон, єпископ Триміфунтський (пам’ять 12 грудня), і інші, шановані Церквою святі отці.
Олександрійський Патріарх Олександр прибув зі своїм дияконом Афанасієм, згодом Патріархом Олександрійським (пам’ять 2 травня), названим Великим, як ревний борець за чистоту Православ’я. Рівноапостольний імператор Костянтин був присутній на засіданнях Собору. У своїй промові, виголошеній у відповідь на вітання єпископа Євсевія Кесарійського, він сказав: "Бог допоміг мені скинути нечестиву владу гонителів, але незрівнянно сумнішою від будь-якої війни, будь-якої кровопролитної битви і незрівнянно згубнішою, для мене, є внутрішня міжусобна боротьба в Церкві Божій".
В. Суриков “Первый Вселенский Собор”. Эскиз к росписи Храма Христа Спасителя (1876 г.)
Арій, маючи своїми прихильниками 17 єпископів, тримався гордо, але його вчення було спростоване і він відлучений Собором від Церкви, а святий диякон Олександрійської Церкви Афанасій у своїй промові остаточно спростував богохульні вигадки Арія. Отці Собору відхилили символ віри, пропонований аріянами. Був затверджений православний Символ віри. Рівноапостольний Костянтин запропонував Соборові внести в текст Символу віри слово "Єдиносущний", яке він часто чув у промовах єпископів. Отці Собору одностайно прийняли цю пропозицію. У Нікейскому Символі святі отці сформулювали апостольське вчення про Божественне достоїнство Другої Особи Пресвятої Трійці — Господа Ісуса Христа. Єресь Арія, як омана гордого розуму, була викрита й відкинута. Після вирішення головного догматичного питання Собор встановив також двадцять канонів (правил) з питань церковного управління й дисципліни. Було вирішене питання про день святкування Святої Пасхи. Постановою Собору Свята Пасха повинна святкуватися християнами не в один день із юдейською і неодмінно в першу неділю після дня весняного рівнодення (який в 325 році припадав на 22 березня).
Єресь Арія стосувалася головного християнського догмату, на якому ґрунтується вся віра і вся Церква Христова, що становить єдину підставу всього сподівання нашого спасіння. Якби єресь Арія, яка відкидала Божество Сина Божого Ісуса Христа, що потрясла тоді всю Церкву й захопила з собою багато і пастирів і простого люду, здолала правдиве вчення Церкви й зробилася панівною, то давно вже не існувало б саме християнство, і увесь світ поринув би в колишню пітьму невір’я й марновірств. Арія підтримував єпископ Нікомидійський Євсевій, дуже впливовий при царському дворі, тому єресь набула дуже широкого поширення в той час. І донині вороги християнства (наприклад секта “Свідків Єгови”), взявши за основу єресь Арія і давши їй іншу назву, бентежать розум і спокушають багатьох людей.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 10:20,
, links to this post
Автокефалія лише від матірної Церкви!
Як нащадок православних українців, що емігрували з рідної Буковини до Канади в 1924 році та передали свої цінності своїм дітям, внукам та правнукам, я ніколи не перестав цікавитися і вболівати за долю країни моїх батьків та й скарбу — Св. Української Православної Церкви. У часах темряви й гніту, коли безбожна влада поставила за мету назавжди викоренити ці цінності, православні українці
в Канаді намагалися затримати смолоскип віри національної свідомости для себе і своїх нащадків з вірою та надією, що колись Всевишній може відкрити двері, щоб узяти участь у відновленні цих цінностей в Україні.
Яка ж була наша радість, коли почали падати кайдани і мури, коли стала проявлятися суверенна Україна, а при ній— відновлятися віковічна мрія самоуправної Православної Церкви в сопричастю зо всіма Православними Церквами в світі. Українська Православна Церква в Канаді, що постала в 1918 p., почала оприлюднювати на своїх Соборах від листопада 1947 року, чим вона є, а делегація нашої Церкви, очолена Першоієрархом, Митрополитом Василієм (Федаком), старалася під час своїх відвідин України влітку 1993 р. відвідати осередки всіх православних спільнот в Україні: Українську Автокефальну Православну Церкву, Українську Православну Церкву (Київського патріархату) і Українську Православну Церкву (Московського патріархату). Цьому сприяло те, що наша Церква ще в 1990 р. здобула довгоочікуване благословенне сопричастя з матірною Церквою народу України, на рідних землях і в розсіянні, з Церквою Константинопольською.
Це сопричастя прийняли Духовенство й вірні нашої Церкви, з переконанням, що це не тільки нам, українській діаспорі в Канаді, але й братам і сестрам в Україні допоможе відчинити двері до нормальних відносин з Православними Церквами всього світу. Ця єдність у різновидності, яким Православ’я бачить Церкву, оскільки за природою вона Єдина, Свята, Соборна і Апостольська, створена з різновидних культур та іншомовних спільнот, об’єднана вірою, а особливо взаємною участю у весільній вечері Агнця Божого (Об’явлення 19:9), у Святій Євхаристії.
Прояв зросту зрілости цього бачення ми відчули у відвідинах України Святійшого Патріарха Варфоломія І минулого літа. Ці відвідини нібито відсвіжили надії, що око віри завжди бачило, тобто об’єднання самоуправної Православної Церкви в Україні поволі, поступово та невідмінно здійсниться. Цьому сприяли й слова Патріарха Варфоломія, як і братнє співслужіння в Києві з Патріархом дочірньої Церкви Московської, а також і помітне пом’якшення тону заяв та звернень одне щодо одного з провідників Православної Церкви в Україні.
Історія і події, пов’язані з перебуванням Православної Церкви під опікою молодшої Церкви, Церкви Московської, внаслідок зросту влади Московської імперії, повні сумних спогадів для народу України. Між ними - привласнення історії Київської Руси та Церкви, пониження влади Митрополита Київського, колись екзарха Константинопольського патріарха, навіть до сану Архієпископа (в Київській Церкві, на відміну від візантійської, сан Митрополита вищий від Архієпископа), а головне - використання Церкви як середника закріплення Московської імперії.
Як це добре, що Господь дав нам дочекатися пори, коли матірна Церква, Конст антинопольська, знову в силі зайнятися справою оновлення Церкви-дочки - Української. Українські Церкви діаспори втішаються сопричастям з православними світу завдяки евхаристійному єднанню з Церквою-Матір’ю, моляться і вірять, що остаточно, за допомогою Церкви-Матері, сповниться наша мрія про об’єднану братньою любов’ю самоуправну Православну Церкву в сопричасті зо всіма Православними Церквами.
