Не побажали бути в розколі!
Понеділок, 29 червня 2009 р.

Святково і урочисто проминуло недільне богослужіння в громаді УАПЦ села Пастуше Чортківського району, що на Тернопільщині. Ця громада була одна з тих кількох парафій, що були цинічно зраджені своїми настоятелями, які в гонитві за “кращею долею” подались на прислугу до Київського Патрархату. Ще учора кровні вороги (за їхніми ж висловлюванням “проклятого усім православним світом

монаха Філарета”) сьогодні стали найбільш щирими приятелями Київського Патріархату, і пошановувачами безлічі талантів Святійшого Патріаха всієї Руси та України. Цікаво, коли ж саме вони брехали : тоді чи тепер?…

Але людей не обманеш : увесь світ перейдеш брехнею, а назад не повершешся. Вірні своїм принципам вони не захотіли прямувати за сліпим пастирем, не зраджуючи Церкві-Матері. Вони, як і декілька інших парафій району просили Блаженнійшого Владику Мефодія про захист від свавілля … своїх же власних “душпастирів”.

Митрополит Мефодій ще в кінці минулого тижня особисто зустрівся з представниками парафії, і пообіцяв їм усіляку свою підтримку, та постійне духовне архипастирське окормлення громади, як це було і раніше. На превеликий жаль, Першосвятительські турботи не дали можливості Владиці одразу ж прибути в село - на запрошення Президента України, та організаційного комітету Блаженнійший митрополит Мефодій брав участь у роботі VII З’їзду партії “Наша Україна”, який відбувся в суботу в Києві.

Тож у неділю, третю після Пятидесятниці, 28 червня 2009 року з благословення Предстоятеля УАПЦ, Блаженнійшого митрополита Київського і всієї України Мефодія громаду Української Автокефально Православної Церкви відвідали митр.прот.Ігор Семирозум, священик кафедрального собору Різдва Христового м.Тернополя, та прот.Євген Заплетнюк, співробітник Тернопільського єпархіального Управління УАПЦ. Після Божественної літургії прот.Євген звернувся з напутнім словом до вірних.

У своєму повчані, перш за все, отець розкрив зміст недільного євангельського читання. Було зазначено, що дуже часто люди приходили до Спасителя слухати слів про Бога, але Сам Христос все частіше розповідам їм про самих людей. Христос розповідав про те, що було найважливіше з точки зору Бога. Отож правдива Церковна наука в рівній мірі є і христоцентричною, і антропоцентрична - направленою на самих людей, на їх спасіння і обоження. До чого і закликав проповідник й усіх присутніх.

Потім священик подякував усім парафіянам за твердість вірі, і любові до святої Церкви-Мучениці Православної і Автокефальноъ Церкви. Було також зачитано Указ Предстоятеля УАПЦ, котрим попереднього священика парафії було виведено за штат Української Автокефальної Православної Церкви, а новим настоятелем храму Різдва св.Іоана Предтечі с.Пастуше призначено клірика Тернопільської єпархії УАПЦ протоієрея Анатолія.

Вірні цього храму сподіваються, що в Церкві Христовій буде ставати щоразу менше лукавих пастирів, які шукають власної вигоди більше, аніж користі для дорученої їм пастви.

Українська Автокефалія

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 06:48, , links to this post

Наше майбутнє у духовному воскресінні!

28 червня 1996 року був прийнятий Основний Закон України. На жаль ще не всі громадяни України вважають День Конституції важливим святом. Таке ставлення спричинено тим, що Конституція України, нажаль, працює не на повну силу, більшість конституційних норм і положень все ще залишаються лише деклараціями. Всі ми прагнемо, щоб задекларовані права стали реальністю, щоб люди

почували себе захищеними і впевнено дивилися у майбутнє. Коли кожен громадянин України відчує, що його життя, здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека дійсно визнані найвищою цінністю, тоді ми зможемо з гордістю заявити: Україна стала демократичною державою.

Відзначаючи цими днями цю знаменну дату, редакція сайту “Українська Автокефалія” вирішила запропонувати вашій увазі повчальне і високопатріотичним слово нашого Предстоятеля, котре пропонуємо вашій увазі без значних редакторських правок. Слово було виголошене в церкві Різдва Христового у день святкувань тезоіменитства Блаженнійшого владики Мефодія.

Блаженнійший митрополит Мефодій, Предстоятель УАПЦ:

“…Наше майбутнє у духовному воскресінні!”

“Один народ, одна мова, одна Церква. Цим бажанням жили наші предки, ідучи тернистим шляхом до нинішніх днів, коли воскресає наша Церква, коли воскресає наша Держава. Не може бути держава українською, про яку мріяли наші люди, якщо корінне населення, якому Бог дарував цю землю і повелів бути господарем на ній, перебуває в такій злиденності. Коли державою керують люди яким байдуже до мрій нашого народу. Коли керують зайди, які до цієї землі не мають ніякого права. Які використовують нас як гній, для своєї користі.

Не може бути «українська» греко-католицька церква, «українська» православна церква московського патріархату, і інші - всі «українські». Церква - то є Мати. І не може наш народ мати безліч “матерів”. Вони - мачухи, а Матір - одна, то наша Церква! Вона завжди була скована з нашим народом, з нашою землею, яка довела свою відданість у боротьбі за становлення Помісної Церкви, у боротьбі за утвердження нашої держави, у котрій наші люди були б щасливими. Щоб не потрібно б було їм поневірятись за кордоном, заробляючи на шмат хліба.

Тверезий розум не може зрозуміти як на найбагатшій землях у світі ми не можемо прожити: не можемо забезпечити свою сім’ю, не можемо добитися того, щоб держава розквітла, щоби кожен день нашого життя давав рясний плід добра і для Бога, і для держави.

Якось-так ведеться, що ніби підходимо до кінця і повинні вже “восторжествувати”, але в останню хвилину з’являються нам перепони, що руйнують те, до чого ми тягнемось, і далі ятрять кровоточущу рану розбрату між однокровним народом. І все ж є впевненість, що те, за що ми готові трудитись день і ніч, за що готові на вівтар своїх Церкви та народу віддати все що у нас є, навіть своє життя - восторжествує! Христос воскрес, і без сумніву - воскресне й Україна, тому що вона “теж, за правду полягла”.

Наше майбутнє не у військовій силі. Не в економічному розвитку. Наше майбутнє - у духовному воскресінні. Коли ми роз'єднанні зрозуміємо що ми один народ, який повинен мати одну мову, навіть не може бути й думки, про ще якійсь “державні мови”. Народ який повинен мати одну мову, і одну Церкву - матір для наших людей. І тому, найголовніше, і найбільше ми повинні віддавати наші душі щирій молитві не тільки за себе, але і один за одного, просити Бога, щоби схилив Свою милість до нас, так як Він силяв її до наших предків.