Цьому могло би сприяти надання автокефалії Українській Церкві Московським патріархатом. Але насправді Московська Церква є молодшою від Київської, і справедливо автокефалія повинна бути надана матірною Церквою - Константинопольською. Томос цієї Церкви 1924 р. чітко вказує на те, і матірна Церква теж це розуміє. Це також запевнило б справжню незалежність від північного сусіда, участь якого в історії України визначалася надзвичайно сумними та трагічними моментами. Тоді могло б зростати справжнє співжиття добрих сусідів. Історія дає багато прикладів того, що добрий сусід на дальший план набагато корисніший, ніж сердитий раб.
Усі проблеми цим не розв’яжуть ся. Оновлення й перетворення світу на Царство Отця і Сина і Святого Духа поки що перебуває лише в ранній стадії, як писав Священномученик о. Олександр Мень, який трудився для оновлення братньої Московської Церкви і за це поплатився своїм життям. У вирішенні цієї проблеми у світі відсвіжиться надія на сповнення справедливої волі Бога та здійснення мрій моїх батьків, дідів і прадідів.
митрофорний протоієрей д-р Ігор Куташ
Українське Слово, 25-31 березня 2009 р. (Канада)
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 09:22,
, links to this post
Ключовий фігурант Kings Сapital здався
Субота, 30 травня 2009 р.
Один з основних фігурантів фінансової афери компанії Kings Capital прийшов в міліцію з повинною, повідомив міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко. “По Kings Capital у нас є явка з повинною одного з ключових фігурантів цієї справи, який дає дуже серйозні свідчення, що підтверджують попередні висновки слідства”, - сказав міністр. На уточнююче запитання, чи вплинуть ці свідчення в
подальшому на зміну процесуального статусу пастора церкви Посольство Боже Сандея Аделаджі, Луценко відповів: “Більше поки нічого не скажу. Свідчення підтверджують попередні висновки слідства”.
За матерiалами: УНІАН
Дивіться більше :
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 09:39,
, links to this post
Скандали в Католицькій церкві в Африці
Папа Римський Бнедикт XVI вдовольнив прохання про відставку, подане архієпископом Банґуї (Центрально-африканська республіка; ЦАР) Пауліном Помодімо. Причиною відставки стало нещодавнє розслідування, яке виявило, що багато кліриків його єпархії не дотримують обітниці безшлюбності, а дехто з них навіть «відкрито» живуть з жінками й дітьми. За даними агентства Africa News, це виявив ґвінейський
архієпископ Роберт Сара, секретар Ватиканської конґреґації євангелізації народів. Під час інспекції прелат встановив, що «моральний вигляд» окремих кліриків «не завжди відповідає їх зобов’язанням іти за Христом у цноті, убогості та послуху». Крім порушення правила про целібат, багато священиків у ЦАР «офіційно» мають у власності будинки та інше майно.
В інтерв’ю CNS архієпископ Сара підтвердив факт поїздки в єпархію Банґуї, але відмовився давати подальші коментарі.
«Безглуздо заперечувати те, що знають всі. Нема потреби судити про мотиви і обставини вчиненого зла. Члени національного кліру - як монахи, так і єпархіальні священики, ви всі, тим чи іншим способом, співучасники нинішнього становища, і кожен з вас має взяти на себе свою частку провини і відповідальності», - сказано в листі префекта Конґреґації євангелізації народів кардинала Івана Діаса, опублікованому в місцевій пресі.
24 травня чорношкірі клірики дев’яти єпархій ЦАР зібралися в соборі Банґуї, щоб обговорити ситуацію, що склалася. Вони осудили відставку архієпископа Помодімо, назвавши звинувачення на адресу місцевого духівництва «дискримінаційними» і спрямованими проти чорношкірих священиків. Учасники зборів заявили, що розслідування було «вибірковим і частковим», підкресливши, що багато білих священиків і єпископи провадять такий самий спосіб життя.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 08:44,
, links to this post
Глава держави відвідав УКУу Львові
Четвер, 28 травня 2009 р.
Сьогодні у Львові Президент України Віктор Ющенко провів зустріч зі студентами та викладачами Українського католицького університету. У своєму виступі Глава держави відзначив важливу роль, яку церква відіграє у формуванні та збереженні ключових світоглядних цінностей суспільства. «Я глибоко переконаний, що церква сьогодні виконує унікальну місію», – сказав він. – «…Через
духовні цінності людина може прийти до розуміння свого призначення і місії в цьому житті. Все інше – це просто порох».
Президент окремо відзначив роль церкви у консолідації громадян у питанні розбудови незалежної України. «Я хочу, щоб це було останнє переможне проголошення нашої незалежності, яке не піддавалося б ревізії, але переконаний, що тут духовний стрижень може сформувати базові сутності – що треба робити, щоб ми мали успішну українську державу. Повірте, починаючи від благословення і закінчуючи духовним «локомотивом» – всюди нам потрібна церква», – сказав В. Ющенко.
Глава держави звернув увагу на позитивні зрушення, що відбулися у розбудові церковного життя та духовного життя в цілому за роки незалежності України. «Ми крок за кроком, день за днем творимо толерантніше суспільство», – сказав він, додавши, що йдеться, зокрема, про складні дискусії у темі церковних відносин. «Через церковний приклад в організації відносин, організації толерантності суспільства ми можемо дати унікальний приклад для інших сфер відносин, у тому числі політичних», – переконаний Президент.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 05:38,
, links to this post
Хрестик і медицина несумісні?
Лікар медичного центру в англійському місті Ґлостер Гелен Слаттер може втратити роботу через те, що відмовляється зняти із шиї натільний хрест. Адміністрація клініки вимагає від своєї співробітниці носити хрестик в кишені, пояснюючи це загальними вимогами, відповідно до яких лікарям не можна носити ювелірні прикраси. Від натільного хреста, на думку керівництва центру, може поширитися
інфекція, пише британська газета “Дейлі телеґраф”.”Вони, очевидно, сильно здивувалися, коли я сказала, що не збираюся знімати хрестик. Моя віра для мене дуже багато важить, однак тепер мені доведеться вибирати між вірою й роботою”, - зізнається Г. Слаттер, яку днями пообіцяли відсторонити від роботи в будь-який день, якщо вона буде як і раніше ходити з натільним хрестом.
Останнім часом у Британії почастішали випадки звільнення працівників сфери охорони здоров’я з релігійних мотивів. Так, у Лідсі жінка-хірург втратилася місце за прохання до керівництва дозволити їй понаднормову роботу в п’ятниці, щоб в робочий час мати можливість відвідувати найближчу мечеть.
Повідомлялося також про випадок у графстві Лестершир, де медбрат з більш ніж 40-річним стажем роботи був звільнений після того, як порадив одній з пацієнток, яка скаржилася на серцеву недугу, відвідувати церкву.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 03:23,
, links to this post
«Вселенський Патріархат в Україні незаконний»
Константинопольський патріарх не наділений повноваженнями відкривати свої представництва за межами Туреччини, у тому числі в Україні, заявили в турецькому міністерстві закордонних справ. “Джерела в МЗС заявляють, що подібні ініціативи України не мають законних підстав… Без дозволу (офіційної) Туреччини така пропозиція патріархатом не може бути прийнята”, - повідомляє турецька
газета “Акшам” з посиланням на дипломатичні кола. Так у зовнішньополітичному відомстві Туреччини прокоментували підсумки недавньої зустрічі президента України Віктора Ющенка з патріархом Константинопольським Варфоломієм у Стамбулі. На ній керівник української держави озвучив ідею відкриття в нашій країні представництва Константинопольського патріархату.
Обговорювався варіант церковного подвір’я та культурно-інформаційного центру. При цьому невідомо, чи була досягнута конкретна домовленість з цього питання. Як пише далі газета, згідно з Лозанською мирною угодою 1923 року, патріарх Константинопольський не має “вселенського” статусу і не є юридичною особою.
“З погляду статусу між патріархом та імамом будь-якої мечеті немає ніякої різниці”, - сказано в статті.
Як відомо, турецька влада не визнає Святійшого Варфоломія Вселенським патріархом (історичний титул, який лишився в спадок з візантійських часів). Не згідні в Туреччині називати патріарха і “Константинопольським”, зауважуючи, що міста з такою назвою більше не існує, і вживання титулу може сприйматися як невизнання давно сталих політичних реалій.
В турецькій пресі зазвичай говорять про “патріарха Фанару” (стамбульський квартал, заселений колись греками, в якому розташована патріархія) і підкреслюють, що мається на увазі лише релігійний лідер незначних грецьких меншин в Туреччині.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 03:09,
, links to this post
Ющенко поїде до Ватикану
Вівторок, 26 травня 2009 р.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 23:49,
, links to this post
Молитва для початківців ч.3
І є інша спокуса. Ми знаємо, що, маючи віру величиною в гірчичне зерно, ми могли б пересувати гори, і коли бачимо, що нічого не зрушується з місця, то думаємо: "Можливо, це означає, що моя віра в чомусь недосконала, несправжня?" Це знову ж таки невірно, і на це є інша відповідь: якщо ви уважно прочитаєте Євангеліє, то побачите, що в ньому є тільки одна молитва, яка не
отримала відповіді. Це молитва Христа в Гефсиманському саду. Але в той же час ми знаємо, що якщо будь-коли в історії Бог брав участь у комусь, хто молився, то, звичайно, саме у Своєму Синові перед Його смертю; і ми знаємо також, що якщо був будь-коли приклад досконалої віри, то це було саме тоді. Але Бог знайшов, що віра Божественного Страждальця досить велика, щоб витерпіти мовчання.
Бог не дає відповіді на наші молитви не лише тоді, коли вони недостойні, але й тоді, коли Він знаходить у нас таку велич, таку глибину, – глибину й силу віри, що Він може покластися на нас, на те, що ми перебуватимемо вірними навіть перед лицем Його мовчання.
Я пам’ятаю одну жінку, невиліковно хвору; багато років вона жила у відчутті присутності Божої, а потім раптово відчула Його відсутність – справді реальну відсутність; вона написала мені тоді: "Будь-ласка, моліться Богові, щоб я ніколи не піддалася спокусі створити собі ілюзію Його присутності, замість того щоб прийняти Його відсутність". Віра її була велика. Вона була здатна витримати цю спокусу, і Бог дав їй випробувати Своє мовчання, Своя відсутність.
Запам’ятайте ці приклади, продумайте їх, бо колись вам, напевно, доведеться опинитися в такому ж становищі.
Я не можу подати вам ніякої вправи; хочу лиш, щоб ви пам’ятали, що ми завжди повинні зберігати незмінною свою віру і в любов Божу і в нашу власну чесну, правдиву віру; і коли така спокуса прийде до нас, то молімося молитвою, яка складається з двох фраз, промовлених Самим Ісусом Христом:
"В руки Твої віддаю дух Мій; не Моя воля хай буде, але Твоя".
Я спробував подати вам уявлення про головні шляхи, якими ми можемо підійти до молитви; але чи означає це, що, виконавши все, мною запропоноване, ви навчитеся молитися? Ні, звичайно, тому що молитва – це не просто зусилля, яке ми можемо зробити в момент, коли вирішуємо молитися; молитва повинна коренитися в нашому житті, і якщо наше життя суперечить нашим молитвам або наші молитви не мають нічого спільного з нашим життям, вони ніколи не будуть ні живими, ні реальними. Звичайно, ми можемо знайти шпарину і обійти ці труднощі, вилучивши зі своїх молитов все, що в нашому житті несумісне з молитвою, – все те, чого ми соромимося або що викликає в нас почуття ніяковості перед собою. Але ж цим нічого не розв’яжеш.
Інші труднощі, з якими ми постійно стикаємося, це мрійливість: тоді молитва наша висловлює сентиментальний настрій, а не те, чим наше життя є за своєю суттю. Для цих двох труднощів існує одне загальне розв'язок, а саме: пов’язати життя з молитвою так, щоб це було єдине ціле, робити свою молитву життям. Дуже велику допомогу дають при цьому готові молитви, про які я вже казав, оскільки вони є об’єктивним, твердим зразком того, як слід молитися. Ви можете сказати, що вони для нас неприродні, і це правильно, в тому розумінні, що вони висловлюють життя людей неспівмірно більших, ніж ми самі, життя справжніх християн; але тому-то ви й можете користуватися ними, намагаючись зробитися людьми такого роду, для яких ці молитви природні.
Пам’ятайте слова Христа: В руки Твої віддаю дух Мій. Вони, зрозуміло, за межами нашого власного досвіду; але якщо день у день ми будемо вчитися бути такого роду людьми, котрі здатні промовляти ці слова щиро, з усією правдивістю, ми не лише зробимо свою молитву реальною, ми самі зробимося реальними – в новій, справжній реальності становлення синами Божими.
Якщо ви візьмете, наприклад, ті п’ять молитов, які я запропонував вам, якщо ви візьмете одне за одним кожне з цих прохань, якщо ви намагатиметеся зробити кожне з них по черзі девізом, гаслом всього дня, ви побачите, що молитва стане критерієм вашого життя, вона дасть вам основу вашого життя, але й життя ваше також буде вашим суддею – проти вас або за вас, – обвинувачуючи вас в неправді, коли ви промовляєте ці слова, або, навпаки, підтверджуючи, що ви вірні їм. Беріть кожну фразу кожної молитви, користуйтеся нею як правилом, день за днем, тиждень за тижнем, поки не зробитесь такого роду людиною, для якої ці слова є самим життям.
Тепер нам треба розлучитися. Я був безмежно радий розмовляти подумки з вами, тому що ми поєднані молитвою і нашим спільним інтересом до духовного життя. Тож нехай буде Господь Бог з кожним із вас і посеред нас навіки.