Просити, щоби доля наша стала кращою, щоби всі діти повернулись до своїх родин, щоби їхня праця була тільки на славу Богу і на користь нашому народу. І якщо ми будемо щиро молитись, то без сумніву - Бог буде на нашому боці! А Він утримує у свої владі не тільки життя кожного з нас, але й кожної держави. Ви вдумайтесь про те, як Бог опікується нами, як піклується про нашу землю, і про наш народ. Які б навколо України були могутні імперії, навіть Радянську згадайте,- і вони зникли. Про багато з них навіть у пам’яті не залишилось згадки. А Україна нічого не мала окрім хижих сусідів, які постійно нищили кордони, захоплювали землі, духовно нищили наших людей намагаючись зробити їх не українцями, а богзна-чим.

Людина яка зраджує свою віру, яка заради легшого життя переходить в найми до сусідів - вона не має ніякого виправдання ні в очах Божих, ні в очах людських. Доля їх страшна, і вони це зрозуміють. Вони зрозуміють, що зраду приймають, але зрадниками - гидують. На жаль такої зрадницької породи багато є серед нас. Є вона і в церковнім середовищі. І страшно, коли підростаюче поколінняне має з кого брати приклад. Коли дуже мало є людей жертовних, які любили б Церкву і вінець творива Божого - Людину, люблячих і ту землю, яка дарована Богом для нас. Ми не проти інших національностей! Якщо вони хочуть ділити з нашим народом і наші печалі і наші радості - то ми завжди раді відчувати їхню близькість нам, і віддавати їм те, що вони від нас хочуть - нашу повагу і нашу любов.

Скажіть, як може нормальна людина дивитись на те, що при владі є люди, які навіть не хочуть говорити на державній мові? Як можна дивитись на те, що за останні роки історії нашої Держави до нас прийшли сім мільйонів чужинців? До нас, до нашої землі усякі : чорні, жовті, зелені - які хочете! І за маленьким винятком - ніхто з них не вчить української мови, ніхто з них не йде працювати : дикі співи, наркотики, блуд, - оце все, що вони нам несуть. А наші ж люди змушені залишати Україну. Без сумніву, що Церква не може залишатись байдужою. Тому що зникає наше майбутнє. Якщо так продовжиться, то такі “проповідники” в Києві під захистом мера міста будуть учити українців як їм жити.

Як можуть представники нашої влади нагороджувати українськими орденами так духовну потвору? Мільйони українців бачили як його тут “рукопокладав” аферист з Прибалтики, котрий так відкрито і заявив : ” - ми вас ставимо тут, щоб ви змінили політичну ситуацію в Україні”. Його завдання - знищити Україну. І от цьому гаду дають грамоти, нагороджують, в Києві його потворним лицем покриті усі вулиці. Українській Церкві, нашій Церкві, метра землі не дали. А цьому аферисту, якого вигнала Росія, Білорусія, якого не допускають в Західні країни мер подарував шість гектарів! А наших людей немає уже де й поховати!

Нам дали в Заліщиках під монастир руїни палацу, там є трохи землі, та стара електростанція. І ми не можемо відкрити монастир, тому що там є декілька будівель в котрих розміщено місцевий дитячий табір. Але в цьому році - грошей нема, щоб оцей табір утримувати. А цьому чорту, котрий вже й і у Тернополі відкрив свою підпільну організацію віддали оцей табір для того, щоб він там зводив людей. Отака справедливість в нашій державі. Отаку владу має наша Нація. Ніхто нас, браття і сестри, не буде захищати. Ви гляньте в історію: жодного сусіда у нас не було, який би став на захист нашого знедоленого народу. Всі грабували, та й і нині готові далі нас розривати на шматки. І тому пам’ятаймо - наше спасіння - в наших руках! А наша Церква і повинна стати саме тією розчиною, що посилює духовні сили нашого народу, вчити і закликати його працювати для того, аби Правда Божа, правда нашого народу восторжествувала!

Я щиро вдячний усім вам, зате що ви сьогодні зібрались щоби прославити святого Мефодія, мого небесного покровителя, і разом з тим привітати. Я щиро вдячний за цей ваш духовний подвиг, і можу тільки сказати одне : щоб там нас не очікувало попереду, я завжди буду йти тим шляхом, по якому йшов працюючи і для своєї Церкви, і для своєї держави. Ніхто не зможе мене змусити звернути з цього шляху. Якщо навіть я б і залишився сам, як все одно буду боротись. Я буду говорити те, про що всі ці роки щоденно я говорив і свідчив своїм життям.

Я вірю, що відношення до нас буде іншим. І воно уже кардинально змінилось. Але на жаль, наближаються вибори, і ми не знаємо кого Воля Божа поставить керувати Україною. Але пам’ятайте, що Бог прислухається до наших молитов. Якщо будемо просити те, чого потрібно і Церкві і нашому народу, то так і буде! Бог і поставить таку людину. Я з сумом, і навіть острахом дивлюся в наше недалеке майбутнє. Я не закликаю вас за когось конкретного голосувати. Я сам не знаю хто зробить те, що потрібно зробити. Але я вам наведу приклад про нашого Президента. Коли перші чотири роки він робив те, що інші хотіли, тоді і всі кричали йому “Осанна”, особливо на нашій Галичині. Але коли Президент зрозумів, що Україні треба своя Церква, то погляньте, як агресивно Галичина стала до нього відноситись. Уже він і “бджоляр”, і ще якимись словами обзивають, а на себе не дивляться, бо лжеукраїнці! Хоча і напялюють на себе і сорочку, але насправді вони ніколи не були патріотами і не будуть. Як вони показують свою ненависть і агресію!

А я вам хочу сказати, що ні один президент не зробив те для України, що зробив Віктор Андрійович. Він повернув нам історію, може й страшну : Голодомори, Биківня, і подібні. Але він і показав нам що нас чекає, якщо ми в своїй державі і далі будемо такими пасивними. Буде біда, коли всілякі невігласи будуть вказувати нам як будувати нам Україну. Недаремно в народі ж говорять, що євреї будують Ізраїль, а жиди - Україну. Якщо буде таке будівництво, то нічого доброго нас не чекає.

І ось я хочу зазначити, що не дай Боже, якщо Віктора Андрійовича не буде. Рік-два-три, і ви побачите, як уся українізація зникне. Перестануть в державних установах говорити на рідній мові, вся українська культура стане нікому не потрібною, вона й зараз через силу пробивається, нічого не буде видаватися українською мовою. Навіть при радянській владі в десятки і сотні раз більше друкувалось української “серйозної” книги. А зараз - мізерні екземпляри кидають нам як подачку. А якщо навіть українська мова, то ви прочитайте, - там все антиукраїнське! Тож я бажаю Віктору Андрійовичу, поки в нього є час, а все в руках Божих, щоб він продовжував те, що я з сумом констатую після нього ніхто не буде продовжувати. Нікому нічого українське не потрібне. Жменька інородців та іновірців про яких говорять : “жыл в лесу, молился колесу”, і зараз вони вчать український народ як вони повинні жити, яку вони повинні сповідувати релігію, і якою мовою вони повинні молитися.