І перш ніж ми розлучимося, я пропоную читачеві промовити зі мною одну коротку молитву, яка поєднає нас перед престолом Божим:
"Господи, не знаю, чого мені просити в Тебе. Тільки Ти знаєш, що мені потрібно. Ти любиш мене більше, ніж я вмію любити себе. Дай мені бачити мої потреби, які приховані від мене. Не насмілююсь просити ні хреста, ні розради, лишень стою перед Тобою. Серце моє відкрите Тобі. Покладаю всю надію на Тебе. Ти споглядай потреби, яких я не знаю, споглядай і вчини зі мною з милості Твоєї. Сокруши і підніми мене. Врази і зціли мене. Благоговію і мовчу перед святою Твоєю волею, незбагненним для мене Твоїм майбуттям. Приношу себе в жертву Тобі. Немає в мені бажання, крім бажання сповнити волю Твою. Навчи мене молитися, Сам у мені молися. Амінь".
[закінчення] [перша частина тут…] [а друга тут…]
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 23:17,
, links to this post
В РПЦ обговорили примат в Православ’ї
У Відділі зовнішніх церковних зв’язків (ВЗЦЗ) РПЦ під головуванням архієпископа Волоколамського Іларіона відбулося чергове засідання робочої групи з підготовки позиції Московського Патріархату стосовно питання щодо примату у Вселенській Церкві. У засіданні взяли участь заступник голови ВЗЦЗ протоієрей Ніколай Балашов, голова ВЗЦЗ Української Православної Церкви архімандрит
Кирил (Говорун), секретар з міжхристиянських стосунків протоієрей Ігор Вижанов, керівник Церковно-наукового центру «Православна енциклопедія» С. Л. Кравєц, секретар Синодальної богословської комісії протоієрей Володимир Шмалій, член Синодальної богословської комісії А. І. Кирлєжев, голова історико-канонічної комісії Російської Православної Церкви професор протоієрей Владислав Ципін, викладач Московської духовної академії А. Г. Бондач, а також викладачі Православного Свято-Тихонівського гуманітарного університету священики Димитрій Пашков і Михаїл Желтов.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 23:12,
, links to this post
Православний діалог до Вселенського Собору
В православному центрі Константинопольського Патріархату в Шамбезі (Швейцарія) 6-13 червня відбудеться IV Всеправославна передсоборна нарада. “Її учасники розглянуть тему церковного устрою православної діаспори (православних, що мешкають поза межами будь-якої з помісних Православних церков)”, - повідомили согодні в ” Интерфакс-Религия” в. о. секретаря Відділу зовнішніх церковних
зв’язків Московського Патріархату з міжправославних стосунків священик Ігор Якимчук.
Він зазначив, що за кілька сторіч, які минули з часу останнього, сьомого, Вселенського собору, “нагромадилася достатня кількість питань, котрі вимагають загальцерковного вирішення заради зміцнення єдності та задля уникнення поділів у лоні єдиної Православної церкви”.
“Для вирішення цих питань у близькому майбутньому планується скликати Святий і Великий собор Східної православної церкви”, - розповів співрозмовник аґенції. Підготовку ж до Великого собору було вирішено проводити шляхом скликання Всеправославних передсоборних нарад і міжправославних підготовчих комісій.
За минулі роки відбулися три Всеправославні передсоборні наради (Шамбезі, 1976; 1982; 1986) та п’ять міжправославних підготовчих комісій (Женева, 1971; Шамбезі, 1986; 1990; 1993 і 1999).
Нинішня десятирічна перерва в скликанні нарад і в роботі підготовчих комісій була спричинена ускладненням у міжправославних стосунках через розбіжності, що виникли між Московським і Константинопольським патріархатами з питання церковного устрою в Естонії. Зустріч предстоятелів і представників православних Церков у жовтні 2008 року в Стамбулі уможливила поновлення міжправославної співпраці щодо питання підготовки Собору.
На грудень 2009 року заплановане чергове засідання міжправославної підготовчої комісії.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 23:06,
, links to this post
Анонс: Запрошуємо на цікаву зустріч
Як повідомили сьогодні Прес-службу Патріархії Української Автокефальної Православної Церкви з Правління Українського клубу, у четвер, 28 травня 2009 року о 18:00 Українська громада проводить зустріч з дослідником життя і творчості Митрополита Іларіона (Івана Огієнка) професором Миколою Тимошиком. У програмі мультимедійна презентація проекту до проблеми повернення духовних скарбів в
Україну «Запізніле вороття»
Адреса: м. Київ, вул. Ярославів вал, 9, конференц-зал Міжнародного Центру національного відродження
ЗАПРОШУЄМО ВАС ДО УЧАСТІ У ДИСКУСІЯХ
Пpосимо повідомити про намір взяти участь у дискусіях
Телефон: 8(044) 237 44 40
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 00:19,
, links to this post
Акція “Православні християни за цнотливість”
Понеділок, 25 травня 2009 р.
Акція "Православні християни за цнотливість" відбулася в суботу 23 травня 2009 року на майдані Незалежності в Рівному. Учасники акції поширювали листівки і буклети з правдивою інформацією про контрацепцію, роздавали квіти, пояснювали чому безкоштовна роздача презервативів - це пропаганда роспусти. Організатори акції ГО "Рівненське молодіжне православне Свято-
Софіївське братство" та рух "За життя!" на Рівненщині. Акція організована на противагу акції організації "Разом за здоровя", яка за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку безкоштовно поширювала серед рівнян презервативи.
Безпечний секс може бути тільки у шлюбі. Як дошлюбні так і позашлюбні статеві стосунки православні християни трактують як гріх блуду
З часу виникнення і широкого поширення гормональної контрацепції та презервативів зросла кількість абортів. Люди, які користуючись контрацепцією не хотіли мати дітей, а оскільки надійність фактично всіх контрацептивів досить не велика, то випадки вагітностей траплялись. І таких випадків було чимало. Як наслідок цього у людей формувалась абортативна свідомість - "небажану дитину" знищували.