Ви уявіть собі: Київ, - це серце України, і воно повинно битися в такт з усією Україною, а там керує людина антиукраїнська! Той сьогодні українець, а завтра - росіянин, жінка - вірменка, а діти грузини. Бог йому одкровення дає. Отакий чоловік психічно хворий. А як він ненавидить нашу Церкву! Його аж трясе коли він про нас лише чує. І от така особа головна у Києві. І як мордують той народ у Києві - нам тільки й жахатися залишилось. Тому я до вас звертають ще раз з закликом до посиленої молитви. Будемо щиро, з любов’ю молитись за своїх людей, будемо молитись за те, щоби ця земля давала такий щедрий урожай, щоби всі ми жили в багатстві і духовній свободі.

Є такий політик, він сам поляк-єврей, солідні книги випускає. У двох президентів був радником по Східній Європі. Так ось він просто сказав: “Якщо хоча б частина віруючих людей однієї країни буде належати до духовного центру за межами цієї країни хоча б на 20%, то така держава не зможе відбутись.” Про яку ж державу ми можемо говорити? Одні “щирі українці” б'ють поклони Ватикану. А ви загляньте в історію: коли Ватикан щось доброго зробив для України і її народу? Інші моляться на “Білокам’янну”: а вона також не хоче для нас добра. Тому, що її власні інтереси для неї набагато важливіші. І інші і інші…

А сектанти.. Ви уявляєте, жменька якихось приїжджає, і уже через рік у них будовані величезні будинки, вони розвертають шалену діяльність. А ми - нічого не можемо, тому що звідтіля течуть ріки брудних грошей. І тільки з однією ціллю - роз'єднати наш народ релігійно, по-живому покремсати, щоб ми не були народом. Їм же наплювати на святого князя Володимира, на історію України. Вона для них - чужа. Вони з неї сміються. А для нас це - живе, це наше тіло, це наша кров. Хіба ж можемо ми зрадити своїх предків, і прийняти те, що веде нас просто у низ і погибель.

Я вдячний вам, отці, за ваші привітання. За ваші добрі слова, за ті побажання які я чув. Якщо вони сповняться, то я ще дуже довго буду жити. Встаючи ранком я говорив, і завжди те говорю : Боже, Ти сотворив і Церкву наш народ - вони непереможні. Але я вже маючи шістдесят років не хочу переживати як на очах буде гинути наша держава, бо і таке може відбутись. Я не хочу переживати як буде нищитись наша Церква. Я завжди прошу: “Боже, забери мене перед тим, що може відбутись на нашій землі і по нашій провині”.

Наближаються вибори, подумайте, і якщо будете радити людям, то радьте виходячи з інтересів і Православ’я і виходячи з інтересів нашої Української Самостійної Держави. Нехай Бог помагає вам. Нехай він простягає над вами Свою спасительну руку, веде вас по тій дорозі, по бурхливому морі житейському, що приведуть вас до тієї мрії, до якої йшли усі наші славні попередники.

Благословення Господнє на вас! Слава Ісусу Христу!

© Передрук і цитування цього тексту заборонено без письмової згоди редакції сайту “Українська Автокефалія”

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 04:35, , links to this post

Святитель Тихон, єпископ Амафунтський
Неділя, 28 червня 2009 р.

29 червня ми вшановуємо молитовну пам’ять Святителя Тихона, єпископа Амафунтського. Цей Праведник народився в місті Амафунті на острові Кіпр. Батьки виховали сина в християнському благочесті, навчили читанню Священних книг. Збереглися відомості, що дар чудотворіння виявився у святого Тихона ще в юнацькому віці. Його батько був власником хлібопекарні й посилав сина продавати хліб.

Святий отрок убогим роздавав хліб безплатно. Дізнавшись про це, батько розлютився, але син відповів, що читав у святих книгах, що “той, хто дає Богові, отримає сторицею”. “Я ж, - казав юнак, - даю Богові хліб в борг” і запропонував батькові піти туди, де зберігалися запаси зерна. Батько із здивуванням побачив, що сховище, яке було порожнім, переповнене пшеницею. З того часу батько не перешкоджав хлопцеві роздавати жебракам хліб.

Один садівник викинув з виноградника обрізане сухе гілля. Святий Тихон зібрав його, посадив у своєму саду й попросив Господа, щоб ці гілки прийнялися і дали цілющі для здоров’я людей плоди. Господь вчинив за вірою святого юнака. Гілки прийнялися, плоди їх мали особливий, дуже приємний смак і вживалися при житті святого й після його кончини на вино для звершення таїнства Святої Євхаристії.

Побожного юнака прийняли в церковний клір, посвятили в читці, а потім єпископ Амафунтський Мемнон висвятив його в сан диякона. Після смерті єпископа Мемнона святий Тихон за спільним бажанням був обраний на єпископа Амафунтського. Хіротонію очолив святитель Єпифаній, єпископ Кіпрський (+ 403; пам’ять 12 травня).

Святитель Тихон ретельно працював над викоріненням залишків язичництва на Кіпрі, знищував ідольські капища і насаджував християнську віру. Святитель був милостивий, його двері вдома були відчинені для всіх, він з любов’ю вислуховував і виконував прохання кожного, хто приходив до нього. Не боячись погроз і мук, він твердо й сміливо сповідував свою віру перед язичниками.

У службі святителеві Тихонові вказується, що він передбачив час своєї кончини, яка сталася в 425 році.

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 11:30, , links to this post

Згоріла церква Св. Василія Великого у Косові

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 11:05, , links to this post

Джихад-диакон

В эстонском русскоязычном еженедельнике “День за днем” появилось интервью диакона Андрея Кураева. Из интервью явствует, что дружба воззрений А.В. Кураева с положениями законодательства – и без того непрочная - распалась окончательно: Недоумение журналистов вызвали сказанные ранее слова отца Андрея о том, что он жалеет, что в России нет православного терроризма.

Кураев пояснил, что, по его мнению, жизнеспособность русского народа сегодня напрямую зависит от его стремления к самоорганизации и самозащите, которые должны выливаться в реальные действия, в том числе и насильственного характера.

“С точки зрения христианства, такое действие предосудительно, но, с исторической точки зрения, оно может свидетельствовать о том, что у этноса есть желание стать творцом своей истории, — полагает отец Андрей. — Хотелось бы перестать восхвалять толерантность и разрешить себе обсуждать, например, проблему совместимости христиан и мусульман в современном обществе” <…> “Одна из форм самоорганизации — протестная, когда люди дружат против чего-то, и это выливается не в перепалки в интернете, а в какие-то действия, в том числе и насильственного характера”, — отметил православный миссионер.

Существительное “терроризм” в сочетании с прилагательным “православный” впервые было произнесено А.В. Кураевым шесть лет назад, в интервью газете “Консерватор”: “Меня печалит отсутствие православного терроризма. Терроризм – это плохо, это зло. Но терроризм – это выплеск черной энергии. Пусть черной, но все-таки энергии. А если тебя бьют в самые болезненные места, а ты никак не реагируешь, то одно из двух: или ты свят, или ты мертв”.