Брат з Млинівщини зацікавився діяльністю православного братства
Більшість, які зупинялись поспілкуватись, підтримували акцію, зокрема говорили, що це правда, що найкращий спосіб запобігання венеричним захворюванням і СНІДу - подружня вірність і ведення життя поза блудом
Квіти дівчатам і жінкам від молодіжного православного братства - як символ того, що ставлення до жінки має бути як до прекрасної половини людства, а не як до машини для задоволення пристрасті
Любов - подарунок Божий
фото Володимир Торбіч
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 07:22,
, links to this post
Що таке святі мощі і як їх роздроблюють
Серед сучасного суспільства поширена думка, нібито святі мощі повинні бути цілком неушкодженими тілами і що саме нетління тіл є головною підставою до прославлення святих. Подібна думка тримається з давніх часів. Ще другий Софійський літопис 1472 р. оповідає, що для руських людей, хто не в тілі лежить, той не святий. Але такий погляд на святі мощі ґрунтується на непорозумінні
і є зовсім неправильним. Як церква старозавітна, так і новозаповітна церква дивилася і дивиться на святі мощі інакше. Під мощами в Старому Заповіті розуміли виключно лиш кості, але не тіла. Так, сам Йосиф Прекрасний заповідав перенести його кості з Єгипту в Палестину. “Згадає Бог вас, сказав він, - а ви винесете звідси кості мої” (Бут.50: 24-25). І справді, за свідченням книги Вихід (13:21), Мойсей і сини Ізраїлеві забрали з Єгипту в землю обітовану кістки Йосифа Прекрасного. Те ж саме зауважується й у книзі Ісуса Навина (24:32), і в посланні апостола Павла до Євреїв (11:22).
Святий Іоан Золотоуст із цього приводу каже: “Коли всі виходили з Єгипту й одні виносили золото, інші срібло, тоді Мойсей замість усякого багатства взяв і ніс кості Йосифа, несучи в них із собою додому скарб величний і сповнений незліченних благ”.
За свідченням Четвертої книги Царств (13:21), ожив мрець, який торкнувся до костей святого пророка Єлисея. За свідченням тої ж книги (23:18), цар юдейський Йосія звелів мешканцям міста Вефиля зберегти кості чоловіка Божого, похованого у Вефилі при царі Ізраїльському Єровоамі через 300 з чимось років; і кістки пророка, що приходив із Самарії.
За словами святого царя Давида, Господь зберігає кості праведних, і “з них жодна не зламається” (Пс. 33:21). Ісус, син Сираха каже, що “зацвітуть кості дванадцяти пророків від місць своїх” (Сир. 49:12).
Святий пророк Ісая передрікає мощі святих як особливий дарунок членам Церкви Новозавітної, кажучи: “кості твої позміцняє, і ти станеш, немов той напоєний сад, і мов джерело те, що води його не всихають” (Іс. 58:11).
Також рішучим є погляд на святі мощі й Новозавітної Церкви - Грецької й Руської.
Вживаючи своєю церковною мовою слово “мощі” взагалі в розумінні лише частини, а не цілого священного предмету, власне ж під святими мощами і Грецька, і Руська Церкви розуміли й розуміють переважно кості святих.
Так, про святі мощі пророка Самуїла та апостолів Петра і Павла блаженний Ієронім говорить як про кості. Мощі святих апостолів Андрія, Луки й Тимофія були перенесені за царювання Костянтина Великого в невеличких скринях а, отже, були кістками. Мощі старозавітного патріарха Йосифа і Захарії, батька Іоана Предтечі, в 415 р. були перенесені в Константинополь також у невеликих скринях і були кістками. При знайденні мощів першомученика Стефана, як сказано в переданні, тіло його перетворилося в прах і мощами були кістки.
Про мощі сорока мучеників і Симеона Стовпника грецькі історики Созомен і Євагрій кажуть як про кості.
Говорячи про святі мощі, святі отці мали на увазі кістки. Щодо цього предмету виразніше за інших свідчить святий Іоан Золотоуст. Так, у четвертій бесіді про святого апостола Павла він запитує: “чому біси тремтять не тільки від Самого Розп’ятого, але й від костей тих, які умертвлені за Нього”. У бесіді про мучеників він переконує, що “не тільки кістки мучеників, але і їх гроби і раки виливають велике благословення”. У похвалі святому мученикові Юліанові той же святий отець між іншим каже: “Якщо тепер, через настільки довгий час, коли мученик став порохом і попелом, біси не сміють поглянути на пам’ятник і на оголені кості святого, то явно, що й тоді, коли вони бачили його окривавленим зі всіх боків… вони були вражувані”.
В тому ж слові він говорить: “Бог розділив з нами мучеників: Сам, взявши душі їх, тіла Він ніби дав нам, щоб їх святі кості були в нас постійним нагадуванням про їхню чесноту”. У похвальній бесіді про святих мучениць Домнину і Просдоку святий Іоан Золотоуст запитує: “обіймаймо їх гробниці, бо і гробниці мучеників можуть мати велику силу, так само як і кістки мучеників мають велику силу”.
За прикладом Церкви Грецької такого ж погляду на святі мощі дотримувалася і тримається Руська Православна Церква. В 1472 р. в Москві з нагоди перебудови Успенського собору відкривали гроби митрополитів. При цьому, за свідченням другого Софійського літопису, виявилося, що “Иону цела суща обретоша, Фотея же цела суща не всего; едины ноги только в теле, а Кипреяна всего истлевша, едины мощи”, тобто кості.
Також Софійський літопис, викриваючи невір’я людське, додає від себе, що “в теле обрели чудотворца (тобто Іону) неверия ради людского, занеже кой только не в теле лежит, той у них не свят, а того не помянут, яко кости наги источают исцеления”.
В 1667 р. при відкритті мощів преподобного Ніла Столобенського Новгородському Владиці Питириму було послано таке повідомлення: “гріб і його святе тіло землі віддається, а мощі святі його всі цілі”, тобто кістки його всі цілі.
Суздальський воєвода, оглядаючи в 1677 р. гробницю похованого у ній в 1159 р. Бориса, сина Юрія Суздальського, писав архієпископові Суздальському: “у гробниці лежать мощі, кістки цілі”.
Такого ж погляду на святі мощі, як на кості святих, трималися й наші церковні вчителі. Преподобний Йосиф Волоцький у сьомому слові свого “Просвітителя” писав: “аще узрим коего от святых или кость от тела или персть от гроба его, то всечестно и свято имамы и со страхом поклоняемся и целуем любезно”. Митрополит Данило писав: “воистину чудо преславно, яко кости наги источают исцеления”, Захарія Копистенський у своїй “Палінодії” так пояснює саме слово “мощі”: “мощі, тобто кості й тіла святих… мощі, тобто частки костей і тіл святих” (23). Стефан Яворський у своєму “Камені віри”, ґрунтуючись на свідченнях святого Іоана Золотоустого і Василія Великого, каже що мощі святих бувають і самими кістьми. Святий Димитрій Ростовський у своєму “Розшуку” каже, що “кістки святих подають зцілення віруючим”.
Отже, під святими мощами в широкому смислі розуміють переважно кості або частки кісток святих.
Однак такий переважний погляд на святі мощі як на кості святих не заперечує і тіснішого розуміння святих мощів в розумінні наявності цілих тіл або їх частин.
У стародавніх греків майже ніде не було святих мощів у вигляді цілих тіл; у них були тільки їх частки, тому що стародавні греки мали звичай якомога більше здобувати часток різних мощів для своїх церков і для себе особисто.
Втім є свідчення про те, що і в них були цілі тіла святих.
Так, святий Василій Великий у бесіді на пам’ять мучениці Юлітти каже про неї, що “чесне тіло її збереглося неушкодженим і воно, спочиваючи в чудовій околиці міста (Кесарії Кападокійської), освячує місце, освячує й тих, хто входить в нього”.
За свідченням грецького історика Созомена, мощі пророка Захарії знайдені у вигляді цілого, незруйнованого тіла” (28).
Автор життєпису священномученика Автонома, називаючи себе сучасником імператора Юстина ( 518-527 р.) каже, що він сам бачив мощі святого нетлінними через 200 років; припадаючи очима до гробу, він бачив священні мощі його смерті, які залишилися непереможеними силою, що ось вже впродовж 200 років не могла знищити і волосся цього славного чоловіка: волосся його густе, лице його ціле, шкірою добре обтягнуте, вуса його не ушкоджені, очі відкриті”.
Пресвітер Павлин у життєписі святого Амвросія, написаному в 411 р., свідчить, що він був очевидцем знайдення останків Назарія та Кельсія. Про мощі мученика Назарія він пише: “ми бачили в гробі мученика, про час кончини якого (Назарія) дотепер нічого не знаємо; кров його настільки свіжа, ніби вона витекла в цей день. Голова його була ціла й неушкоджена з волоссям і бородою так, немовби він щойно обмитий і покладений. Піднявши тіло мученика та поклавши на ноші, ми звернулися з молитвою до мученика Кельсія, що покладений був у тому ж саду”.
При огляді в 1757 р. мощів святого Димитрія Ростовського комісія доносила Святійшому Синодові: “власы на главе вниз от шапки по обе стороны, також и на браде, изруса мало с подседью, целы и невредимы суть, а под шапкою, коя опушка иршица (меховая) ко лбу пристала, имеется ли, узнать нельзя; глава же от выи в составе значится мало отстало, уповательно от тяжести насыпавшейся земли и щору (щебня); губы изподняя и верхняя и хрящ у носа и лице землею взято, составы же всего того ввиду целы и един от другаго не отлучены ни мало; отвалились руки, сложенныя на персях, правая цела и жилы видны целы, а левая в составе в локте отделилась и жилы, кои суть видны, пресеклись, да у правой же руки у четырех перстов - у указательного, да у великосреднего и подле его сущего и у мизинца, по два состава переломились, из коих один с ногтем имеется, и оные во особенном серебреном ковчежце положены; у ног голени и в коленях составы так же видны, жилы целы, а тело на них не указуется, а на протчих составах, а потом на бедрах, по части имеется, у него ножных стоп кости кои отделились, а голени не истлели”.
У висновку доносу сказано, що “по части на некоторых составах неистленное тело, а по части и нагия оказуются кости”.
При огляді в 1801 р. мощів святого Інокентія Іркутського виявилося, що “глава, грудь, ребра, спина и ноги - все в целости и с плотию, точию присохшею, от коих происходит благовонный запах, мощам свойственный и многими ощущаемый”.
При перенесенні братами Печерської Лаври мощів преподобного Феодосія Печерського через 18 років по його смерті (3 травня 1074 р.) з печери в кам’яну церкву, перший самовидець чесних мощів святого, блаженний Нестор, у слові про це пише: “и прииде игумен с двема братома, аз же прокопах более: и преклоншейся, видехом мощи его лежащие святолепне: составы бо целы бяху все и тлению не причастны; лице светло, очи сомжены, устне соединены, власы же главнии присохли ко главе. Итако возлозше их на мантию и вземши на рамо, вынесоша пред пещеру”.
При знайденні мощів 5 липня 1423 р. преподобного Сергія Радонезького через 30 років по його смерті священний собор приступав до відкриття гробу і раптом пішли від нього пахощі; постало видовище, гідне розчулення: не лише збереглося цілим чесне тіло, але й до його одежі не торкнулося тління, хоч по обидва боки труни очевидно стояла вода, яка, однак, не насмілилась торкатися до преподобного.
У місті Казані при копанні ровів 4 жовтня 1595 р. для нової кам’яної церкви були знайдені мощі святителів Гурія, архієпископа Казанського (+ 5 грудня 1563 р.) і Варсонофія Тверського, що преставився (+ 11 квітня 1576 р.) на покої в Казанському Спасо-Преображенському монастирі. Самовидець і звершувач цього знайдення священних мощів Патріарх Гермоген, що був на той час митрополитом Казанським, так описує цю подію: “вскрывше гроб Гуриа архиепископа и видехом диво, ею же надеяхомся, рака бо бе святаго полна благоуханна мира, мощи же Гуриа аки губа ношахуся, части же ни единой погружене бывши: нетлением бо одари бог честное и многотрудное его тело, яко и ныне зрится всеми, токмо мало верхния губы тление коснуся, прочия же уды его целы быша (благоуханное же честное и святое миро устроиша в сосуд нов). Потом же открыхом раку преподобнога Варсонофия и видехом многим нетлением почтени от Бога мощи святаго Варсонофия, к ногам же преподобного тление коснуся, но обаче не токмо кости не разрушены, но и крепки бяху зело и никакоже слабости в составех имуще, якоже и Гурию святителю; своими бо руками со Арсением архимандритом святыя их чудотворные мощи переложихом от гробов в ковчеги”.
При відкритті надгробка святого Тихона Воронезького в 1846 р., 63 року по його смерті, тіло святителя знайдене нетлінним, також архієрейський одяг, в якому він був похований, лишився цілим, незважаючи на вогкість місця. Нетлінне тіло святителя визнане святими мощами 20 червня 1861 р. після трикратного огляду.
Так само при огляді 5 липня 1895 р. гробу Феодосія Чернігівського тіло його знайдено нетлінним.
Про мощі печерських святих говориться - про одних, як про кості, про інших як про цілі тіла, а про всіх разом в той самий час як про кості і як про цілі тіла.
Цих свідчень достатньо, щоб установити погляд на святі мощі: в широкому розумінні вони сприймаються, як кістки святих; у тісному розумінні - як цілі тіла або частини тіл.
Але нетління тіл за своєю суттю, саме в собі не представляє достоїнства святині якщо не поєднується з чудотвореннями від них.
Зустрічалися й зустрічаються тіла окремих покійних, збережені в нетлінному вигляді, але ці тіла ніколи не визнаються святими мощами, якщо чи не було ні від них чудотворінь.
Так, тіло Галицького князя Димитрія Юрійовича, який помер в Галичі 22 вересня 1441 р., було привезене в Москву для поховання в Архангельському соборі. Після розсічення засмоленої колоди, в якій було везене тіло князя, на 23-й день по його смерті, його тіло всупереч очікуванням було виявлене цілком непошкодженим; однак воно було віддане землі.