За истекший период протеррористическая печаль гражданина А.В. Кураева не вызвала никакой реакции, к примеру, у следственных органов и у контрольных структур самой РПЦ. Зато совсем недавно ее общим смыслом вольно или невольно проникся В.В. Путин, премьер-министр РФ. Посетив мастерскую художника Ильи Глазунова и осмотрев картину “Вечная Россия”, Путин – далее цитата по РИА Новости - обратил внимание на изображения святых Бориса и Глеба. Премьер заметил, что Борис и Глеб, конечно, святые, “но надо бороться за себя, за страну, а отдали без борьбы”. “Это не может быть для нас примером - легли и ждали, когда их убьют”, - высказал свою точку зрения Путин.

Так что новое высказывание А.В. Кураева основывается на вполне прочной – более того, освященной мирскою властью – почве. Мысль о жизнеспособности русского народа, явленной через насилие, приобрела глубину и контекст. В перспективе же видится вполне рабочая конструкция, уже опробованная – в негосударственном формате – в британской Северной Ирландии: ИРА – action, Шинн Фейн – политическое крыло, всё вместе – на базе католицизма. Тоже, кстати, осуждающего насилие с христианской точки зрения.

Правда, можно и по-другому: терроризм - отдельно, политика - отдельно, православие - отдельно, а А.В. Кураев – в совершенно отдельном производстве. По ст. 282 УК РФ, например – той самой, за “разжигание”, по ней уже осужден блогер Савва Терентьев, позволивший себе публичный пассаж про неких ментов. Или по ст. 280 – “Публичные призывы к насильственному изменению конституционного строя” России. Светского государства (ст. 14 Конституции РФ), где “носителем суверенитета и единственным источником власти <…> является ее многонациональный народ” (ст. 3 Конституции РФ). Попутно – предупреждение религиозной организации под названием РПЦ, к которой принадлежит А.В. Кураев.

Или хотя бы пусть, наконец, скажут – открыто, вслух: “Извините, граждане, но православное насилие - включая православный терроризм - светским законодательством не осуждается. В отличие от бытового насилия и международного терроризма, отрицательно сказывающихся на жизнеспособности российского народа, эти явления – сугубо положительные и духоподъемные”.

Пусть скажут. Лично я - пойму. Даже не опечалясь.

Юрий Васильев, Радио Свобода

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 11:02, , links to this post

Лише Христос Господь - Голова Церкви
Субота, 27 червня 2009 р.

Несподівано може попасти в руки православному християнину книжечка, названа “Катихизм християнської віри”, де - на жаль - він може знайти таку-то науку: “Ісус Христос заснував Свою Церкву… настановив Св. Апостола Петра видимим Головою Церкви, а Сам остався навіки Невидимим Головою… римський єписком, як видимий голова Церкви і наступник святого Петра, має дар непомильности

у справах віри…” (стор.167-168). Це не тільки що не обдумана наука, але й велика єресь, що запанувала над значною частиною світу.

Головою Церкви є тільки Сам Спаситель Ісус Христос, як научає виразно Св. Апостол Павло: “…дякуючи Отцеві… що переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина… і Він Голова Тіла, Церкви…”.”… Отець слави дав вам Духа премудрости… і все впокорив Він під ноги Йому і Його дав вище за все, за Голову Церкви…” і “… чоловік - голова дружини, як і Христос - Голова Церкви, Сам Спаситель тіла!” (Кол. 1, 12-18: Еф. 1 17-22:5,23).

За вищезгаданою наукою Катихизму розуміється, що Христа заховано в небі, щоб на землі в ім’я Його діялось що-небудь, навіть непомильність щоби була прив’язана до однієї земної особи. Як тоді зрозуміємо слова Апостола народів: “Бо ніколи ніхто не зненавидів власного тіла, а годує та гріє його, як і Христос Церкву” (Еф. 5, 29)? Може один земний чоловік «годувати і гріти» Церкву?

За наукою західного християнства, єпископ Риму (папа) є зрівняний, на землі, з Самим Спасителем, його зроблено видимим головою Церкви! В такім разі це висловлення протиставиться богодухновенним словам: “І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали”, а також: “Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної, тому й Бог повищив Його та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я, щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно небесних і земних і підземних” (Д.А. 4, 12: Фи і. 2, 8-10).

Церква не поділяється на видиму й невидиму ради земного панування когось, вона є неподіленою, тому що є одна сама духовна будівля. Заради земної її путі вживається висловлення: “видима” і “невидима”.

Роздумуючи над словами Спасителя (”… Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!” - Мт. 28, 20). св. Іоан Золотоуст пише: “говорив їм – Апостолам - як тим, що становлять одно саме тіло з будущими вірниками”.

Отже, минулі, теперішні й майбутні християни є одним самим тілом, якого Голова – Ісус Христос, Котрий “учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!” (Євр. 13, 8). Що Христос є видимою Головою Церкви, розуміється без жодного сумніву з послання до Ефеської Церкви, однієї з семи азійських Церков: “До ангела Церкви в Ефесі напиши, оце каже Той, хто тримає сім зір у правиці Своїй, хто ходить серед семи свічників золотих” (Об. 2, 1).

У тлумаченні Св. Андрія Кесарійського і інших учителів Церкви через “сім зір” розуміється вся церковна ієрархія. Церква, як Тіло Христове, є проображена сімома “свічниками золотими”. Певно, що ієрархія має особисте місце в Церкві, особисту честь, нею опікується прямо Господь, Котрий тримає її в Правиці Своїй. Отже, будь-котрий єпископ є в Правиці Господній, та ніяким чином не зрівняється з Ним, не затуляє Його в керуванні Церкви. Чудово пише Фед.Яковлев - у тлумаченні над Апокаліпсисом, що Христос: “… явився як Пастироначальник всіх Церков Своїх”.

Коли Церкви, Церква взагалі, почали розвиватися, тоді благоволив Господь дарувати, - пише той самий, - переконання, що, в дійсності як Він обіцяв, “перебуває повсякденно” в Церкві Своїй. Хоча ця присутність, говорять тлумачі Св. Письма, спостерігається тільки “духовними очима”, вона є присутність а к т и в н а, ніяким разом присутність пасивна. Христос є “Той, хто ходить” в будівлі Своїй.

Слід нам пробудитись зі сну тепер, на порозі нового віку, і всю християнську науку основувати на здоровому глузді. Жаль, що віками підряд народи сперечались над питанням: хто є наріжним каменем Церкви, Христос, чи Апостол Петро? Не на Петрі, як чоловікові, сказав Господь, що заснує Свою Церкву, а на твердім сповіданні віри. - научає Феофілакт, - заснується Церква.

Послухаймо бодай тепер, що пише сам Апостол Петро про наріжний камінь, про те, що є основа Церкви: “… якщо ви спробували, що добрий Господь, приступайте до Нього Каменя живою, дорогоцінного, що відкинули люди Його, але вибрав Бог і самі, немов те каміння живе, будуйтеся в тім духовний… отож, для вас хто вірує. Він коштовність, а для тих, хто не вірує, - камінь, що його занедбали були будівничі, той НАРІЖНИМ став КАМЕНЕМ” (І II.2. 3-7)’.