У липні 1473 р. в Москві у церкві Спаса-на-Бору віднайдено було тіло третьої дружини великого князя Симеона Івановича - Марії Олександрівни зовсім цілим, нетлінним із зітлілою ризою і після покладання на те тіло нової ризи знову віддане землі.
В 1546 р. у Павловському Обнорському монастирі знайдені були цілими тіла шести невідомих покійних і знову були віддані землі. В 1549 р. у Новгороді при копанні ровів для фундаменту одного будинку знайдено було дванадцять тіл, які знову були віддані землі. В 1596 р. при знаходженні мощів святителів Гурія Казанського й Варсонофія Тверського-Казанського були знайдені разом з ними тіла двох інших ченців у нетлінному вигляді, але тіла Гурія й Варсонофія були відкриті, а тіла ченців знову віддані землі.
У Білгородському Троїцькому монастирі в склепі під соборною монастирською церквою відкрито спочиває нетлінне тіло єпископа Білгородського Іосафа (Горленка) (прославлений в 1911 р.), що упокоївся 10 грудня 1754 р.
У Києво-Печерській Лаврі в склепі під великою соборною церквою відкрито спочиває нетлінне тіло митрополита Тобольского Павла (Конюшкевича), який помер на спокої в Києво-Печерській Лаврі 4 листопада 1770 р.
У Троїцькому монастирі спочиває нетлінне тіло князівни Слуцької Софії Юріївни, котра померла 19 березня 1617 р.
За свідченням Воскресенского літопису, в 1479 р. з нагоди перенесення в новопобудований Успенський собор у Москві було виявлено нетлінним тіло Митрополита Филипа (першого), який помер 6 років тому; впродовж 12 днів його тіло не було поховане, бо чекали, чи не будуть від нього чудотворіння, але оскільки чудотворінь не було, то тіло, незважаючи на нетління, було віддане землі.
Московський собор 1667 р. також говорить про існування нетлінних тіл, невизнаних святими мощами: “нетленных тел, обретающихся в нынешнем времени, да не дерзаете кроме достовернаго свидетельства и соборнаго повеления во святых почитати: зане обретаются многая телеса цела и нетленна не от святости, но яко отлучена и под клятвою архиерейскою и иерейскою суще уморша, или за преступление божественных и священных правил и закона цели и неразрушимы бывают, а кого во святых хощеши почитати, о таковых обретающихся телесных достоит всячески испытати пред великим и совершенным Собором архиерейским”.
В 1700 р., у містечку Лютінці, Гадяцького повіту, Полтавської губернії при копанні ровів для фундаменту церкви знайдено було нетлінне тіло невідомої людини, що у сонному видінні одному мешканцеві містечка, назвав себе Автономом. За наказом Варлаама (Ясинского), який був на той час митрополитом київським, мощі були поховані в землі.
В київських містечках Готві і Сорочинцях (нині Полтавської області) при копанні могили для поховання в 1709 р. були знайдені два нетлінні жіночі тіла, які і були поставлені в церквах. Архієпископ Варлаам (Ванатович) 23 листопада 1724 р. доносив Святійшому Синоду, що обидва тіла він сам бачив, що вони були дійсно нетлінними й цілими, але оскільки не було жодного свідчення про силу їх чудодійства, то він наказав у тих самих церквах, де перебували, викопати глибокі ями й поховати приватно зі звичайною літією, бо, додавалося в доносі, “простой народ, наипаче малороссийский, такие являющиеся телеса богоугодным поклонением почитати и боготворити обыкоша”. Із цього доповнення до повідомлення випливає, що нетлінних тіл покійних у Київській єпархії зустрічалося чимало.
В 1850 р. у селі Тулиголове, Глухівського повіту, Чернігівської губернії, при копанні ровів для фундаменту церкви знайдено було цілим тіло священика Максима Фоміна, що помер в 1801 або 1810 р. Після 10-денного перебування на відкритому повітрі з тілом не відбулося ніякої зміни, але оскільки від тіла не було чудес, гріб був закладений у стіні нової церкви.
Всі ці відомості ясно свідчать про те, що нетління тіл саме по собі не має значення і нетлінні останки, у вигляді або оголених від тіла кісток, або у вигляді цілих тіл чи їх частин, шануються за святиню або за святі мощі лише під необхідною умовою правдивих від них чудотворінь, випробуваних і засвідчених достовірними свідченнями перед великим архієрейським Собором або перед Святійшим Синодом.
Ця необхідна умова для визнання мощів за святиню завжди ставилася як Церквою Грецькою, так і Російською Православною.
Тому, якби кількаразові спроби наших старообрядців, що домагалися і що домагаються мати нетлінні мощі своїх лжеієрархів, про що вони мають посилену турботу в цей час, у вигляді майбутнього прославлення преподобного Серафима Саровського, і могли увінчатися успіхом, то ця знахідка старообрядців сама по собі не мала б жодного істотного значення.
Однак для справи прославлення святих святі мощі, ознаменовані чудотворними, не мають обов’язкового значення і для зарахування покійних до лику святих не є необхідною умовою.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 06:51,
, links to this post
Зі слова Блаженнійшого Митрополита (відео)
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 05:57,
, links to this post
Вітання Предстоятелю УАПЦ від БАПЦ
Блаженійшому МЕФОДІЮ, Митрополиту Київському і всієї України, Предстоятелю УАПЦ
Ваше Блаженство! Ваше жертовне служіння Українському Православ’ю й наполегливій роботі зі створення Єдиної Української Помісної Православної Церкви знаходило й знаходить гарячий відгук у серці кожного православного білоруса - патріота! Від імені
Священного архієрейського Синоду, священиків і вірних Білоруської Автокефальної Православної Церкви поздоровляю Вас з тезоіменинами!
Бажаємо довгих років, чернечого терпіння й святительського подвигу в славу Господа нашого Ісуса Христа.
У братній любові,
архиєпископ Йован (Пуріц) ,
Білоруська Автокефальна Православна Церква
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 05:39,
, links to this post
Храмове свято Тернопільської духовної школи
Урочисто та святково відзначили престольне свято у Тернопільській Духовній Семінарії та Академії. Напередодні свята пам’яті Святих і Рівноапостольних Кирила і Мефодія вихованці молились на святковому Всенічному богослужінні, а в самий день свята студенти духовної школи УАПЦ з молитовним настроєм ще з самого ранку поспішали до храму до Божественної літургії. Після богослужіння зі
словом повчання до усіх присутніх звернувся настоятель храму, проректор з навчальної роботи ТПДАіС прот.Євген Заплетнюк.
У проповіді священик розкрив зміст євангельського читання неділі про Сліпого, пов’язавши віру і спосіб життя бідного євангельського чоловіка з життям усіх сучасних людей, і їхнім ставленням до Спасителя і Господа сьогодні. Також не оминув проповідник увагою і славне життя двох братів-просвітителів, в честь і прославу яких було і зведено наш невеличкий, але такий теплий і затишний храм. За недовгий час існування він став справжньою духовною школою, навчаючи вихованців не лише основ церковного уставу та богослужбової практики, але й основне - щирої і відданої молитви до Бога.