Для смиренного серця, здорового розуму не потрібно іншого переконливішого слова над словом Св. Апостола Петра щодо основи Церкви. Православна Церква не захитається ніколи, тому, що для неї Голова духовного життя є Христос, Котрий був і буде Живим, дорогоцінним Каменем основи її.
Прот. Микола Лаврюк

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 09:22, , links to this post

Не журіться завтрашнім днем

«Не журіться завтрашнім днем: завтрашній день, турбуватиме сам про себе. Доволі дневі його лиха», Такими словами Христос закінчив Свою бесіду, в якій перестерігав, щоб не турбуватися своїм життям, їдою, напитком, одежею та всім дочасно, а радше шукати понад усе Царства Божого. Кожний день приносить свої лиха, клопоти, драми, тягарі, і їх в тому дні треба належно виконати,

перенести чи розв’язати проблеми. А кожний день має того всього доволі; тим то не треба журитися наперед, і то з різних спонук, як от: а) Нинішній день має доволі своїй лиха, щоб іще журитися іншим днем; б) Той інший день ще до нас не прийшов, а, може, й не прийде; в) Якщо прийде, тоді Бог у свій час подасть потрібну поміч; г) Наша журба про завтрашній день і так нічого не поможе, а радше пошкодить.

Коли Христос каже не журитися завтрашнім днем, то це означає, що не треба завдавати собі без потреби терпінь, бо кожна журба спричиняє біль. Однак тою порадою Христос не звільняє нас від праці, особливо від розумної і планової праці. Це не є ніяка журба, навпаки, було б лінивством і невторопністю закласти руки, мовлячи, пощо те все, хай буде що хоче! Так поводитися, означає попадати у нерозумний фаталізм і песимізм. Ніхто бо не хоче терпінь задля самих терпінь, тим-той не викликається їх штучно. Чи здорова людина лягає на ліжко в шпиталі, стогне й плаче, бо за пів року прийде якась хвороба?

Якщо нинішнє лихо й терпіння має свою якусь причину, то завтрішнє і будуче її не має, хіба лиш у фантазії. Скільки разів здійснилися ваші припущення? Чи ми докладно передбачили те, що нам сьогодні сталося з усіма обставинами: з ким, як, і де? Коли глянемо на наше дотеперішнє життя, чи воно було тим, яким, ми його передбачували? Чи, навпаки, не є воно в більшості переповинене несподіванками? Якщо людина мусіла б усе передбачити і про все подбати сама, де ж тоді Боже Провидіння?

Ми ще можемо, якщо маємо добру пам’ять, знати про наше минуле, але будучого — ніяк. Тому кожна людина може списати історію свого життя, але не пророчі твори; бо писати історію належить до людей, пророцтва — це Божа справа. Те, що минуло, лишається в пам’яті; теперішнє находиться в наших руках; а будуче в Божих руках. Минуле до нас уже не належить; теперішнє має свій хрест, але й свою ласку, а будуче ще до нас не належить.

Нинішнє лихо вчора видавалось нам великим і понад силу нашу. Так і сьогодні нам виглядатиме завтрішнє лихо. Та, як учора ми були іншими, ніж сьогодні, так і завтра будемо інші, ніж сьогодні, тобто будемо скріплені нинішньою ласкою.
Божа воля, це не сліпа сваволя, як у людей, але виплив Божої істоти, яка є любов’ю. Тому Господь бажає нам дати завжди лише добро, навіть тоді; коли посилає нам хрести терпіння.

Отож найкраще поступимо, коли здамося в усіх обставинах нашого життя з повним довір’ям на Господа Бога. Так, наприклад, робив Давид, який кликав: «До Тебе, Господи, я прибігаю, не дай мені осоромитися повіки, у твоїй справедливості возволь мене! Спаси мене притьмом. Нахили до мене Твоє вухо. Будь скелею прибіжища для мене, твердинею міцною, щоб мене урятувати! Бо ти скеля моя й твердиня, і ради імені Твого веди мене та керуй мною» (Пс. 31, 1—4): «Я ж возову до Бога, і Господь мене врятує. Увечері й уранці, й опівдні хвалитиму й стогнатиму, і мій голос Він почує». (Пс. 55).

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 07:14, , links to this post

Слово на третю Неділю після Тройці

„Шукайте перше Царства Божого і правди його” (Матв. 6:33). Цими словами Господь Ісус Христос показує нам, у чому зміст нашого життя: шукати, прагнути Царства Божого. Царство Боже — це праведне життя у Христі, будоване за Його Божественними заповітами, це повна перемога добра над злом у серці людському. Воно, Царство Боже, недалеко від нас, воно — всередині нас самих! Яке воно близьке

і яке воно водночас далеке! Близьке, — бо для кожного доступне, кожного кличе Господь: „Прийдіть до Мене, всі струджені й обтяжені” (Матв. 11:28). Спаситель готовий кожного прийняти й заспокоїти. Найсолодший Ісус кожного з нас обмив Своєю кров’ю, взяв наші немочі, поніс наші недуги, наготував для нас весільні одежі. Вбогі й багаті, мудрі й прості, здорові й хворі, всі перед Ним рівні. Відкриймо тільки двері серця нашого, очистьмо його від усякої нечистоти і Він, наш Господь і Спаситель, увійде і оселю Свою в нас улаштує і зробить нас вмістилищем невмістимого Бога (Івана 14:23; Апок. 3:20).

Вже тут, на землі, осягнемо Царство Боже — воно буде всередині нас, бо Господь царюватиме в душі нашій. Царство Боже вітає в нас (Луки 17:21), воно в нашій душі. Що ближче для людини, ніж її душа, і все ж, як далеко від неї буває Боже Царство! Мільйони мільйонів людей, від Адама до наших днів, сотворені для єдиної мети — вмістити в собі Царство Боже, пройшли земний шлях свій і тільки небагато з них знайшли шлях до своєї душі, очистили її й вмістили там Царство Боже.

Тісні ворота й вузький шлях, що веде людину до глибини її душі, тож небагато з нас наважуються заглянути в неї.
Та цього замало! Треба і ввійти, і очистити душу від усякої нечистоти, треба, щоб Господь оселився в ній. Бо ворог нашого спасіння, побачивши душу людську виметеною та прибраною, іноді знов добувається до неї, живе там, „і буває останнє чоловікові тому гірше першого” (Луки 11:24-26).

„Сину Мій, — кличе Господь, — віддай Мені серце твоє” (Притч. 23:26), здайся на Мої піклування, склади волю твою до ніг Моїх, покладайсь на Мене, як на люблячого Отця, і Я не покину тебе! В день спеки Я закрию тебе, в день посухи скроплю ниви твої… Я знаю, в чому твої потреби. Я допоможу тобі, полегшу твої скорботи, загою рани серця, висушу твої сльози… Вижени з твого серця неробство й заповни його турботами про ближніх і про своє спасіння. Працюй на землі, не забуваючи про свою вічну батьківщину небесну!

Якщо блага землі здобуваються трудом великим, то і блага духовні й Царство Боже тим більш осягаються великими зусиллями й трудом. Але Христос каже тобі: „Прийдіть до Мене, всі струджені й обтяжені, і Я заспокою вас” (Матв. 11:28). Господь тільки хоче, щоб ми з глибокою вірою, радісно й бадьоро працювали, покладаючись на Нього, бо Отець Небесний знає, чого нам треба (Матв. 6:32).

І як Він може позбавити нас Свого догляду, коли навіть пташок і траву на полі Господь не залишає без Свого піклування. Як Він покине нас, люблячих дітей Своїх, коли задля них створено все. Створивши нас із тіла й душі, Господь і тіло наше годує дарами природи, і душу втішає ЇЇ красою, пахощами квітів, гармонією барв і звуків. Усе створено на радість і користь нам, але ніщо не повинно володіти нами.

Нам треба спокійно й радісно вершити свій життєвий шлях, з подякою приймати радощі й прикрощі, зберігаючи глибоку віру в те, що все веде нас до одної мети: ствердження в душі Царства Божого, яке відкриває нам двері до Царства Небесного, приготованого нам від створення світу. Ми — діти Отця нашого Небесного, не раби, не наймити, а діти, і жодна волосина без Його волі не впаде з нашої голови. Віра в те, що тільки „Ним живемо, рухаємось і існуємо” (Діян. 17:28), приносить християнинові радість і ясний спокій.

„Коли б і мати забула тебе, — говорить устами пророка Господь, — Я не забуду тебе” (Іс. 49:15). Хай відступлять від нас усі жалі, розпач і сумніви! Сам Господь обіцяє не забувати нас. Я візьму твої немочі, понесу твої недуги, твоїми сльозами, як самоцвітами, прикрашу престол Свій, як жертву запашну прийму зітхання твої за гріхи. .. Тільки довірся Мені, полюби Мене, запали в душі своїй вогонь любові до Мене й людей, братів Моїх і твоїх! Від цього вогню спопеліють усі пристрасті, очиститься душа твоя для побудування Царства Божого.

Ти просвітишся перед людьми і вони, осяяні твоїм світлом, пізнають і прославлять Отця свого Небесного … І ти почуєш жаданий голос: „Прийди, благословенний Отця Мого, осягни Царство, приготоване тобі від створення світу”! Амінь.

Священик Р. Коморник

НЕДІЛЬНЕ ЄВАНГЕЛІЄ

Сказав Господь: „Світло тілу є око. Тим то коли око твоє чисте, то й все тіло твоє світле буде; коли ж око твоє лихе, то все тіло твоє темне буде. Тим то коли вже світ, що в тобі, є тьма, то яка ж тьма? Ніхто не може двом панам служити: бо, або одного зненавидить, а другого полюбить; або одного держатиметься, а другого занедбає. Не можете служити Богові й мамоні. Ради цього кажу вам: не журіться душею вашою, що вам їсти й що пити, ані тілом вашим, у віщо одягнутись. Душа чи не більше ж є, як харч, і тіло, як одежа? Погляньте на пташок небесних: вони не сіють, і не жнуть, і не збирають у засіки, а Отець ваш Небесний годує їх: чи ви ж не далеко кращі, як вони? І хто з вас, як би не силкувався, може прибавити собі зросту хоч на один лікоть? І про одежу чого побиваєтесь? Подивіться на лілеї польові: як ростуть? Не працюють і не прядуть. А Я вам скажу, що й Соломон у всій славі своїй не одягався так, як кожна з них. Коли ж траву на полі, що сьогодні росте, а завтра вкинуть у піч, Бог так одягає, то чи не тим більше вас, маловіри? Так не журіться ж, кажучи: що їстимем, або що питимем, або у віщо одягнемось? Бо про все те пильно клопочуться невірні; аджеж Отець ваш Небесний знає, що всього того вам треба. Шукайте перше Царства Божого та правди його, і те усе долежиться вам”.

(МАТВІЯ 6:22-33)

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 06:49, , links to this post

Рада не хоче визнати таємниці Сповіді

25 червня 2009 року під час пленарного засідання Верховна Рада України відхилила проект Закону про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо дотримання таємниці сповіді (реєстр. № 1308, автор – народний депутат Володимир Марущенко). Для багатьох зазначене рішення виявилось несподіваним, адже раніше, 31 березня, парламентарі

підтримали зазначену ініціативу, яка після опрацювання у профільному комітеті не зазнала суттєвих змін.

Законопроектом №1308 пропонувалось доповнити статтю 69 Кримінально-процесуального кодексу України, зазначивши, що священнослужителі не можуть бути допитані в якості свідків з приводу відомостей, отриманих ними під час сповіді.

Зауваження з боку заступника голови фракції Комуністичної партії України Адама Мартинюка полягали у пропозиції звільняти священнослужителя від обов'язку давати свідчення лише у тому випадку, коли людина, що сповідалась, сама надасть йому письмовий документ з проханням не розголошувати отриману під час сповіді інформацію у разі проведення слідчих дій.

У відповідь на це голова підкомітету Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Володимир Мойсик (Блок «НУНС»), який представляв у сесійній залі цей проект, зауважив, що пропоновані законопроектом зміни стосуються вдосконалення вже чинної редакції кодексу, яка чітко не забезпечує гарантію дотримання таємниці сповіді під час слідчих дій.

Пояснюючи необхідність ухвалення законопроекту, Володимир Мойсик заявив, що пропоновані зміни спрямовані на те, щоб і священик, і особа, яка сповідується, були упевнені, що нікому це не стане відомо. "Інакше втрачає смисл таїнства цього святого дійства", – додав представник профільного комітету.

Не зважаючи на це, на підтримку законопроекту проголосували лише 187 народних депутатів з необхідних щонайменше 226. Проект підтримали дві фракції – Блоку Юлії Тимошенко (134 голоси) та Блок «Наша Україна – Народна самооборона» (49 голосів). Фракції Партії регіонів, Блоку Литвина та Комуністичної партії України не підтримали цей законопроект.

Голосування за пропозицію про направлення законопроекту на повторне друге читання мало майже такий самий результат підтримки з боку фракцій Парламенту за виключенням Блоку Литвина, який приєднався до БЮТ та Блоку «НУНС» у підтримці цієї пропозиції. Такий результат голосування означає про відхилення даного законопроекту.

Інститут релігійної свободи, м.Київ
www.irs.in.ua

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 06:25, , links to this post

Відбулось засідання Комісії по канонізації
Четвер, 25 червня 2009 р.

Сьогодні, у четвер 25 червня 2009 року в Тернопільському єпархіальному Управлінні УАПЦ відбулося робоче засідання Комісії по канонізації святих, роботу котрої очолив Предстоятель, Блаженнійший митрополит Київський і всієї України Мефодій. Під час засідання в роботі котрого взяли участь окрім постійних членів комісії спеціально запрошені секретар Тернопільського єпархіального Управління

митр.прот.Богдан Скасків та пані Оксана Яроцька, працівник видавництва, котре тісно співпрацює з єпархіальним Управлінням.