Закінчуючи своє слово отець-протоієрей підкреслив важливість цього дня для усіх вірних Української Автокефальної Православної Церкви, оскільки саме сьогодні вся повнота нашої Церкви вшановує світлу пам’ять угодника Божого святого і рівноапостольного Мефодія, отця і учителя слов’янських народів, який саме і є небесним покровителем Предстоятеля нашої Святої Церкви, блаженнійшого митрополита Київського і всієї України, ректора нашого духовного навчального закладу. В цей день ми молимось до Бога, щоб помножив вік і сили нашого Першосвятителя, дарував небесну Свою силу яка б укріплювала і зміцняла Його Блаженство на нелегкому Архипастирському і Святительському шляху.
Закінчилась святкова відправа уставними многоліттями нашому тезоіменитому Предстоятелю, преосвященним митрополитам та єпископам, усьому чесному священству та чернецтву святої Української Автокефальної Православної Церкви, усім присутнім та з поважних причин відсутнім.
Моліть Бога за нас, святі рівноапостольні отці наші, Кирили і Мефодіє!
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 05:25,
, links to this post
Вітання з Черкащини Предстоятелю УАПЦ
Неділя, 24 травня 2009 р.
Ваше Блаженство! Блаженнійший Владико і достойний Отче нашої Святої Української Автокефальної Православної Церкви! Щиросердечно вітаємо Вас тезоіменинами Вашого Блаженства! Нехай терниста стежина Вашого Предстоятельства веде всіх нас до Господньої оселі! Дорогий наш достойний Владико! Бажаємо Вам у Вашому житті квітучої ниви Христової! Нехай Ваші труди розцвітуть
як виноградник у саду Церкви Христової! Ви взяли на себе непосильну ношу, цей Хрест Господній! Дорогий Владико молимося за Вас щоби цей непосильний Хрест Господній, це духовне ярмо Ви пронесли у своєму земному житті достойно і величаво перед лицем Спасителя і Господа нашого Ісуса Христа!
Вітаючи Вас Ваше Блаженство з Вашими тезоіменинами, бажаємо Вам міцного здоров`я, щасливого Архіпастирського служіння на славу Божу і Многії і Благії літа! Щиросердечно молимося до Ваших небесних покровителів Святих Рівноапостольних братів і учителів Слов`янських Кирила і Мефодія, щоби ці Угодники Божі допомагали Вам у Ваших побожних трудах.
Черкаська і Кіровоградська єпархія
Української Автокефальної Православної Церкви
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 02:40,
, links to this post
22 травня - День народження УАПЦ!
Пʼятниця, 22 травня 2009 р.
Рівно девяносто років тому, далекого 1919-го року, саме 22 травня у Києві, у Миколаївському соборі, в його храмове свято пройшло перше в історії богослужіння на українській літературній мові. Майбутній митрополит Української Автокефальної Православної церкви Василь Липківській пізніше назве 9-те (22) травні 1919-гого «днем народження УАПЦ». До речі, цей Миколаївський собор був найбільший з
двадцятишести соборів побудованих славним сином України гетьманом Іваном Мазепою. У 1934 році Свято-Миколаївський військовий собор був зруйнований. Згодом на його місці було збудовано палац дітей та юнацтва «Піонер».
На службу прийшли кілька тисяч чоловік - далеко не всі помістились у храмі. Багато хто, за спогадами очевидців, плакали. Більшість прийшли записалися в церковну громаду. Велика кількість тих, хто записався стала підставою для передачі Київською Радою для УАПЦ також Софійського Собору та Андріївської церкви. Звичайно, московська церква проти всього цього протестувала, і як тільки Київ у серпні захопили денікінці храми повернули РПЦ.
Урочисту музику для богослужіння написав Микола Леонтович, він же диригував церковним хором (хоча літургію Іоана Златоуста, Всеніщну і Панахиду УАПЦ буде використовувати на музику Кирила Стеценка).
У 1690-1696 роках за кошти гетьмана Івана Мазепи на сучасній площі Слави (м. Київ) було збудовано нову велику церкву - храм Святого Миколая. Його зводив талановитий архітектор Осип Дмитрович Старцев. У 1821 році храм було передано в розпорядження Військового відомства. Відтоді собор став храмом-символом військової слави, і за ним закріпилася назва «Свято-Миколаївський військовий собор». Тут правили молебні в пам’ять про загиблих воїнів та в дні військових перемог.
За свідченнями сучасників, Свято-Миколаївський храм був кам’яний, одноповерховий, збудований в архітектурних формах українського бароко. Живопису й мозаїки всередині не було. Але храм мав надзвичайної краси іконостас - різьблений з дерева, позолочений і складався він аж з семи ярусів. Іконостас Миколаївського собору називали одним із найкращих у Києві. Прочани шанували Свято-Миколаївський собор за те, що в ньому зберігалася частка мощей святителя Іоанна Златоуста.
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 00:29,
, links to this post
Черновецька розповіла про свої розмови з Богом
Четвер, 21 травня 2009 р.
Дружина мера Києва Леоніда Черновецького Аліна Айвазова в інтерв'ю газеті Сьогодні розповіла про те, що у неї періодично відбуваються розмови з Богом, під час яких він дає їй різні ділові поради.За її словами, 8 років тому Бог, зокрема, порадив їй залишити бізнес, що вона негайно і без жалю зробила. Крім того, Бог, якщо вірити Айвазовій, повідомив їй, що “з Льонею до України прийде порятунок”, з чого вона
зробила висновок, що її чоловік незабаром стане президентом, а вона, відповідно, першою леді. Водночас вона зізналася, що про самостійну кар'єру не мріє.
“Головне, аби Бог мені сказав: ти молодець. Та і я в політику не хочу, а то почну говорити правду, а це не всім до вподоби”, - пояснила дружина Черновецького.
“Я прощаю і молюся за тих людей, які говорять неправду. Для мене зараз щастя - це розповідати людям про те, що їх любить Господь. Наприклад, в Америці я проповідувала у в'язниці, зустрічалася з людиною, яка порізала свою дівчину на шматки. Я молилася за нього. Його хотіли посадити на електричний стілець, але не зробили цього. Бог може все, він усе бачить і прощає”, - сказала Айвазова.
Сам Черновецький також називає себе глибоко віруючою людиною. Він є прихожанином Посольства Божого, а своїм духовним наставником називає Сандея Аделаджу.
26 березня київський градоначальник оголосив про намір балотуватися на посаду президента України.
За матерiалами: Сегодня
Тут можете залишити свої коментарі..
posted by fryevhen @ 12:05,
, links to this post