Блаженнійший Владика проінформував присутніх про стан справ, щодо увіковічнення місця поховання мученика та ісповідника за Українську Церкву лікаря Арсена Річинського.

Було обговорено і вироблено подальші плани Комісії щодо подальшого збору матеріалів про життя ісповідника Арсена. З цією метою членам Комісії проф.Арсену Миколаювичу Гудимі та прот.Євгену Заплетнюку доручено здійснити робочу поїздку в Кременецький музей ім.Арсена Річинського, де старанням місцевих науковців та істориків зібрана найбільша на сьогодні експозиція на честь цього православного подвижника-патріота.

Також було обговорено питання щодо подальньшого вдосконалення наявних богослужбових текстів, деталей іконографії, і запланованих друкованих видань цього святого : як його власного богословського доробку, так і наукових праць про лікаря-ісповідника Арсена Річинського сучасних істориків та дослідників агіорафії українських новомучеників.

Прес-служба Патріархії УАПЦ :: Українська Автокефалія

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 09:38, , links to this post

Слово при нареченні єпископа Володимира
Середа, 24 червня 2009 р.

Як ми вже повідомляли, у суботу 20 червня 2009 року в Тернопільскому храмі Різва Христового відбулося обрання та наречення клірика Житомирської єпархії УАПЦ архімандрита Володимира (Шлапака) на єпископа Житомирського. Під час наречення новообраний архієрей звернувся зі словом до пристутніх, котре ми і пропонуємо вашій увазі на нашому сайті “Українська Автокефалія”.

Слово при нареченні архімандрита Володимира (Шлапака) на єпископа Житомирського і Полісського.

Ваше Блаженство, Блаженнійший владико Мефодіє, Предстоятеле УАПЦ! Ваші Високопреосвященства і Преосвященства, всечесні отці дорогі брати і сестри!

В цей великий, надзвичайний день в моєму житті, я стою зі страхом та душевним хвилюванням перед Вами усвідомлюючи висоту архієрейського служіння. Бути єпископом - це означає бути духовним отцем і учителем ввіреного тобі народу Божого. Мати міцну віру, чисте серце і нелицемірну любов до Бога, до Матері Церкви.

Єпископське служіння важке і вимагає повної самовіддачі. Випробовуючи себе усвідомлюючи своє духовне убозтво , слабкість і тільки надія на всесильну благодать Божу, яка. завжди “немічне лікує і зубожіле поповнює” підтримує мене в переборенні душевних переживань, а розрадою є слова Самого Спасителя: Ярмо Моє любе і тягар мій легкий”, (Мф. 11,30).

Оглядаючись на свій пройдений шлях, я відчував віяння Промислу Божого: з раннього дитинства, я почав відвідувати православний храм і тоді запалало в моєму серці вогник любові до Творця неба і землі та з юних років присвятив себе на служіння Церкві Христовій. Наука у вищих духовних і світських закладах надала мені удосконалення та самостверженості. Усе моє життя - всеціла відданість волі Божій та Його Святій Церкві “нехай буде воля Твоя, як на небі так і на землі”, (Лук. 11,2). Якщо Рада Всевишнього обрала мене там на небесах отже, повинна Його воля здійснитися тут на землі.

Мені належить узяти тягар апостольського служіння на своїй батьківщині. Знаю, що на мене чекає багато труднощів, скорбот і переживань. Ставши єпископом і уповаючи на Господа, який сказав своїм апостолам: “я з вами по всі дні до кінця віку”, (Мф. 28, 20). Я буду ревно докладати усіх зусиль та вміння, аби бути взірцем для своїх пасомих “у слові, в житті, в любові, в дусі, у вірі, в чистоті”, (1 Тим. 4,12).

Важливим і знаменним є те, що моя єпископська хіротонія буде звершена в день святкування святих землі Української подвигами яких увіковічено віру в Бога та непохитність Православної Церкви, а піклування чудотворної Тернопільської ікони Божої Матері буде і моїм покровом у нелегкому архіпастирському служінні.

Ваше Блаженство, Предстоятеле УАПЦ з благоволінням, розчуленням по-синівськи дякую Вам за довір’я й високу честь обрання мене єпископом Православної Церкви.

Благаю Вас, Ваше Блаженство і Вас боголюбиві архіпастирі, помолитися за моє убожество, аби Господь дарував мені Духа Святого, якого прийняли апостоли в День Святої П'ятидесятниці, щоб щедро вилилася до моєї душі і я ставши світильником незгасаючим вів людей до Бога Живого. Амінь.

Архімандрит Володимир

м.Тернопіль.
20.06.2009

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 08:51, , links to this post

Сьогодні: Святого апостола Варфоломія

Святий апостол Варфоломій родом з Кани Галилейської, належав до числа 12-тьох апостолів Христових. Після Зішестя Святого Духа в день П’ятдесятниці йому і апостолові Филипові (пам’ять 14 листопада) випав жереб проповіді Євангелія в Сирії та Малій Азії. Благовістячи, вони то розходилися різними містами, то сходилися знову. Святого апостола Филипа супроводжувала сестра, діва Маріамна.

Проходячи містами Сирії і Мізії, вони зазнали багато скорбот і напастей, їх побивали камінням і у'язнювали. В одному з селищ вони зустрілися з апостолом Іоаном Богословом і разом відбули у Фрігію. У місті Ієраполі силою своїх молитов вони знищили величезну єхидну, якій язичники поклонялися як божеству. Святі апостоли Варфоломій та Филип із сестрою свою проповідь підтверджували багатьма знаменнями.

В Ієраполі жив чоловік на ім’я Стахій, який був 40 років сліпим. Коли він дістав зцілення, то ввірував у Христа і охрестився. Поголос про це рознісся містом, і до будинку, де мешкали апостоли, зійшлася безліч народу. Хворі й біснуваті звільнялися від своїх недугів, багато хто охрестилися. Начальник міста наказав схопити проповідників і кинути у в'язницю, а дім Стахія спалити. На суді язичницькі жерці виступили зі скаргою, що чужоземці відвертають народ від поклоніння вітчизняним богам.

Вважаючи, що чарівна сила полягає в одязі апостолів, правитель наказав зірвати його. Діва Маріамна зробилася в їх очах, як вогняний смолоскип, і ніхто не зміг доторкнутися до неї. Святих засудили до розп’яття. Апостол Филип був піднятий на хрест долілиць головою. Почався землетрус, земля, що розступилася, поглинула правителя міста, жерців і багато люду. Інші злякалися й кинулися знімати Апостолів з хреста. Оскільки апостол Варфоломій був підвішений невисоко, то його зняли швидко. Апостол же Филип помер. Поставивши Стахія єпископом Ієраполя, апостол Варфоломій і блаженна Маріамна полишили це місто.

Благовістячи Слово Боже, Маріамна пішла в Лікаонію, де мирно спочила (пам’ять її 17 лютого). Апостол Варфоломій відбув до Індії, де переклав з єврейської на місцеву мову Євангеліє від Матфея і навернув до Христа багато язичників. Він відвідав також Велику Вірменію (країну між рікою Курою і верхів’ями рік Тигру і Євфрату), де вчинив багато чуд і зцілив одержиму бісом дочку царя Полімія.

В знак подяки цар надіслав апостолові подарунки, але той відмовився їх прийняти, сказавши, що бажає тільки спасіння людських душ. Тоді Полімій з царицею, зціленою царівною і багатьма близькими прийняли Хрещення. Їх приклад наслідували мешканці десяти міст Великої Вірменії. Через підступи язичницьких жерців, брат царя Астіаг схопив Апостола в місті Альбані (тепер місто Баку) і розіп'яв вниз головою. Але він і з хреста не припиняв звіщати людям добру звістку про Христа Спасителя. Тоді, за наказом Астіага, з Апостола здерли шкіру й відтяли голову. Віруючі поклали його останки в олов’яну раку й поховали. Близько 508 року святі мощі апостола Варфоломія перенесли до Месопотамії, у місто Дари.

Коли в 574 році містом заволоділи перси, християни взяли мощі Апостола й пішли до берегів Чорного моря. Але оскільки їх наздогнали вороги, то вони були змушені опустити раку в море. Силою Божою рака чудесним чином приплила до острова Ліпара. В IX столітті, після захоплення острова арабами, святі мощі були перенесені в Неаполітанське місто Беневент, а в Х сторіччі їх частина перенесена в Рим.

Про святого апостола Варфоломія є згадка в життєписі Йосипа піснеписця (+ 883, пам’ять 4 квітня). Отримавши від одного чоловіка частину мощів апостола Варфоломія, преподобний Йосип приніс їх до своєї обителі коло Константинополя і збудував у ім’я Апостола церкву, в якій поклав частину його мощів. Преподобний Йосип дуже хотів скласти на честь святого хвалебні пісні й ревно молив Бога дарувати йому хист до їх складання. В день пам’яті апостола Варфоломія преподобний Йосип побачив його у вівтарі.

Той прикликав Йосипа, взяв з престолу святе Євангеліє і поклав йому на груди зі словами: “Нехай благословить тебе Господь, нехай твої пісні будуть солодкими для всесвіту”. Відтоді преподобний Йосип почав писати гімни і канони та прикрасив ними не тільки свято Апостола, але й дні пам’яті багатьох інших святих, склавши близько 300 канонів. Святителі Іоан Золотоустий, Кирил Александрійський, Єпифаній Кіпрський і деякі інші вчителі Церкви вважають апостола Варфоломія одною й тою ж особою, що і Нафанаїл (Ін. 1, 45 - 51; Ін. 21, 2).

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 08:17, , links to this post

Біографія єпископа Житомирського Володимира
Вівторок, 23 червня 2009 р.

Єпископ Житомирський Володимир (Шлапак Василь Володимирович) народився 03 серпня 1979 року в с.м.т. Черняхів Житомирської області в сімї службовців. Після закінчення Черняхівської середньої школи в 1997 році навчався і закінчив пастирсько-богословські курси при Житомирському єпархіальному Управлінні. 28.11.1996 - дияконська хіротонія у стані цилібату звершена єпископом

Житомирським і Овруцьким Ізяславом.

29.12.1996 - хіротонія у пресвітера.

За час служіння за ревну працю був відзначений рядом священичих нагород, та призначений благочинним Черняхівського та в.о. Радомишльського району.

1997-2001 - Навчався в Київській Духовній Семінарії
2001-2006 - Навчався в Чернівецькому Національному Університеті за спеціальністю “Релігієзнавство та філософія”.
2006- Закінчив Магістерський курс ЛПДА
2009- Кандидат Богословських наук

2008 року через непопулярну методику управління єпархією архієпископа УПЦ-КП Ізяслава отець Василь вимушений був покинути Київський Патріархат, та звертається з проханням до Предстоятеля УАПЦ Блаженнійшого митрополита Мефодія прийняти його в клір Житомирської єпархії УАПЦ.

10 лютого 2009 року, в день св.преп. Єфрема Сіріна з рук митрополита Київського і всієїй України Мефодія приймає чернечий постриг з возведенням у сан ігумена.

До дня Святої Пасхи ігумен Володимир нагороджується возведенням у архімандрити, і призначається адміністратором УАПЦ на Житомирщині.

20-го червня 2009 року Архієрейський собор УАПЦ обирає архимандрита Володимира (Шлапака), клірика Житомирської єпархії УАПЦ, єпископом Житомирським і Полісським.

21-го червня у церкві Різдва Христового м.Тернополя здійснена архієрейська хіротонія єпископа Володимира.

Прес-служба Патріархії УАПЦ :: Українська Автокефалія

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 12:55, , links to this post

Відбулося засідання Архієрейського собору УАПЦ

20-го червня 2009 року, в суботу муч.Феодота Анкирського, з благословення Митрополита Київського і всієї України Мефодія, Предстоятеля УАПЦ в митрополичих покоях храму Різдва Христового міста Тернополя відбувся Архієрейський Собор УАПЦ, на якому обговорювались актуальні питання з життя Церкви в Україні. В роботі собору, котрий пройшов під головуванням Предсто

ятеля УАПЦ, Блаженнійшого Митрополита Мефодія, взяли участь такі преосвященні архієреї: архієпископ Уманський Іоан, архієпископ Дрогобицький і Самбірський Феодосій, вікарій Київської єпархії єпископ Михаїл, єпископ Черкаський і Кіровоградський Іларіон, єпископ Богдан, вікарій Київської єпарії.

З-поміж ключових питань розглянутих Високим Собором стало питання внормування канонічного життя УАПЦ в окремих областях України де сьогодні спостерігається зріст кількості громад УАПЦ, але є відсутніми архієрейські кафедри, і керування в них покладалося безспосередньо на Предстоятеля. Учасниками собору майже одностайно було прийняте рішення щодо необхідності поповнення єпископату УАПЦ новими архієреями в окремих обласних центрах.

Після цього було запропоновано до розгляду кандидати в єпископи. Єпископом Житомирським і Полісським обрано архимандрита Володимира (Шлапака), клірика Житомирської єпархії УАПЦ.

По закінченні Собору відбулось наречення архимандрита Володимира на єпископа Житомирського і Поліського. Наступного дня, у неділю Всіх Святих землі Української, у день вшановування Тернопільської чудотворної ікони Божої Матері, архімандрита Володимира (Шлапака), обраного і нареченного єпископом Житомирським і Полісським в храмі Різдва Христового м.Тернополя архієрейським собором УАПЦ було поставлено новим ієрархом Української Автокефальної Православної Церкви.

Прес-служба Патріархії УАПЦ :: Українська Автокефалія

Тут можете залишити свої коментарі..

posted by fryevhen @ 10:32, , links to this post